Не(за)політизованість культури
- 18 Лют 2015 12:19
- 291
- 3 коментарі
Питання про незалежність літератури від політики настільки ж наївне, як і про чесність суспільно-політичних видань. Адже погодьмося, що нині (особливо нині, хоча саме так тривало завжди), аби добре зрозуміти, що нам хотіли сказати певним новинним повідомленням (навіть не аналітичною статтею), потрібно знати, кому належить видання, що подало це повідомлення. Нині новини – це не просто коротка інформація про певну подію, це така чи сяка маніпуляція певною подію. Бо преса в Україні не може бути самоокупною (за поодинокими винятками у вигляді «Готовім самі» чи «Порадниць» тощо).
Тим паче не може бути самоокупною книжка. І тим-тим-тим паче – не може заробити собі на прожиття виключно власною творчістю український письменник, який уже давно перестав навіть нарікати на принизливі гонорари. Українська Джоан Роулінг, підозрюю, ще не народилася, або ж – у кращому разі – воює під Дебальцевим, як і всі її піарники, як і її видавці. Як і державна політика в сфері вітчизняної культури. Шевченківська премія – добрий лакмус того, як літературу бачить чиновник і як він її фінансує з наших податків: Щербак, ой, вибачте, Буряк. Переплутали. І довколалітературна тусовка взялася гуглити: ху із Буряк?
Тому актуальний сучасний письменник годується з журналістської діяльності, з довколалітературних проектів і з мистецьких грантів інших країн – і це дуже добре, що вони є. Проте при цьому йому варто не втрачати пильності: бо в якусь мить дуже нейтральна й суто культурна атракція стає політично забарвленою. І культурний проект, започаткований із найкращими намірами, виявляється, може мати не найкращу мету, сенс якої виявляється згодом. Бо якщо в культурні проекти не вкладатиме грошей держава, маючи попередньо чітко прописані й зрозумілі цілі, то це робитимуть олігархи. І робитимуть на догоду власним бізнесово-політичним інтересам, бо інакше не вміють і не хочуть вміти.
Я в жодному разі не закликаю перейнятися питанням світової змови, проте раджу нагадувати собі хоч іноді, що хто платить гроші, той і замовляє музику. Навіть ту музику, якої, здавалося б, ніхто не чує, вважаючи, що українська культура перебуває в гетто. Бо насправді – таки чують. І передають далі. Тому український митець не може бути митцем у чистому вигляді, хай би як хотів і щиро прагнув.
У контексті цього пригадується одна ілюстративна розмова, що відбулася днями. До мене в гості у якійсь двадцять восьмій справі зайшла сусідка – жіночка років п’ятдесяти, яка колись закінчила «культурний тєхнікум», працювала в місцевому «домі культури», а нині дотягує до пенсії, працюючи прибиральницею в школі. Вона сама зізналася, що ніколи – навіть у 70-80-х, коли їздила до Києва на наради – не переходила на російську мову спілкування, бо банально не володіє тією мовою. Як не володіє й літературною українською – це вже моя ремарка – послуговуючись довколакиївським суржиком, якого їй для віночково-шароварного втілення культури було більш ніж достатньо. Окрім інших тем, на які ми з нею коротко поговорили, вона поставила мені одне важливе питання: мовляв, чому, на мою думку, нова влада в Україні «ущемляє» російську мову й культуру?
Я не знаю тих секретних даних, якими, вочевидь, володіє вона, не зауважуючи проблем українського, порівняно з російським, книговидання в Україні, пропорцією в кількості назв та тиражів суспільно-політичних газет і журналів українською та російською, врешті, того, як українські телеканали дедалі охочіше послуговуються російською – особливо в розважальних програмах, які й споглядає середньостатистичний не надто вдумливий читач. Можливо, я справді чогось не розумію. Але маю враження, що комусь в Україні дуже потрібно було донести до неї саме такий месидж. І цьому комусь це вкотре вдалося. З чим нас усіх і вітаю, панове літератори.
На Вашу правду - глибина й трепет…
Божі орхідеї
Всі ми бомжі, що не кажіть.
Усіх родила колись мати,
І всі одірвані від серця.
І кожного любила його мати,
І пестила, і цілувала…щоб віддати
До війська, й на війну– й вже убивати,
чи вчитись бить…
Почнімо правду говорить,
Почнімо, нам пора почати.
І мене мама Галя – молода! –
поцілувала:
– Учися, сину!
Якісь то школярі, як би готові, пробігали…
А тільки серце материнське зігрівало!!
Як ті, взяли Христа тай розп’яли…
Ісус! єдиний із усіх він – квітка!
Він все розвив неспішним чином,
Здоровим й лагідним, люблячим сином…
Й цю квітку з заздрощів і злости –
розп’яли!
І як без серця нам остатись?..
І каже мені Божа Мати:
– Тоді, як в Храмі ми його знайшли,
Ісус і перестав бути
відлюдкуватим.
Тоді було неясно,– блискавкам
лиш пробігати!
Чого з підлітка дивувалися юдеї?
Як? Така мудрість – і ніде не вчивсь!!..
О, ви, вражаючі із серця Бога орхідеї!!!
Привітних слів!здорових діл!
О жаль! я до юдеїв не поспів…
Я б проспівав прекрасний цей
од Нього
спів!..
– Йдіть до своїх, – вмовляв.
Послав послів.
Дав владу бісів виганяти!
Весь світ ішов і йде за Ним
в плачі сердечнім,
і за Його Матір’ю!..
О ви, солодкі в серці Божім орхідеї
єдиних для потреби слів!
Як жаль, що я туди не вспів…
6.04.2007, п’ятниця Спасителя…
Дякую Вам, Ірино.
Гарний матеріал. Завжди цікаво Вас читати :)
Ліна Костенко - займала завжди правдиву позицію як людина, як митець. Правда не(за)політизованості – вище поверху Вами, Ірино, означеного.
Мейстрім, конюктура, найбільш сучасна зактуалізованість - не для майстра, носія безумовного генія, генія керуючого (“Хіба хочеш? мусиш” – Стефаник).
Ось дивіться:
Послухайтесь Ліни Костенко
Оце й витримай!! Не лише висловити темні сфери душі,
але в таїні Божій — змістоформою новою подолати їх, —
ось радість титана, трагедія й радість за звільнення душ;
у нім нема песимізму!!
І.Ш.
1
У запитанні-відповіді, як завжди в цілому, є і міра глибини власне відповіді, і вміщання потенціальності власне запитання; глибина і висота, як ви знаєте, духом проникливого запитання вміщує взаємно можливу місткість запитання і торкання дражливого тіла Божої слави. Ніхто так не пише. Ліпше — усна традиція, достеменно.
Покиньте все, бо ще ліпше — мистецтво промінення духом. Біля Учителя.
Ви, сучасники так звані… у найсмішнішому становищі. Чи сягнули прагматичного денного стану Сократа — ви нічого не знаєте? Запитання поставлено.
Встаньте внутрішньо: себе хороните, як не знаєте стану свого…
І не опікаєтесь прямотою зуху: з трьох найвищим є торкання слави Божої. А чому це ви знов хотіли б опасти до колій людських, звичаєвих?..
В висоті чутливого запитання, бажано — тут же народженого, поміччю Духа вдавалося б знаходити мінімум потенційного зааранжування конкретної відповіді. Вектор запитання завжди догори.
Тобто, дієвіш за думку — слово запитання, яке прозвучало. Слово запитує — Дух відповідає: в Богові торкається велетенська воля Божа, як ви здогадуєтесь, щодо можливої конкретності відповіді.
О, якби ви змогли слухати волю Божу… А то Бог «дає яблуко», ви ж розвертаєтесь, — і йдете геть.
І не знатимете, якщо не вчитиметесь мистецтву взнавання волі Божої — щодня! Хіба ви тупі… і навіть знаючи про мертвоту заготовлених наперед запитань мікронних журналісточок… Ви Бога любите?
Шизофреніки православні ви — чи не всі. Мертво ульотні в безвиїздно наївних протестантів — в інтелектуальній січці, в страху художньої цільності і — будь-якої цільності.
Друге запитання було поставлено духом моїм. Не лежіть…
І ви, на прикладах конкретних відаючи атмосферу запитань-відповідей в живості волі вашої в присутності Бога, Його волі живої всеємновизначальної, — тримаєтесь мертвості…
Не стане волі ставити запитань.
Ні глибоко-високих, ні поверхових — ніяких.
Не стане поетів. Не стане потрібним таїнство. Й запитання. Дивіться ви: люди — німі!
А яка воля Божа? Знаходитись у протестантськи-науково му перетині та й нявкати?! Що у глибині запитання є вже са-ме можливість і відповіді?
Якщо Ви глянете на шнобельних лауреатів та й потім ніби опам’ятавшись на… такого мене… зарегочите як шаленець: зарегочите і впадете із стільця!
Навіть двокрапку поставив для опори на всяк випадок.
Викиньте телевізори, тих наставників-священників, що вони сильніші і за єпископів у — мертвості.
Завершуватиму закидати провалля поміж церковним і світським, хворі є — і там, і там. Весь світ без спільної мови, то ж — яка в них титанічність?
В Христі-Спасі хто, встаньте!
2
Це чому ви, з наукових, не можете сказати нового, над-епохального про Ліну Костенко?
А чи підтримує Ліну Василівну — Матір Божа? Це хто знає? Коливальний світ більш Церкві потрібен — а чи Сам Христос?
Те ви знаєте: приїжджають із США понюхати помідор, в Україні, український помідор розламавши, та і гірко заплакать? Та й зрадіть? А чому?
Недуховні переповнення столичні, чи продавати ж і вам неприродний маркетний ароматизатор?
Божа Мати дала почути голос з Небес? — благодаті подав Бог? — опісля неї нічого тлінного ніхто не хотів й не хоче!..
Чи ви не відомі справжні собі самі — зникнете? Смердять ті, які не в молитовності чи не наскрізь промоленими єсть!
Духом низькі, безмолильні! такі і пахнуть аміаком…
Це відомо?
Природні, зупинені своєю впертістю: упертість говорить про приховану душевну ослабу чи хворобу…
Кілька травм в дитинстві, при родах — участки надчутливості в мізку і страх, крізь нього — вполонення низьким космосом (учені й медики називають — підсвідомістю). Тож звід-сіль — витискаюче вищий світ бажання людьми грошових мільярдів, шкідливе, а ще й непотрібне, бо лікувати треба — правдою, виліковувати — насправді…
Відомо це?
Як скажете про праведницю Ліну? — 80-річну, зверхочищену і надсвідому — рентген-локатор, що всіх наскрізь ба-чить?? Яка ні разу не збрехала??
Чи знову за площинним перетином скажете про її Об’єм?!
Через її художній історизм Христос-Творець возродить Україну — у вічність. Ви розумієте оце?!
Не вивчили ви світової культури, самозрадливість совєтська!
Скерована ницими по всьому світі програмація — поглуплення через пониження і забирання воль, людяності у всіх людей, — відомо?
Мовчите? Богородиці — хто особистий ворог?
Хто, як не диявол, виклик кидає, один і той же процес робить: прогинаються, зменшують велич Божу в собі люди? Підстроюєтесь під світ?
Велич Ліни Костенко зняти світовим стадом?? То хто це, як не диявол??
А велич — ознака краси Божої!
Але стають люди глупотою світською…. Вони нічого тому і не можуть!..
Ледацюги всі!! Батьки з землею каторжно працювали — пішли до раю; а ви? без молитви, в місті? Розслабленці! — без такої ж праці! — ви хочете до раю??
Соннії!..
Не заколихуєтесь піснями? То будуть в вас дєлішкі — чи, може, діла? То чого це заснули і стали ніким? Не собою в дусі-істи ні?!
Допустили кинути виклик святій Божій Матері, що в творчості моїй з Богом, також мені, що прочеше світ з Христом!
Чому ніхто не здатен поставити насправді насущних запитань? Бо — нема волі, нема волі в Христі.
Єдиний всесвітньозначимий фактор — Мати Сина Божого: Бог за благодаттю.
Чому не скажуть — хто Ліна Костенко? Спершу — це
сказати: хто — Ісус Христос? Духом Святим…
Що є температура? Ніхто не знає… Закорінено в теплоті: теж в Духові Святому…
Нічого не знають про речі спочаткові. Хто Ліна Костенко? Не знають! Явище спочаткове.
Земний ментал знає загибель, смерть, а дух — відає Христа, вічне життя з Богом. Це ж як просто!
4
Cлід послухатись лише кількох людей. Тих, хто не зраджував Бога і творчість.
Послухайте поета — Ліну Костенко.
Правильно — думати тверезо: думайте серцем (духовним). Служіння Ліни Костенко — Україні, Божому цілому світу, тобто Богу Христу.
Світ нині іще реагує на справжнє, суттєве, Боже. Але при таких людях не слухайте більше жодної людини, особливо — з політичних.
Піднімітесь поміччю Божої Матері в дух над природною фрагментарністю, у знищення пристрастей згідно Христовому вченню (що те саме — над «боротьбою протилежностей», теж саме і в Каббалі, дзен, в суфіїв, подолання приземлених бажань — в буддизмі), це звільняє для Святого Духу!
Вашим духом з Духом Святим — побачите…
Істина Жива — Бог-Христос; істини маленької (наукової, тонкоенергетичної, природної і т.п.) — нема, не передбачено: то є самозакодовані нещасливі мізки у високих думках про себе… це — заблукування людей інших.
Світ сильно змінивсь, він не такий як рік тому… він шукає і реагує на енергію… Це прояв нового задуму Тройці Святої.
І я залишив гниль цього віку, я лиш в майбутньому, бо я тут і тепер духом, з Христом — у Центрі. На що світ нині реагує?
Світ зреагує і на справжню українськість! і на оцих —
котрих Христос (!) взяв духом в Дух, бо прорвались…
Носії геніїв і сільський народ — не так зіпсовані, серцем все ж — справжні в Христі.
Китаю, тепер біомасі: половина китайців, люблячих сім’ю, прийме велику віру в Спаса-Христа; і поменше відволікайте мене…
Бо ви і не здогадуєтесь про жах і печать Божиих геніїв.
Поет Божий ставить поперед себе меч слова — низькі форми відскакують, боячись Божого змісту. І дочасові відскакують, учителі таких — біси; і несправжні опори відскакують, і також гниль інтелігентська «закучерявлена».
Все геніальне просте. (Бо Бог простий).
Унікальне не воює з жодною молекулою…
Якщо не послухаєтесь Ліни Василівни — то чи ви сприймете аристократизм правдивий?
Якщо не послухаєтесь її — нема лицарства. На тлі поета найчистішого, найудосконаленішого й тому здорового — видна нечистота, вся недосконалість, усе нездоров’я інших усіх…
Бо правда гірка, страшна: як ви не захочете (в силу хворої волі всіх!..) послухатись її, — а вона відає найпотрібніші, бо найменш звідані, смисли буття і Промислу, — Україна і світ премило закотяться в провалля.
Як вона працює? Немов Моцарт.
«Лягаю спати опівночі, встаю о п’ятій годині ранку. З ранку до вечора працюю. Від такої роботи я не заіржавію, чи не так?» (Моцарт-віруючий — віруючому своєму батькові).
На верхів’ях геніїв логіка — майже не потрібна, бо з висот світла причасності (Присутності) логіка є нижче, ув пітьмі… Пітьма ж — до логіки, але не до Бога ж… Пітьма схоче — не до Ліни Костенко.
«Свободы, гения и славы палачи!» — ці без Христа…
Тож таки нема жодної надії, окрім Христа. Тож християнське життя — поєднання волі Божої з волею людини. І цю таємницю слід шукати і запитувати. Якщо мистецтва взнавання Божої волі щодня не творити, то не знатимете подій.
Бо важливим є не воля людська, чи ще щось, а пряме благословіння Боже.
Досконалих, влаштованих у волі Божій — їх-таки запитували, принаймі — до революцій.
В багатьох було дворянське виховання. Вони не хотіли
нікчемно загинути… Царі — запитували святих. Що буде, якщо «цар» сьогодні не запитає праведницю? Мабуть, він помре.
Бог зразу ж в Старому Завіті висловив сумнів: чи випрошені царі ліпше керуватимуть, аніж прямі Його пророки?
Знав: не ліпше.
То «царі» і патріархи однаково як уникали, так і уникатимуть пророків-поетів, як було і самого Христа?
Ця давня суперечність між пророками і архиєреями без Богоматері і Христа Ісуса не вирішувалась ніколи…
Вивіскові президенти і однобокі патріархи тепер — вони не спеціалісти, не компетентні в найнасущнішому: в просвітленні культури Христом…
Це ніби початок катастрофи, бо Христос і Сам на землі перемагав, і перемагає щораз в нужденному житті, тобто культурі…
«Верхи» кажуть, що їм і так добре. Не Христу добре…
Всі, хто провинився перед праведницею Ліною Костенко, вклоніться, як допотопні…
Ідіть, кайтесь — в Христовій Церкві.
Кожну людину, як те відомо, як і було, можуть визначити, прописати, змалити, зігнути — та й загнати в клітчину, наприклад — соціальну, зролювати, забрати людяність з людей як то нині (гвинтиком зробити, як в СРСР…).
Це покеровано твориться в усьому світі.
Зате поета геніального — ні. Ніколи! І — ніхто.
Інший світ, зброя: свята поміч Христа…
Як він залежить від одного Христа, ніхто йому не страшний, Бог такого охороняє. Як вільний вітер, він боїться лиш Бога одного! І княжий дар йому не потрібен. Отямтесь!..
Тож не роз’єднуйте те, що Бог з’єднав в мені: Христом просвітлену церквокультуру…
В вас культура розцерковлена, а Церква — розкультурена! Бо розумні кажуть: «Ви не праві, васі!»
Бійтесь Божого суду: ви не праві, світські і глупі церковні пересварювачі!
Тож 6 чи 7 мільярдів людей переконаються: вони є ближче до райцентру в духові, — не до Центру-Христа.
Послухайтесь ви Ліну!! Так вам ліпше. Легше вам буде.
Коли все спробували, але воно не спрацьовує, Бог доручає Свою справу — видющим поетам…
Не маєте смерті іще ви?! На правді — гордість виявляється, гордість не приймає її. «Бог противиться гордим». «Гордість осліплює».
Що можете всі бачить? — Ви ще спроможні велике речення запам’ятати чи дочитати?? Переплутуєте внутрішню гідність, достойність, із зовнішньою диявольською гордістю – творіння??
Мовте Духом: Хто Ісус Христос? Гордих не запрошують в ученики, — їм ще вилікуватись потрібно…
Подивіться в скло або в дзеркальце: як Ви стали молодим в обличчі… отже, що? є багато духовних енергій в серці — і вище… це якість (!), благородство — духовність в Ісусі Христі.
Це, наприклад, в Наталці Колісник-Половинці з «Майстерні пісні» у Львові.
Літвикладачки в Літінституті в Москві, в місті диму й болота, наполягають: нічого ви не пишіть з великої букви в поезії. Це бо мізки – шиплячих – безумних домашніх гусинь…
Дякуйте за спасіння Матері Божій.
Ліна Василівна — співтворець і провідник Ісуса Христа-Бога є. Геніальний Поет.