|
|
| Марія Криштопа : Загадка під парасолькою |
...Зворушені матусі писали, що коли вони читають діткам цю книгу, чоловіки навшпиньки підходять до дитячих кімнат, щоб підслухати. П.Л.Треверс була задоволена, бо від початку планувала аж ніяк не дитячу книжку. Мері Поппінс була її ідеєю, метою, «історією душі»...
|
|
|
| Світлана Богдан : Борис Віан — жінки помирають від лілій у легенях |
Напевно, Борис Віан ще чекає на заслужену увагу з боку дослідників в Україні. І так само ще чекає на свого читача, який знайде в його творах багато кумедного, зворушливого, фантастичного (і водночас – страшенно реалістичного), жорстокого, а врешті, попри наскрізну іронічність і масковість Віанових поз і вигадок, відчує доглибну щирість і гостроту істинно людського переживання.
|
|
|
| Юлія Стахівська : Рай-я, або Приборкання авангардної |
|
Вона йде серед окопів, у чорному беретику, з під якого вибухає руде волосся – «Золота королева Півночі». Її вірші тепер більше схожі на агітки: ось вона, романтична авангардна мрія злиття поезії та публіцистики, й те, що з нею робить соціалістична дійсність. Солдати весело проводжають маленьку жваву поетку, репортера мурманської «Полярної правди». У ці розпорошені дні, коли людей пересипає в химерному калейдоскопі, їй напише перший коханий чоловік – італієць Джордані, цирковий приборкувач тигрів, із яким тринадцятирічною втекла зі своєї рідної Умані. Власне, з цього й почалися пригоди «української Сафо» Раїси Троянкер.
|
|
|
| Дмитро Княжич : Харукі Муракамі. Від сямісену до саксофону |
Харукі Муракамі – це ім’я відоме тисячам інтелектуалів по всьому світу. Його книги стають бестселерами, вони не залежуються на книжкових полицях, їх купують, дарують, ними обмінюються. У середовищі інтелектуальної молоді є майже необхідністю прочитати бодай пару романів цього загадкового автора. Проте навіть найзапекліші шанувальники зазвичай не можуть чітко відповісти, чим саме притягує їх творчість Муракамі.
|
|
|
| Марія Криштопа : Пайка на гать |
Усе життя його любили: від батьків, які переселилися «в провінцію», щоб бути ближче до сина-гімназиста, до селян, які побудували в дарунок на ювілей йому віллу «Богданівна». Все життя його поважали: від студентів до відомих політиків. А коли такі любов і повагу забирають, то краще піти і не перейматися тим, що ті земляки, батьки яких шукали в тебе допомоги, бояться прийти на твою могилу, могилу «буржуазного письменника». Адже успіх – це коли визнання приходить до тебе живого. А коли полеміка над твоєю творчістю спалахує через десятиліття, коли пишуться дисертації і таке інше, – то вже просто ігри нащадків.
|
|
|
| Світлана Богдан : Два життя Леоніда Кисельова |
Перехід на українську мову письма з таким світорозумінням був неминучим – і відбувся в останній рік життя Кисельова. Тоді ж почалося його друге поетичне життя, вибудувався цілком новий мовосвіт поета (адже інша мова означала прилучення до інших ментальних матриць, до інакшого Космо-Психо-Логосу, за Г. Гачевим).
|
|
|
| Володимир Панченко : Микола Зеров і «обри» |
Над Софійським майданом уже пролунав «золотий гомін»; почала свій відлік історія Української Народної Республіки. Колишній випускник історико-філологічного факультету Київського університету, який протягом трьох років викладав латину й географію у Златопільській гімназії на самому півдні Київської губернії, і тепер не зійшов з педагогічної стезі. З 21 вересня 1917 р. він почав працювати викладачем латини у щойно відкритій Другій українській державній гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства, що розмістилася в художній школі неподалік від Сінного базару. Як виявиться, життя Зерова буде пов’язане з цим закладом протягом цілих трьох років – та ще й яких!
|
|
|
|
|
|
![:: Володимир Цибулько :: [персональний сайт]](http://www.tsybulko.kiev.ua/baners/knopka.jpg){kind=small}
