Презентація поетичної збірки Любові Якимчук “Абрикоси Донбасу” (Львів)

Книгарня “Є” та “Видавництво Старого Лева” запрошують на презентацію поетичної збірки Любові Якимчук “Абрикоси Донбасу”, яка відбудеться 24 червня. Початок — о 18.00. Учасниці презентації — авторка, поетеса Любов Якимчук, художниця Оксана Йориш та головний редактор “Видавництва Старого Лева” Мар’яна Савка.

«Абрикоси Донбасу» Любові Якимчук — це книга віршів, які не лише проникають у душу, а й продирають нутро. Вони залишають наскрізні отвори у свідомості, крізь які прозирає та реальність, від якої хочеться затулитися долонями. Ці «Абрикоси Донбасу» достигають цілком у пору і смакують водночас гірко і солодко.
«…мені йдеться про те, що про війну неможливо писати, як писалося про любовні трагедії, домашнє насильство та народження дітей, — розповідає Любов Якимчук. — Я не знаю, чи цей процес зворотний (були вже війни, були вже поети, які писали чи мовчали про них), знаю лише, що кожного разу доводиться починати з початку, із нової форми та нового ритму, який нас не покидає, поки ми живі. І цей ритм – це, може, те єдине, чого війна не забере в поезії».
Тож говоритимемо про поезію і про біль, про перетворення, про мовчання і про говоріння, про розкладання поезії на рими і на ритми, про її народження і про виростання, про любов і про абрикоси, про відчуття дому і батьківщини, про Донбас і про Україну.
«Про війну вірші можуть бути лише голі, як дроти без ізоляції, дуже прості та без надмірних кучерявостей, але із чіткими деталями, — пише про свою збірку Любов Якимчук. — Ці вірші мають бути як злочин, про який соромно згадувати, вони – як ці щоденні вбивства без прикрас, неприємні болючі вірші – як допити заручників, яким ставлять банки на живіт, яких ґвалтують, у яких стріляють. Вірші, як мешканці в окупованих містах, яким нема куди втікати і яких ніхто не рятує від перманентної загрози їхньому життю. Про війну – криваві та смердючі вірші. Поезія, що розкладається, але яка ще не розклалася. Розкладена поезія – це вже смерть, а нам треба жити, але жити усвідомлено. Мінімум метафор, більше мовчання, більше того, що не вкладається в слова. Якщо вже чинимо злочин, то усвідомлено. Такі тексти мають бути як сама війна, у якій ми не завжди можемо встановити хід подій, але за наслідками (розкиданими тілами та розлитою кров‘ю) ми знаємо, що тут щось сталося. Це може додати поезії мовчання або натуралізму, і з поміж цих двох я вибираю мовчання.”

Адреса Книгарні «Є»:
просп. Свободи, 7