|
|
| Петро Кралюк : На батьківщині Конрада Валленрода |
|
Не думаю, що назва поеми «Конрад Валленрод» Адама Міцкевича щось говорить пересічному українцеві. Зате поляки знають цю поему. Написана напередодні польського повстання 1830-1831 рр., вона прославляла жертовність, принесену на благо пригнобленого люду. Оспіваний Міцкевичем Конрад Валленрод мав свого реального прототипа.
|
|
|
| Любов Якимчук : Далекий схід України |
|
Саме так назвав Луганськ у культурному контексті півтора роки тому живий тоді Юрій Покальчук. І це має свої підстави. Луганськ досить довго був загублений у контексті другої сильної половини Донбасу – міста Донецька. Насправді, Луганськ дуже різниться від сусіднього міста-мільйонера, і не тільки кількістю мешканців, він миліший, більш відкритий і патріотичний, із потужним усвідомленням земляцтва. Хоч і молоді поети не працюють тепер у шахтах, як раніше довелося їхньому земляку Василю Голобородьку, і не живуть у селі, як тепер Василь Старун, а знаходяться у самому серці України.
|
|
|
| Ірина Троскот : Д’горі, до Франка! |
Від редакції. Услід за Євгеном Бараном (див. Криворівня: картинки з натури) повертаємося до Криворівні вдруге: надто цікавою, багатою на розмаїті сюжети є ця карпатська літературна Мекка!
Із Франківська до Криворівні можна дістатися двома шляхами: через Коломию й Косів, або через Ворохту й Верховину. Я обрала другий маршрут, адже саме ним до Криворівні щоліта, впродовж 11 років (від 1901 до 1914, окрім 1905 і 1908), приїжджав Іван Франко: до Ворохти – залізницею, а далі – кіньми.
|
|
|
| Володимир Панченко : Міледі з будиночка під Аюдагом |
«Це була бліда білява жінка з довгими кучерями, які спускалися до самих плечей, із блакитними мрійними очима, з рожевими губками й білими, немов алебастр, руками»… Такою побачив д’Артаньян демонічну красуню Шарлотту Баксон, яку звали спочатку графинею де Ла Фер, а потім леді Вінтер і баронесою Шеффілд. Читачі роману Олександра Дюма (а також глядачі популярної кінострічки Юнгвальда-Хількевича) добре знають, що мова йде про МІЛЕДІ — фатальну жінку, інтриганку й авантюристку.
|
|
|
| Євген Баран : Криворівня: картинки з натури |
В українському культурному просторі село Криворівня — одне з найпомітніших і наймітичніших місць. Насамперед, воно пов’язане з іменем Івана Франка, який з 1902 по 1914 роки щороку відпочивав у цьому верховинському селі. А вже після нього сюди приїжджали Михайло Грушевський, Володимир Гнатюк, Гнат Хоткевич, Михайло Коцюбинський. Останньому завдячуємо натхненним карпатським псаломом – повістю «Тіні забутих предків».
|
|
|
| Володимир Панченко : Зупинка в Зачепилівці |
|
Зачепилівка, зрозумів я, – головна точка на планеті для Бориса Олійника. Як здивувався він, не знайшовши свого села на глобусі (вірш «Дискусія з глобусом»)! «Є село моє – Зачепилівка!» – ці фінальні слова звучали майже як Галілеєве: «І все-таки вона крутиться!» Б. Олійник надто добре знає ціну іронії, щоб самоспалюватися у романтичному пафосі, - проте не соромиться він і дон-кіхотського плаща, коли бунтує проти несправедливості глобуса, який «не помічає» малого…
|
|
|
|
|
|
![:: Володимир Цибулько :: [персональний сайт]](http://www.tsybulko.kiev.ua/baners/knopka.jpg){kind=small}
