Не так давно, але й не так недавно видавництво Олега Романенка «Маузер» явило світові книжку «Дві тонни», анонсовану як «антологія поезії двотисячників». Про світ я, звичайно, пожартував, але ультрамодним смайликом у відповідному місці не скористався з тієї простої причини, що вірю в невичерпність і невичерпаність Слова й не передаю думок та емоцій на миґах, накинутих нам сферою техносу й покликаних уніфікувати й знеособити людину ще й у процесі спілкування. Саме цей елемент уніфікації, як зауважив у післяслові до антології теоретик і практик літератури Р.Семків, є звичним для поетики двотисячників.
Про поетику та естетику мало б ітися там, де присутня поезія, там, де є не просто текст, а твір. Натомість упорядники антології - Богдан-Олег Горобчук та Олег Романенко - схарактеризували те, чим наповнили своє видання, як «2000 кілограмів (себто дві тонни) найкращої, найбільш яскравої та оригінальної поетичної субстанції України». Проте з цієї антології (якщо якому-небудь божевільному філологові стане снаги прочитати її всю) можна зробити висновок, що «двотисячники» - це такий собі натовп випадкових людей, які, варячись у власному соку, спроможні не на поезію та вже й не на її сурогат, а лиш на те, що інакше як субстанцією не назвеш.
Поза тим, це не так. Адже в антології представлені також люди, з-під чийого пера виходить таки поезія. Це, до прикладу, Олеся Мамчич, Світлана Богдан, Катерина Калитко, Макс(им) Лижов. От тільки невідомо чий (авторів чи упорядників) суб’єктивний підхід до відбору текстів зіграв не на руку як першим, так і другим. Бо ж і в Катерини Калитко, й в Олесі Мамчич, і у Світлани Богдан є значно сильніші, яскравіші вірші, ніж ті, що представляють їх в антології.
Добра якість поезії вимірюється, зокрема, тим, чи западає вірш у душу, чи запам’ятовується. Я можу з пам’яті цитувати Катрю Калитко й Олесю Мамчич, навіки закарбувались у мені рядки юного Макса (тоді ще він звався Максимом) Лижова: Життя - це на Голгофу путь.
З важким хрестом важка дорога.
Тебе на ньому розіпнуть
Як злодія або як Бога.
(цитую з пам’яті серця)
А що мені запам’яталося з «антологізованого» їхнього доробку? Не кажучи вже про тексти таких шедеврастеніків як Олег Коцарев, Богдана Матіяш, Микола Леонович, Олена Степаненко, Лілія Лисенко, Гриця Ерде, Павло Коробчук, стронґовський™… Перераховувати надто довго. Краще візьміть «Дві тонни», прочитайте кількох авторів на вибір і перевірте себе: що з того залишиться у ваших пам’яті й душі вже наступного дня.
Поезія - це завжди неповторність (і талі за хрестоматійним текстом). У цій рецензії цитата з Ліни Костенко може видатись моралізаторством трухлявого пенька з дипломом доктора філології, а проте знову закликаю потенційного читача розгорнути «Дві тонни».
Макс(им) Лижов: У прямокутнищі - мешкаю,
по прямокутницях - ходжу…
Сідаю - на прямокутник,
обідаю - за прямокутником,
лягаю - на прямокутник,
прямокутником - укриваюсь […]
(«Прямокутне»)
Юля Стахівська: мене оточують одні квадратики
будинки за вікном
отвори у тюлю теж квадратні
і вже не дивлюсь а дивуюсь
що кімната квадратова […]
(«Квадратики»)
А ось іще стронґовський™: свята закінчувались
і треба було повертатись до робочого режиму
перестати лягати о третій вставати о першій
тому я ліг об 11-й
і довго не міг заснути […]
(«Монолог про кіберпанк»)
ніяк не міг заснути
плацкартні вагони й так химерне місце для сну
та й з голови багато чого не йшло
тож я лежав часом куняв
а поруч хропли сопли і будьмо відвертими -
просто дихали рівно […]
(«Монолог про безсоння»)
Яка, будьмо відвертими, неповторність! Не кажучи вже про відсутність побутовізму. Одне слово, поезія. І такої поезії - майже дві тонни! От де порозкошує поціновувач красного слова! Особливо коли зустрічатиме такі суто українські слова, як «бедра» (Гриця Ерде), «ботинки» (Сашко Ушкалов) або наштовхнеться на відкриття того ж Ушкалова: зануривши руки по самі лікті
ламають сонним амебам хорди
І зрозуміє поціновувач, що неправду йому втовкмачували у школі, ніби найпростіші та хордові - різні класи істот.
Якими ж критеріями послуговувались упорядники братської могили під назвою «Дві тонни», добираючи до неї авторів? На книжці зазначено, що вся ця важка поетична субстанція належить так званим «двотисячникам», тобто людям, яких злі язики перехрестили на «нульовиків», а тепер, вочевидь, перехрестять на «двотонників». Критерій вагомий і вичерпний: субстанцію можна вимірювати лише кілограмами. Тому учасників антології ретельно зважили, - весь гурт затягнув рівно дві тонни. А тих, хто в ці 2000 кг не вмістився, вивели за межі антології та найкращої молодої поезії як баласт, котрий цю поезію тільки обтяжує. Крім того, в ході підготовки двотонної антології упорядники зробили унікальні відкриття:
1) «Очевидно, що поети-чоловіки більше важать для сучукрліту, аніж поети-жінки».
2) «Сергій Осока важить стільки ж, скільки Олеся Мамчич і Катя Бабкіна разом узяті».
Звідси випливає, що коли котресь із представлених в антології поетичних тіл набере зайвої ваги, його посадять на хліб і воду або ж, що значно гірше, виключать із когорти «двотисячників», чи то пак - «двотонників».
Але збоку проглядається інший критерій неприродного добору авторів антології: більшість із них є лавреатами літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» і бере активну участь у його ірпінських семінарах. Недарма ж половину своєї вже згадуваної післямови Р.Семків присвятив саме «Смолоскипові»!
Ну, і на закінчення: антологія поетичної субстанції «Дві тонни» буде цікава насамперед усім причетним до смолоскипівської тусівки, а також особам, які надто міцно зрослися з вітчизняною філологією.
треба цього Стусенка рильцем потицяти в гісторію літератури, може довідається, що видирати рядки з оповідних верлібрів і представляти їх зразком графоманії - потрапляти в компанію іванишина й дроздовського :)
http://strongowski.livejournal.com/624060.html // відповісти »
надзвичайно упереджений, агресивний матеріал.
Коробчука він не читав. Принаймні, щоб так обзиватись.
Зразу видно, що йому просто заздрісно. Аналізу - нуль, тільки шалене бажання заперечити.
Я б сказав, яка тут доречна приказка, але ненормативна лексика видаляється. // відповісти »
а ти не хочеш припустити, що його просто Пашина поезія не зачепила. десь так само як тебе моя :) от він і подібна спробував причепитися до якихось із пальця виссаних аргументиків :) // відповісти »
мені а матеріалі найбільше сподобалася відсутність аналізу, виставляння діагнозів, вирвані з контексту цитати й нелюбов автора до "Смолоскипа". О, і ще претензії до побутовості... Тобто, по-Вашому, і Антонич, і Маяковський з Ахматовою - не поети, бо писали про побутове? // відповісти »
отут згоден. ну не можна заперечувати творчості стількох різних авторів одним махом. Взагалі, рецезувати антології складно, а критикувати їх краще не братися - дуже великий масив тексту. Тому переваги завжди в таких випадках на боці книжки, а не критика. 1:0 кароч на користь смолоскипівців, хто б що не казав. // відповісти »
продублював сюди - http://www.mauzer.biz/index.php?item=articles&new=49
хоч стаття і відстійна, просто головне - увага.
єдиний плюс - що Лижова зацінив, а Лижов - один з моїх найбільш улюблених поетів.
все інше у статті - короткозора неправда, недогляд та відсутність елементарного почуття гумору (раз уже обрано пасквільний, а не науково-популярний стиль для статті), наприклад, в оцінці анотації книги, в "аналізі" уривку текста Ушкалова тощо.
автор у цьому тексті - такий собі ІБТ для бідних (спрощених). // відповісти »
"Добра якість поезії вимірюється, зокрема, тим, чи западає вірш у душу, чи запамятовується" - це геніально.
"найпростіші та хордові - різні класи істот" - теж геніально.
те, що і Стахівська, й Лижов написали вірші про квадрати - це справді трагедія невимовна. Вазаглі, текстові збіги слід розглядати як злочин. тим більше почитайте й решту їхніх віршів - вони теж однакові, абсолютно!
так шо, докторе Трухлявий Пеньок, Ви просто молодець.
п.с. У мене є одна версія з приводу піднятого Вами ще одного архіважливого питання. Ідеться про те, чому ж Максим Лижов зрадницьки скоротив своє ім'я? А раптом він... ЖИД!? Знаєте, я навіть у цьому впевнений! От просто відчуваю, та й подивіться на його коротке колюче волосся. Щось тут не те, ой не те! // відповісти »
соррі, шановні, що знову причетно вмішуюся в дискусію, але - вочевидь - ознакою цього сайту стає пропускати подібні неаргументовані непОтрібні (нмсд) статті.
а що стосується пана Стусенка - то він сам є лауреатом видавництва "Смолоскип", а от саме видавництво, заважаючи на такі його слова, ще може 100 разів подумати про те, чи хотіло би воно бачити цього автора, який так зверхньо, і з підозрою, до нього ставиться, в своїх рядах. ну це нмсд, жодним чином не претендую на представництво думки видавництва.
а сам пан Стусенко міг би й замислитись - навіщо писати ТАКІ матеріали. кому це потрібно? іншими словами, ЧИЄ замовлення виконує пан Стксенко, дормішуючи до бруду авторів, які є лауреатами Смолоскипу, але не є лауреатами Гранослову. Натомість і в зворотньому порядку ця реакція спрацьовує. окрім хіба Каті Калитко, що є лауреаткою обох конкурсів...
шось тут є.
щиро таке не напишеш (таку "статтю")
І найприкріше, що мені Романенко доручав написати нормальний матеріал про це, і я пропонував його сюди, але в них уже був цей. Це торба... // відповісти »
Зі слів Горобчука випливає, що ми живемо за совєтів... Хтось десь якісь підступи робить на зло пролетарьяту. А за це всевидюще око Комунізму покарає інакодумців... // відповісти »
Олено, ви не туди дивитесь :) я висловлюю думку, яка є лише версією. і вона має певне підТ‘рунтя. не бачу жодних совітів, покажіть плз коли Ваша ласка :) // відповісти »
Я теж ставлюся до "Смолоскипа" не зовсім позитивно, хоча не як до видавництва, а саме як до фонда. Проте це не заважає мені усвідомлювати, що конкурс "Смолоскипа" був першою сходинкою для багатьох прекрасних літераторів. "Дві тонни" я не читала, але читала вірші багатьох вміщених в антологію авторів, так само, як і чула їх наживо на презентаціях. У таких поетів, як СтронТ‘овський, Коробчук, Коцарев, Ерде є різні вірші, вони не всі однаково вдалі, але чимало з них є цінними, цікавими, яскравими. Так само, певна, й у інших авторів збірки. Я не можу погодитися з думкою Горобчука, що з причин колишнього лауреатства критики зобовязані виявляти поблажливість до всього, повязаного з видавництвом (це дурно пахне, і , сподіваюся, я просто не зовсім правильно зрозуміла слова Богдана), але така однорідна критика на таку неоднорідну річ, як антологія, наводить на думку про брак старанності й обєктивності. // відповісти »
ти просто неправильно зрозуміла мої слова. я говорив про те, що висновок щодо Смолоскипа притягнутий за вуха, а не про те, що його варто замовчувати.
з іншого боку - проспілчанська орієнтація статті досить таки різко проглядається ІМХО.
і навіть не проспілчанська. є тут такий душок - некритичний, а якраз тусовочний - адже це все пахне не критикою віршів, не критикою книжки, а критикою саме тусовки // відповісти »
Так, коли я в коментарі від пана Віктора прочитала, що ця зірка літературної критики є членом спілки письменників, мені все одразу стало зрозуміло :) Хоча могла б і сама здогадатися, хоч би з того, що пан Стусенко вважає ознакою поетичної якості мнемонічні властивості вірша. Тільки спілчани в нас не здогадуються ні про існування верлібрів, ні про труднощі з їх запамятовуванням: воно й зрозуміло, бо ж, як відомо, Артюр Рембо - содоміт, Волт Вітмен - розпусник, Блок - москаль, а Шевченко верлібрів не писав. // відповісти »
ага, і продовжуючи цей пречудовий список: бітники або алкаші, або наркомани, або содоміти (ТђінзберТ‘, Орловскі), нью-йоркці також содоміти (О"Гара), а українські верлібристи всі сплошь і р"ядом ліберали, а отже ті ж алкаші, наркомани і содоміти. ну ок, крім останнього - в нас тільки Олесь Барліг поки намагався показатися содомітом, але його разоблачілі :)
до речі, Вітмен - онаніст, а це ще гірше ніж розпусник. і ще він нереалізований содоміт :))) // відповісти »
Зрештою, літературу XX століття в нас тому і прийнято делікатно опускати як неіснуючу, бо вона вщерть повна алкашів, наркоманів та сексуально розбещених нелюдів :)
Щодо українських верлібристів: чого ж там крім останнього - хоч вони й приховують старанно свій страшний порок, та доблесні спілчани все одно знають, що то за одні! Та й що його чекати від людей, хворих на таке страшне психічне зрушення, як верлібризм... :) // відповісти »
А я за демократичний світ, де зло не повинно каратися, бо хто з вас гарантує, що те, що ви називаєте злом, Є ЗЛОМ, а те, що для вас добро, Є ДОБРОМ? Чи ви всі тут Заратустри-Мойсеї? Ай, що казати, невихована юнь, яка ще багато чого не розуміє. А Олена правильно сказала про горобчука. Тільки в імперіях тоталітаризму за зло одрубують голову чи палець. Нам би тоді Піночета в літературу, а ще краще, Йосіфа Віссаріоновича... // відповісти »
У мене особисто виникло враження, що Олександр Стусенко - псевдо (таке собі національно забарвлене похідне від Стус) Дроздовського або й самого Панченка, який піднімає сату рейтинТ‘и такими от скандальними провокативними рецензіями:) // відповісти »
Та ви шо тут, з глузду з'їхали, який же Стусенко Дроздовсьий чи Пнченко:??? "Олександр СТУСЕНКО. Народився 1981 року в столиці Барської конфедерації (нині Вінницька обл.). Фаховий письменник: закінчив Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (відділення «Літературна творчість»). Автор двох книг. Лауреат премії «Благовіст» (2003). Широко публікується як поет, прозаїк та критик. Член Національної спілки письменників України". http://ukrlife.org/main/humor/kawa_stusenko.htm // відповісти »
Та чого це всі так на бідолашного Сашка Стусенка накинулися? Виходить так, як і з Максимом Солодовником: нікого прям і не покритикуй уже, бо всі молоді - геніальні! Він має рацію принаймні в тому, що відзначив вірші Лесі Мамчич і Світлани Богдан :) // відповісти »
ну за це справді молодець.
а критикувати треба, тільки робити це переконливо.
ця книга - зріз покоління. мені навіть як упоряднику половина там не лягає до серця взагалі, але нічого не поробиш - це покоління з його крайнощами. хай буде... // відповісти »
http://strongowski.livejournal.com/624060.html // відповісти »