|
Юлія Cтахівська: Київ: одне місто і сімнадцять історій |
Мирон Петровский. Городу и миру. — Киев: Дух і літера, 2008 |
|
Будь-яка екскурсія залежить передусім від майстерності екскурсовода, його уваги до деталей, обізнаності та компетентності, любові та інтересу до об’єкту, який він представляє. Одне й те саме місце може здатися як неймовірно нудним, так і прецікавим. А все тому, що люди прагнуть знати не просто скільки колон у тому чи іншому архітектурному ансамблі, хто жив у цьому будинку, пізнє чи раннє це бароко – людський інтерес збуджує МІФ.
|
|
|
Юлія Джугастрянська : Подарунок фінського казкаря |
Захаріас Топеліус. Подарунок морського царя. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2007 |
|
Чи вірите ви у казки? Навряд чи багато читачів дадуть ствердну відповідь. Адже більшість із нас – дорослі люди. Ми добре знаємо, що тварини розмовляти не вміють, чаклуни, Баба Яга, Кощій і решта їхніх родичів – персонажі фольклору та фентезі, а Дід Мороз – то татко з ватною бородою у дідовому кожусі (це якщо пощастить, а як ні – то п’яний бевзь із місцевого театру).
|
|
|
Олександр Стусенко : Лупайте сю скалу! |
Ігор Бондар-Терещенко. Neoліт: Літературно-критичні статті. – Луцьк: Твердиня, 2008 |
|
Про Ігоря Бондаря-Терещенка (далі в тексті – для зручності – ІБТ) я чув уже давно. Злий клоун, цинік, йоханий бабай, провокаційна комп'ютерна програма… Деякі критики цього критика не обходились і без мата, але я наразі обійдуся. Часом наштовхувався на його вірші та п'єси, а ще – на літературно-критичні рефлексії, причому в таких несподіваних місцях, як підвали шпальт «Літературної України».
|
|
|
Петро Іванишин : Тарас Шевченко як етик |
Василь Пахаренко. Начерк Шевченкової етики. – Черкаси: Брама-Україна, 2007 |
|
Василь Пахаренко належить до тих сучасних учених, які чимало зробили для постімперської актуалізації імені та творчості найбільшого українського генія. Бажання очистити сприйняття Т. Шевченка від класово-атеїстичних стереотипів марксистсько-ленінського літературознавства, показати його передусім як апостола християнської та національної ідеї, активне заглиблення у різні, навіть найскладніші твори поета, цікаві пошуки адекватних Кобзареві теоретичних і художніх контекстів, – ці та інші риси можна вважати домінантними у шевченкознавчій спадщині цього літературознавця.
|
|
|
Олена Павлова : Роман із перервами на шахи |
Михайло Бриних. Шахмати для дибілів: роман-посібник. – К.: Факт, 2008 |
|
Анотація до книги запевняє, що це - «класичний роман виховання з властивостями шахового підручника та містичного трилера, який пропонує читачеві зазирнути у найпотаємніші закамарки світобудови». Що сказати на це? По-перше, роман аж ніяк не класичний, по-друге, аж ніяк не роман. Це притаманна постмодерній літературі нова форма, що не вкладається у структурні рамки класифікацій. Іронія, кітч та бурлеск, есхатологічні мотиви та карикатурний відбиток дійсності – підбірка таки не для дебілів.
|
|
|
Роксоляна Свято : Мемуари як роман, або Дещо про химери жанру |
Доповідна апостолові Петру Юрка Іллєнка. – в 3 т. – Тернопіль: Богдан, 2008 |
|
Мемуари – найсуб’єктивніший з-поміж усіх жанрів. Навіть більше, – суб’єктивність становить саму суть спогадів, байдуже, в якій формі їх подано і якими були інтенції того, хто їх писав. Вочевидь, автор може вдаватися до осмислення подій не лише індивідуальної, а й колективної ваги, описувати свій досвід переживання історичних подій, та все ж і тоді матимемо не портрет доби, а портрет конкретної особи у відповідному часовому інтер’єрі. І що нестандартнішою є особа (а це можна сказати до певної міри про всіх митців), то вагомішою – і для читача, і почасти для автора – буде саме суб’єктивний момент.
|
|
|
Юлія Джугастрянська : Право бути прочитаною |
Теодозія Зарівна. Вербовая дощечка: роман. — К.: contrabanda, 2008 |
|
Cпершу ця книга здалася мені схожою на тисячі інших та ще трохи на оповідання, які друкують у журналі «Жінка» — про нелегку жіночу долю в кошлатих і забрьоханих вітчизняних буднях. Та ще й на селі. До всього — я не люблю ток-шоу, де «жертва» самотужки чи з допомогою всевіди-ведучої, витягує на світ божий історії, від яких домогосподарки перед екранами починають плакати — саме про таке неначе б ішлося у книзі. Прочитавши її, я зрозуміла, що давно не читала справжніх книг.
|
|
|
|
|
|