Плагіатний скандал в українському інтернеті
- 16 Жов 2012 13:07
- 1,943
- 19 коментарів
Поета і прозаїка Любов Якимчук звинувачено в позичанні допису донецького блоґера Андрія Достлева для есею про Луганськ, що був виданий у збірці «Соломонова червона зірка» видавництва «Темпора». Про це повідомив у своєму блозі перекладач і редактор видавництва «Темпора» Олександр Стукало, з посиланням на Леся Белея, упорядника збірки.
За словами Стукала, Якимчук захотіла використати допис Достлева, але той не дав згоди. Тоді поетка переказала пост своїми словами, зберігши фактаж і деталі, але подавши оповідь від імені безіменного попутника в потязі. Після виходу книги луганський блоґер надіслав претензію до «Темпори», де заявив про крадіжку тексту і запропонував полюбовно розійтися після грошової компенсації. Видавництво перенаправило претензії до авторки звинуваченого есею, і та, буцімто, в телефонній розмові сказала, що «нічого їй за це не буде, максимум штраф триста гривень» і відмовилася від подальших коментарів, продовжує Стукало.
«ЛітАкцент» звернувся за коментарями до самої Любові Якимчук. У телефонній розмові вона заперечила інформацію про юриста, гроші та свою відмову від відповідальності, а заразом уточнила предмет суперечки.
Якимчук каже, що і справді використовувала допис Достлева, що, за її словами, є компіляцією міських легенд про Луганськ, але при цьому робила посилання на використаний пост, а сама переказана частина оформлена лапками, хоч імені автора допису вона справді не зазначала. Дозволу на використання вона при цьому не питала, вирішивши, що посилання буде достатньо. Потреба ж ув оповіді цих легенд була частиною авторського задуму, оскільки Любов із ними не згодна й переказувала для заперечення.
Причина конфлікту, за її словами, полягає в тому, що на етапі підготовки верстки могло зникнути посилання, а також їй не надали готову верстку для вичитування. Також вона подивована, який стосунок до цієї історії має пан Стукало, оскільки жодних розмов із ним із цього вона приводу не вела.
Третя сторона конфлікту, Андрій Достлев, оприявнив свою позицію, подавши пост Стукала на своїй сторінці й жодним чином його не прокоментувавши.
«ЛітАкцент» стежитиме за перебігом подій.
Пропоную порівняти текст http://el-gerund.livejournal.com/272617.html автора та текст Любові Якимчук.
Аби не було зайвих питаннь, чи то є плагіат,чи ні.
Також хочу звернути увагу на те, що у будь-якому разі-автор заборонив використовувати його текст, на що Якимчук з невідомих причин уваги не звернула
Помилка Люби – що вона взагалі стала його питати.
Фраза “одного разу я прочитала в інтернеті” – і далі своїми словами, бо копіпаст для письменника в принципі некузяво – і все було б добре.
Впевнена, вона б так і зробила, якби не нарвалася на його заборону.
Н-да, у таких випадках думаєш: “Як добре мати справу з мертвими письменниками (класиками). Навіть якщо й зникнуть посилання на етапі верстки, навряд чи хтось позиватиметься до суду :)”.
У випадках зникнення чогось на якомусь єтапі ввічліві люди попереджають про це авторів.
Це по перше.По-другє-факт відмови автора використовувати його твір чомусь ви ігноруєте :)
Про зникнення посилань мав би попередити коректор. Він же робить вичитку та звірку матеріалу. Але й не факт, що після його роботи знову не втрутилися в текст, коли все й полетіло…
Але погоджуюся з вами: якщо автор заборонив використовувати його текст, отже, жодне відбріхування з утраченими посиланнями тут не спрацьовує.
ох, такі випадки, звісно, не можна замовчувати. вони мають ставати набутком громадськості, але в іншому порядку. не хтось не причетний до конфлікту переказує у фейсбуці “чиюсь історію”, яку йому співробітник на перекурі розказав, а потім чекає в коментах на пояснення/виправдання сторони, яку звинувачують. і в цей уже всі це “шерять” у своїх статусах і називають особу, чию провину поки ще не доведено, “сучкою” і пропонують більше не вітатися.
якщо вже є таке бажання “правдошукацтва” – треба взяти інтерв”ю в обох сторін. і тільки якщо одна зі сторін відмовиться коментувати – пропонувати своє бачення ситуації (або переказувати чиєсь чуже бачення).
бо інакше виходить дуже прикрий прецедент: людина мусить доводити, що вона не верблюд, будь-кому хто запідозрить у ній верблюда.
а порівняння двох текстів – це вже зовсім інше питання. в цій ситуації факт запозичення чужого тексту ніхто не ставить під сумнів. незрозуміло тільки, на якій основі. може, Любов Якимчук із автором усно все узгодила, а автор потім передумав і вирішив собі трохи заробити.
а може, Якимчук і справді злісна плагіаторка. Але в будь-якому випадку, її коментар (як і коментар блогера) мав передувати творчості Олександра Стукала.
Автор у своєму блозі на коментар Любові чи можна використати його твір відповів “ні”, після чого Любов свій коментар видалила.
Мабуть шось знала :))
гг, очевидно, “на етапі підготовки верстки” посилання чарівним чином перетворилося на розповідь попутника в поїзді. відбріхуватися треба майстерніше.
накинулися на бідолашну авторку, як коршуни на свіже м’ясо! хіба хтось забороняє письменникові чи есеїстові використовувати у своїй творчості десь почуте чи прочитане? хіба “почуте в потязі” — це не художня трансформація інформації? хіба ті ж таки пости п. Олександра (Стукала) в жж чи на ФБ про людей в електричках – це зовсім законно? а що було б, якби спитати в цих людей, чи дозволяють вони використовувати спостереження Олександра у його блогах? і як же це все гидко виглядає, коли людину обговорюють позаочі, якщо можливості ФБ дозволяють залінкувати ї ім’я і включити в розмову. може, не було б тоді стільки бруду й домислів? і врешті, до чого в цій справі Стукало – справді незрозуміло, якщо упорядником збірки був Лесь Белей.
Ну чому ж позаочі-он у фб авторка прийшла у коментарі, відповідає щось.Невпевнено та суперечливо, але відповідає.
вона б не прийшла, якби в одному з коментарів її ім’я таки не залінкували. лишень задовго перед тим її вже встигли обізвати “сучкою”
Оцінюємо ситуацію з інф. яку маємо:
1. Автор використала текст – коли була чітка заборона автора.
2. І коли це виплило – то йой, вибачте посилання зникло, при верстці.
3. Я б на місці видавництва – відразу до суду з позовом про захист, честі гідності і ділової репутації.
Авторе, вам чітко вказали – використовувати текст неможна!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Дякуємо.Стисло, по суті
1. на лицо конфликт
2. конфликт имеет три составляющие
2. 1 правовую
2. 2 морально-этическую
2. 3 социально-нравственную
3. исходя из вышеизложенного разрешение конфликта необходимо провести во всех трех плоскостях, т.е.
3.1 решение правового конфликта через суд или в досудебном мировом соглашении
3.2 лицо уличенное в плагиате обязано принести публичные извинения
3.3 лицо уличенное в плагиате должно быть подвержено социальному остракизму
P.S. Бей мух – Закаляй дух
Простите, хозяйка потеряла меня много лет назад и теперь я пытаюсь связаться с ней в компьютерной сети Интернет. На личные сообщения в фейсбук она не отвечает.
Помогите нам воссоединиться, ведь до обмена её на пирожок мы жили душа-в-душу.
Ох і здивували!.. А скільки ідей обкладинок “позичають” деякі наші видавці один у одного! А тут дівчина неосвічена трошечки “злямзила” і схибила.
битва инвалидов, хотя всё на самом деле очень просто
Історія не варта виїденого яйця. От “Темпора” зараз видала мовознавчі праці Юрія Шевельова, подавши, що авторські права на них належать видавництву. Але ж це не так. У Шевельова за заповітом є офіційний правовласник, у якого навіть не запитали дозволу. Йдеться про цілу книжку видатного вченого. От би про що Стукало подумав.
А дитячі збірки віршів видають наші “корефеї”, не називаючи справжніх авторів, не дотримуються елементарних авторських прав. Випадок на випадку. І хто за таке відповідає? Дикунство.