«Поети ще не встигли нічого прочитати, але автографи вже дають!» – з такої фрази Богдана Матіяш розпочала останній у цьому сезоні літературний вечір у бібліотеці Могилянки. Автографи роздавали Іван Андрусяк, який презентував нову книгу «Писати мисліте», та Олег Соловей - поет, науковець і головний редактор донецького часопису «Кальміюс». За іронією долі, ввечері 11 червня в залі бібліотеки Антоновичів зібралися гості, які самі написали як мінімум по книзі.
Обкладинка «Писати мисліте» схожа на психологічну загадку. Такі зображення використовують для дослідження проблем людини за допомогою асоціацій, які вона викликає. Намалював цю пляму-метелика Богдан-Олег Горобчук.
- «Писати мисліте» – книга наполовину вандровна, наполовину зелена і храбустка. – говорить про неї автор. – Писалася вона років зо п’ять. Спочатку вийшла невеликим «сувенірним» тиражем у часописі «Кальміюс» і мала назву «Храбуст». А наполовину вандрівною книга є в тому сенсі, що писалася якось у вандрах, на ходу. Я весь час на ходу пишу. А оскільки ходжу як не сюди, то туди, то й виходить, як у вандровних дяків із благословенних барокових часів...
Іван Андрусяк
Назву «Писати мисліте» І. Андрусяк також пояснив бароковою асоціацією:
- Це коли вандрівний дяк так добряче клюкне – ну і іде отак красиво, як літера «М» у старовинній абетці, котра звалася «мисліте». Втім, це одна з інтерпретацій - постмодерна. Насправді мені хотілося закласти іншу конотацію в цю назву – мислеписання. Тексти у збірці здебільшого серйозні.
Першим Андрусяк зачитав текст про москалів із епіграфом зі щоденника Марка Черемшини. Хоча москалі там і не виступають абсолютним злом, але відчутна іронія, захована під історичний наліт.
місяць собі маліє
днина собі мала
холодно москалі є
тільки під ранок мла
- Думаю, що ти - один із нанеполіткоректніших авторів теперішнього.- прокоментувала Богдана.
Андрусяк сприйняв це за комплемент і розказав, як читав вірша на фестивалі в присутності російських поетів. Їм довелося довго розтлумачувати, що це за Марком Черемшиною, 1914 рік, але вони потім все одно сказали: «Нет, он не наш человек!»
Олег Соловей
- Правильно, я не їхній человєк! – посміхнувся автор і зачитав ще одного вірша в «москальському дискурсі».
Були там поезії, на які поета надихнули різні мандри, – подорожі Полтавщиною (згадуване Геродотом скіфське місто Гелон, Скелька, про яку писав Багряний) та київські – враження від автопортрету Катерини Білокур:
- Глянув на автопортрет і мене аж заціпило – жодної квітки на полотні. В епіцентрі картини – куфайка, зморшки на ній нагадують горіхове зерно.
а там за порогом як у шкаралущі
куфайка сама
вже душу не гріє лиш сковує дужче
і з людної пущі крилом обійма
На поетичні звитяжства надихали і книжкові мандри. На презентації «Стежками Басьо» Андрусяк дізнався про дивовижну статую Будди у бухті Аґо, яка то ховається у море з припливом, то знову зринає на поверхню, і потім написав про це чудовий вірш. Але головний висновок поета з мандрів стежками Басьо був такий: «Спробував уперше і востаннє в житті суші. Більше тої гидоти в рот не братиму. То не на гуцульський шлунок!»
Поезія Андрусяка густа, з неї зблискують виразні образи й відточені барви та звуки, сплетені у асонансах та алітераціях. Богдана запитала:
- Іване, ти як замилований у барокову поезію гуцул, який не сприймає суші і вживає слово «дискурс» замість привітання, в яку поетику ти себе вписуєш? Поміж бароко і постмодерном є ще модернізм. Твоя поетика багато кому здається модерною. Що би ти сказав на це?»
стронговський
- Я погоджуюся, – відповів Іван трохи іронічно. - Я з усім погоджуюся. Справа в тому, що друзі, а найперше дружина, вперто намагаються затягнути мене в оту дуже серйозну й мудру нішу, яка називається літературознавством. А я впираюся ногами, як камінь. Видно, мені довіку судилося бути поетом, а хто я там, хай вирішують літературознавці.
Олег Соловей як науковець одразу усунув цю проблему:
- Я його бачу експресіоністом – правим, тільки правим. Хоча деякі рядки, наприклад, «...убити прем’єр-міністра... » говорять про нього як про лівого експресіоніста з виходом у сюрреалізм. Тому що модерн – це надто абстрактно і широко.
Андрусяк читав поезію майже з пам’яті, інколи заглядаючи у книгу. Олег Соловей сказав, що може читати з пам’яті Стуса п’ятнадцять хвилин, а зі свого, по суті, знає лише один вірш:
коли наші сестри йдуть на аборт,
сміється весь абортарій.
пілот на будинки спрямовує борт –
і жодної містики, жодних аварій
Вірші Олега звучать жорсткіше за мальовничі мислеписання Андрусяка. У них більше болю, важкої життєвої правди і смертельної туги.
Тут уже не веселий хміль вандровних дяків, а
Василь Герасим’юк та Іван Андрусяк
час алкоґолю
важкий як любов в зоопарку двох білих тиґрів
Також поети відрізняються підходом до москалів:
доля російськомовного поета у цій країні
відгонить правдивим трагізмом
тут немає його росії
тут занадто багато його росії
аби він міг почуватись одним із нас
Верлібри Олега Солов’я, як правило, мають назви. Це – цитати з власного життя або підслухані чи випадково почуті чужі розмови. Коли Олег почав говорити про верлібри, для Богдани це стало своєрідним дежа-вю. Місяць тому в цій самій залі Маріанна Кіяновська заявила, що майже всі свої верлібри написала жартома, не ставлячись до них серйозно.
- Ти спочатку сказав «Я почитаю верлібри, а потім буде щось серйозніше». Це ознака напевне вже вашого поетичного покоління – до силабо-тоніки ставитися як до чогось number one, тоді, коли верлібри - якогось другого, третього чи трохи дальшого порядку. А ті, хто вважають себе двотисячниками – навпаки. Горобчук читає спочатку багато верлібрів, а потім каже «Ну щось таке несерйозне з раннього – таке римоване». Чому для тебе верліброва поетична мова - як полегшена версія кока-коли?
- Справа в національній специфіці. Якщо брати американську поезію, то там верлібри – це фактично єдиний майданчик для серйозного висловлення.
Сергій Пантюк
Як на мене, Горобчук як справжній поет почнеться, коли повністю закине верлібри і перейде на силабо-тоніку. Невдовзі в нього вийде книжка римованих віршів і саме там ви побачите реального Горобчука. Бо все інше – «я всіх люблю, але всі мусять померти» – це студентські несерйозні моменти. Справа в національній традиції, а традицію не можна зламати жодним входженням до СОТ і навіть до Євросоюзу. Українська поезія – це силабо-тоніка.
- Чи є щось з українського верлібрового, що ти визнаєш? – не здається Богдана.
- Так, наприклад, Голобородько: верлібр – це його стихія. – відповів Олег і поглянув у залу. – Он сидить Анатолій Дністровий, наприклад, який наклацав багато верлібрів. Насправді його найсильніша книжка – силабо-тонічна, називається «Жовта імла».
- А це страшенно гарна ситуація, коли сидять поети навпроти поетів, але одні поети мають в руках мікрофон і можуть собі дозволити, ще й будучи науковцями, проаналізувати тексти усіх своїх слухачів. – згладила конфлікт Богдана, але Олег вирішив не зупинятися на Горобчукові та Дністровому.
- Сергія Пантюка від верлібру взагалі нудить, про що він писав неодноразово. І Іван дуже іронічно поставився у «Храбусті» до практики верлібру.
- Від верлібра чую! – відказав Андрусяк. – Тут моя улюблена фраза: «Вільний вірш, як і вільна любов – термінологічний нонсенс!»
Верлібрам та присутнім поетам більше не докоряли, зате лунали вірші обох поетів - холодне Олегове
Богдан-Олег Горобчук та Анатолій Дністровий
грудень – це час що схожий приблизно на втому
грудень – це ледве помітна шпарина між мертвими і живими
ніби смерть у кредит
та тепле Іванове
коли знічев’я а коли знічервня
знілипня синього знісерпня на воді
знівересня медового на празник
з безодні слів призначених плодити
своє синеньке в прожилки життя
своє зітхання вмочене у вітер
Богдану зацікавила у книзі Андрусяка наявність розділових знаків і відсутність великої літери.
Раніше розділових знаків послідовно не було, а в книжці «Часниковий сік» вони послідовно з’явилися. Чого вони з’явилися, я не знаю, але критики говорили, що з того часу почався період «умиротвореного Андрусяка». Умиротвореність передбачає як мінімум розставляння розділових знаків. Але великі літери – то вже занадто. Я ще не настільки умиротворений! – віджартувався поет і вирішив почитати щось тихеньке.
і дощ злиденний і вода в колодязі
просунулася ближче до пітьми
і краплі простору на одязі
такі ж навпочіпки як ми
як мислі сковані в гортань
Зала бібліотеки Антоновичів Києво-Могилянської академії
Андрусяк сказав, що читатиме вірші, які «не надаються для читання вголос»:
- Я дуже люблю саме такі тексти – які треба читати очима, наодинці із собою і саме їх більшість у цій книжці.
Але чути вголос обох поетів було гарно – причаровувало дивовижне сплетіння звуків і образів. Втім, зустріч тривала недовго – лише годину, бо заважали літнє сонце і спека. Відправивши поетів на канікули, наступний літературний вечір Богдана проведе вже у вересні. А особливе завдання на літо отримав Василь Герасим’юк. У новому сезоні він виступатиме першим.
але блін, не можу не вставити свої 15 копійок щодо верлібрів:
як на мене - це пісна літературознавчо хєрня - розказувати про традицію, силабо-тоніку, яка чомусь ліпша і все таке. ці всі хрєні про форму - ну вони ніц не значать. одна річ, якби ми говорили про авангардову, або хоча би чітко означену поезію - тоді можна було би розводитись про форму.
а то торочимо весь час - верлібри галімі, верлібрі те... а по змісту - ніхріна не сказано. от і колись в історії напишуть: Андрусяк не любив верлібрів. і всьо, блін. а те що він був глибоким афігєнним змістовним поетм - це вже другорядне типу...
ДО ТЕМИ: НАША З РОСТИСЛАВОМ МЕЛЬНИКОВИМ "АСЯЧА" ДИСКУСІЯ НА "ВЕРЛІБРЯЧУ" ТЕМУ:
Кум Ростик (12:41:53 13/06/2008)
я б ото так не відкидав верлібри)))
Кум Ростик (12:42:13 13/06/2008)
вони - більш гнучка форма вірша
Кум Ростик (12:42:23 13/06/2008)
аня ямби та хореї
dyskurs (12:42:48 13/06/2008)
привіт!
то ми трохи поприколювалися
??????? 90's Dance www.101.ru
Кум Ростик (12:43:05 13/06/2008)
народ сприйняв дуже серйозно
dyskurs (12:44:40 13/06/2008)
ну, правильно сприйняв
але верлібр верліброві різниця
одна річ той, що "спеціально писаний для перекладу, і перекладати має не людина", а зовсім інша - тексти, скажімо, Воробйова, Голобородька, Мельникова...
Кум Ростик (12:45:12 13/06/2008)
Кум Ростик (12:45:19 13/06/2008)
*засмущав*
Кум Ростик (12:46:03 13/06/2008)
от, скажімо, Солов’я як поета вбивають банальні рими
Кум Ростик (12:46:11 13/06/2008)
і Жадана вони теж вбивають
Кум Ростик (12:46:49 13/06/2008)
а банальним за 200 років стало майже все, що римується)))
Кум Ростик (12:47:07 13/06/2008)
чи то пак - 300 років
dyskurs (12:52:19 13/06/2008)
ні, серйозно: верлібр як "недооповідання" і верлібр як поетичний текст - принципово різні речі. перший - як мінімум неукраїнський за своєю природою, в ньому губляться можливості української мови
а щодо банальних рим, то це так... але це не означає, що гаплик римі як такій - вона ще не вичерпана, там багато можливостей для пошуку
Кум Ростик (12:53:05 13/06/2008)
ну-ну "неукраїнський" - а думи?
Кум Ростик (12:53:43 13/06/2008)
що ж до "губляться" - то це залежить від вправності
Кум Ростик (12:53:55 13/06/2008)
адже там чимало є можливості щодо інструментування
Кум Ростик (12:54:59 13/06/2008)
для творення додаткового звукового образу
dyskurs (12:56:08 13/06/2008)
а то поетичний тект, а не "недооповідання"
там ритмомелодика, та ж таки гра з ритмом...
звісно, в "недооповіданні" теж це можна шукати - але ж чомусь наші верлібристи поки що зазвичай ці можливості ігнорують
той же жадан полюбляє хіба наприкінці вірша дати два-три рядки музично-емотивних - і то все... // відповісти »
dyskurs (12:57:42 13/06/2008)
просто треба пристосувати англійський верлібр до українських мовних реалій
хто першим це зробить - той зробить дуже добре діло!
і закінчаться ці "термінологічні" значною мірою суперечки // відповісти »
