|
|
| Іван Андрусяк : «Шукати свою гармонію – і мислити…» |
У прайсах цілої низки найпотужніших за обсягами виробництва видавництв я років із десять не бачив (та й досі не бачу) жодної книжки, про яку можна було б сказати, що це «сучасна дитяча література». Навіть безсумнівно грамотні й кайфові «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» та «Видавництво Старого Лева» видають нові твори сучасних українських авторів не систематично.
|
|
|
| Євген Баран : «Іду дорогою, що веде нас до Білого Братства» |
Головної функції критики ніхто не змінював і не заперечував, – читати. Критик – Читач. Пропагандист Слова. Таким він був раніше, таким залишається сьогодні. Інша справа, що видозмінюється сприйняття літератури. Його потрібно враховувати, але не зловживати цими змінами, не перетворювати себе у Флюгера. А наші літератори, особливо старшого покоління, таким флюгерами й залишаються, як це не сумно констатувати.
|
|
|
| Марина Левицька : «Я написала “Історію тракторів по-українськи”, щоб повеселитися» |
Про британську письменницю українського походження Марину Левицьку та її роман «Коротка історія тракторів по-українськи» «Літакцент» уже розповідав своїм читачам. Роман «Два фургони» цієї осені вийшов в моєму українському перекладі у видавництві Факт. І як журналіст Бі-Бі-Сі, і як перекладач, я кілька разів зустрічалася з Мариною Левицькою, і навіть була у неї в гостях у місті Шеффілд, у затишному англійському будиночку зі старими меблями й кухнею, якої не очікуєш від автора двох бестселерів.
|
|
|
| Ярослав Грицак : «Треба відкривати нові контексти» |
Ярослав Грицак — історик, доктор історичних наук, професор Гарвардського, Колумбійського університетів, Львівського національного університету ім. Франка та сенатором Українського Католицького Університету, віце-президентом Міжнародної асоціації україністів.
|
|
|
| Катрін Панколь : «Колись із коханням було легше» |
|
Що ми знаємо про сучасну французьку літературу? Чую вигуки: Фредерік Беґбедер, Мішель Уельбек, Катрін Брейя, Жюльєн Грак... Якийсь космополіт, літературознавець чи співробітник Французького культурного центру назве ще кількох. Частка перекладів французьких текстів – дрібка на українському книжковому ринку. Заощадливий він у нас щодо сучасної світової літератури. Скупий. Тож надто часто мусимо купувати розмитнені російські передруки у м’якій обкладинці за 30-50 грн. Сподіваючись на інтенсивне розмноження українських «перекладанців», знайомимося з Катрін Панколь – однією з найчитаніших сучасних авторок французької жіночої прози.
|
|
|
| Володимир Лис : «Мені цікаво розповідати історії...» |
|
Журналіст, прозаїк і драматург з Луцька Володимир Лис народився 1950 року в селі Згорани на Волині, працює в редакції газети, яка також називається «Волинь». Видав вісім книг, серед яких – шість романів («Айстри на зрубі», «Продавець долі», «І прибуде суддя», «Романа», «Маска», «Камінь посеред саду»), має перемоги в конкурсах і літературні премії. Знаний і як драматург: п’ять п’єс поставлено в різних театрах України. Минулого року став переможцем Першого Всеукраїнського конкурсу радіоп’єс (за п’єсу «Полювання на брата»).
|
|
|
| Іван Драч : «Я прийшов знайти, а не шукати...» |
|
Поет Іван Драч — яскравий представник романтичного шістдесятництва. Епохи, яка намагалась відійти в бік поезії чину, або ж чистої поезії, без обридлих ідеологем сталінської доби. Разом з тим літератори спонтанно творили шось на кшталт національної ідеї. Відтак, чистої поезії не вийшло. Шістдесятники шукали правди та забороненої України. Отже, тяжіли до публіцистики. Хтось за це поплатився життям та свободою, інші, на так званій «більшій зоні» писали в шухляду. У моїй розмові з Іваном Федоровичем щось залишилось непромовленим. Межа відвертості — особиста справа.
|
|
|
|
|
|
![:: Володимир Цибулько :: [персональний сайт]](http://www.tsybulko.kiev.ua/baners/knopka.jpg){kind=small}
