Андрухович поставив експеримент: дивився російські канали
- 06 Лип 2015 15:05
- 970
- 4 коментарі

Фото: dw.com
Юрій Андрухович у матеріалі своєї авторської колонки на Deutsche Welle пише про експеримент над собою, що полягав у перегляді російського телебачення впродовж двох діб у гірській місцині, відрізаній від інтернету.
«Чергуючи на екрані Михалкова з Примаковим, російське телебачення досягало свого неминучого фізіологічного ефекту – я втягувався і звикав», – розповідає письменник у своєму дописі «Той, що пройшов зомбування».
Андрухович провів вихідні у Карпатах, в околиці Верховини. Інтернету в господарів не було, зате було супутникове телебачення. І хоч українські телеканали можна дивитись, зазначає автор, з російськими місцевому населенню якось звичніше.
«Чергуючи на екрані Михалкова з Примаковим, російське телебачення досягало свого неминучого фізіологічного ефекту – я втягувався і звикав». На другу добу, пише Андрухович, що без одного, що без іншого йому робилось якось порожньо і незатишно: «У мене прорізувався умовний рефлекс».
До того ж, більшість новин, що стосувалися Росії, були позитивно забарвленими: це і перемога російського спорту на Європейських іграх в Баку, і привітання президента Путіна з нагоди «тріумфального» виступу збірної, сюжети про чергові успіхи в «імпортозаміщенні», арктичному судноплавстві, вітчизняному книговиданні та про майбутнє російської космонавтики. У той час «з-за кордону ж долітали суцільні зойки і стогони: Туніс із його закривавленими пляжами, Тайвань із вибухами в аквапарках, Греція з неминучим дефолтом, розгублений і вже напіврозвалений антиросійськими санкціями Євросоюз», – розповідає письменник. Особливе та почесне місце, за його словами, «посідав наш рідний «Юго-Восток».
«Світ поза кордонами Росії здавався просто жахливим, сповненим небезпек, таємних течій, нищівних планів і самовбивчих намірів», – пише він.
Що цікаво, під час перегляду кількагодинного політичного ток-шоу у письменника склалося враження, що навіть мікрофони у захисників «київського режиму» працювали тихіше, аніж в їхніх переконливих конкурентів.
«Особливе ж мистецтво монтажу полягало в тому, що вони, ці «прохунтівські» учасники передачі, якось майже ніколи не мали що відповісти, а коли комусь із них це вряди-годи вдавалося, то це виявлялось якось уже цілком невпопад», – каже Андрухович.
У підсумку він називає «телепрограму дня» ретельно спланованою атакою на свідомість.
Джерело: Телекритика
ПОЛІ МІРИ, ПОЛІМЕРИ
Сторінкою зримих вандалів
Забігли симфонії далей.
Летімо у вирій.
Причалом стане обрій химери.
Полімери, убрели,
Проблем леми…
З а- капели не зрине мелодія часу.
Все тепер наше:
Пісня, муза, амброзії сну.
Аур! Де чистота , серед Мерзи,
Де віри каверзи?
Пройшло. Сонце впевнено строчить
Пророче: я хочу твоїх причаститися очей.
Прийму, заяскрію, сповию
Блаженний час.
Трохи пекла, овацій,
Трохи ти, трохи я.
А далі моя земля, мій рай,
Моя Пека крізь кам’яний перехід,
Світ на долонях схід, захід.
Сонце на скронях.
Вже звик . Заносить до зали маленькі синиці,
У вирій злетіли ластівки птиці.
Лелека ж на тімені гнізда вже звила.
Лиш Певне наддано Купальську строчило.
На лобнім у Петри, де яблука терпнуть.
На синю долину святого Петра.
Я знову не петраю,
Де та долина?
Серед РОЗЛИВУ
Бо терпко мала.
Задавила хлопа жаба. У них і книжки видають і в космос літають. А в Одесі Держдеп зарплату суверенним чиновникам видаватиме.
І чому тут заздрити ? Книжки, слава богу, видають і в нас. А щодо польотів у космос – то річ, звісно, хороша, але … Ну, серйозно, Вам справді так болить, що українці лише виробляють ракетоносії, але не мають самостійних космічних програм? От і Андруховичеві, ймовірно, це до одного місця
психологічно-інтонаційна тенденція-схоже добродій знову відбуде на північ,випросивши покаяння у самого кирюші-отже підтвердиться мудрість-про “круги своя…”в паралогічній суміші постфантомаса та посмодерного анти-анти-мазепи-міститься гримуча суміш як вікової кризи,так і ступору епохи,так само -частково-й печальності української ситуації.з іншого боку-можливо юнь вскорі прочитає яку небудь ” московіяду-2″-на радість видавцям та й неньці…тяжкий ,хисткий та непевний український постмодерн-ніби болото….пити б горілку з відчаю-коли б лише була дешевша!