Ще у двадцятих роках Микола Хвильовий, а разом із ним неокласики на чолі із Зеровим виступили за мистецьку (а отже й літературну) конкуренцію, закликаючи критиків якнайжорсткіше «довбати» літераторів: вони, мовляв, мають писати ліпше, адже «репрезентують культуру майбутнього». І хай мене звинуватять у снобізмі, – я однаково триматимуся сторони Зерова й Хвильового: література має бути передовсім якісною, добре написаною і, даруйте за тавтологію, «літературною»! Подалі від дешевої «жизнєнності» інтерівських серіалів і ближче до… Європи чи що? Чому б і ні, «Європа» й досі значить «якість», принаймні «якісна» Європа навряд чи визнала головною книжкою року відвертий масліт – розірви-душу роман про село із неймовірним коханням і голою жінкою в намисті на обкладинці.
Вибір Бі-Бі-Сі 2008 року більш ніж кепський. Звісно, мені скажуть (і скажуть слушно), що саме легка, захоплива любовна література на зразок «Молока з кров’ю» Люко Дашвар приверне до української літератури увагу багатьох звичайних читачів, які б навіть близько не підійшли до «естетів» Іздрика, Прохаська чи того ж Андруховича, не кажучи вже про інтелектуалку Забужко. Тепер, мовляв, ці «звичайні» читачі знатимуть, що – головне! – у ХХІ столітті бодай щось пишеться, і що це навіть можна читати з інтересом! Та тоді, виходить, справи таки кепські: література знову повернулася до просвітянських часів і має на меті вкотре привчити «маси» до книжки. Крок вперед чи все-таки три кроки назад? Як на мене, більше – друге. У чому ж причина? У самій організації конкурсу Бі-Бі-Сі. Премія вийшла, м’яко кажучи, аматорська: хибна вже від початкового етапу висування книжок і до підбору «експертів», які чи то не вчиталися достатньо в тексти, чи то не мали достатнього читацького досвіду, аби не купитися на обкладинки.
Книжки цього року (згідно з новими правилами) подавали видавництва, по три позиції від кожного. (За таким самим принципом відбиралися книги на конкурсі від Форуму видавців.) Скажіть, у вас є довіра до депутатів, які самі висувають свої кандидатури на голосування? Навіть у Шевченківському комітеті, здається, зрозуміли, що це смішно. А тому новий голова Микола Жулинський планує змінити правила відбору кандидатів: надалі пропонуватимуть книжки до розгляду не видавництва, а спеціальні експерти – по одній, але без обмеження по видавництвах, авторах, і без черги «за вислугу років». Коли ж книжки подають видавництва, картина виявляється дещо врізаною: по-перше, обмеження в три книжки (для гарного видавництва – надто мало, для поганого – забагато), по-друге, деякі видавництва принципово не подають своїх книжок на конкурс, як-от київська «Критика» (вони не брали участі ні на Львівському форумі, ні в «Книжці року Бі-Бі-Сі»), а погодьтеся, «Критика» випускає далеко не останню за якістю літературу. По-третє, дається взнаки політика видавництв: цього автора ми хочемо «просунути», а значить – подамо його на конкурс. Або ж інакше: хочемо самі набути авторитету і є гідний автор, за посередництвом якого можна цього досягти. Варто тільки поглянути на довгий список, щоби скласти уявлення, яким із двох шляхів користувалися видавництва: книжки авторів, які пишуть по дві-три книжки щороку, і навряд чи серед цих двох-трьох є справді гідні звання «книги року» (це – молоді автори Марія Штельмах, Артем Чех, а також Наталка й Олександр Шевченки), які мають «авторитет» у читацьких колах (Ірен Роздобудько), відомі особистості на зразок Ірени Карпи, або й шевченківські лауреатки, як-от Марія Матіос! З такою піар-кампанією, яку влаштували «Москалиці», книжка року пані Матіос взагалі не потрібна: її книжки й так випускають шаленими накладами, вона й так заслужена й улюблена письменниця широкого кола читачів (та що вже казати, вона – живий класик на переконання одного з членів журі), то ж навіщо їй ще й наліпка від Бі-Бі-Сі – не зрозуміло. Спосіб знайти популярність ще й за кордоном чи просто чергова нагорода?
Люко Дашвар (Ірина Чернова).
Фото О.Павлової
Власне, те, що «Книжка року Бі-Бі-Сі» серйозно схибила, було видно вже з п’ятірки фіналістів. «Шахмати для дибілів» Михайла Бриниха, «Нямлик і балакуча квіточка» Лесі Вороніної, «Молоко з кров’ю» Люко Дашвар, «Сарабанда банди Сари» Лариси Денисенко й «Москалиця» Марії Матіос – по правді, нічого, вартого звання «книги року», в цій п’ятірці не знайшлося. «Шахмати для дибілів», які так сподобалися одному з членів журі Андрієві Куликову, написані псевдосуржиком (суржик добрий у міру, коли ж його забагато, він стає нудний), шкода тільки, що Михайло Бриних просто не володіє законами суржику, аби ним достатньо добре писати. Зрештою, до фіналу конкурсу втрапило легке чтиво, чтиво, яке відкрилося «експертам». Доречне запитання: чи то в довгому списку не знайшлося нічого глибшого, ніж «Сарабанда банди Сари», чи то читацький потенціал «експертів» не дозволив їм це глибше відкрити?
Попри всю повагу до театральних-музичних-телевізійних заслуг «експертів» Бі-Бі-Сі, експерти з них не вийшли. Шевче, знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся – єдине, що можна сказати про цьогорічний склад журі. І хай мене знову обізвуть снобом, я переконана, що тексти мають оцінювати професіонали. Інакше нівелюється сама суть конкурсу – давати еталон, найвищий зразок для наслідування. Кого ж роблять еталоном «експерти» Бі-Бі-Сі? Яскравих представників українськомовної масової літератури, знову літературу плачів, книжки «для дибілів» і одну дитячу книжечку (прикро, однак, який би милий і симпатичний, справді хороший не був Нямлик, ми поки не готові визнати головною подією року дитячу книжку)… Що ж, практика довела: конкурс, який оцінюють «звичайні» читачі, перетворює літературу на «звичайну», а зрештою – попсову. Одразу вимальовуються орієнтації Бі-Бі-Сі – якнайширші авдиторії читачів.
Ще одна проблема непрофесіоналізму «експертів»: здається, вони й близько не знають, що творилося в українській літературі по закінченні шкільної програми. Он Марічка Бурмака в інтерв’ю радіо Бі-Бі-Сі щиро здивована, що українські книжки є, і що «так багато можна читати українською»! Співачка не може повірити, що «живі» автори, автори-сучасники можуть добре писати! З приводу прозової книжки Маріанни Кіяновської «Стежка вздовж ріки» (як на мене, єдина «книжка року» серед усього довгого списку Бі-Бі-Сі) Марічка висловилася прямо-таки анекдотично: «Я просто стала забувати, що це український автор, що це моя сучасниця, настільки це висока й вартісна література». Не зрозуміти, чи то комплімент авторці, чи страшна догана всій сучасній українській літературі… А Ольга Герасим’юк, певне, взагалі не має особливого досвіду в читанні, якщо для неї відкриттям була книжка Лариси Денисенко, написана буцімто від чоловічого імені. Так, автори часом граються чоловічими й жіночими ролями, навіть коли йдеться про розповідача, і для професіонала це не стало б дивиною.
Нарешті, переможниця. Люко Дашвар, вона ж – Ірина Чернова, людина, яка пише типовий масліт із маслітівською тематикою – про неймовірне кохання й село, як вона сама й зізналася, ніколи в тому селі не живши. Хоч би скільки ми пропагували відхід від села, а нас усе туди хилить і хилить…Перемогла червона обкладинка з голою жінкою – текст, який не потребує особливого вчитування чи підготовки, текст, на який, за великим рахунком, не варто було б витрачати час конкурсу. Адже легкі тексти пишуться для читання-розваги, читання на дозвіллі, чи я помиляюся? Однак «Молоко з кров’ю» завдяки «Книжці року Бі-Бі-Сі» цілий рік вважатиметься «зразковим». Виходить, тепер немає сенсу кидати снобістські жартики на адресу Донцової і їй подібних: ми ж бо назвали масліт зразковим! Звісно, якщо ми довіряємо виборові Бі-Бі-Сі. Або ж вихід – не довіряти?
Мій ліміт довіри вичерпано. Ще кілька таких конкурсів – і потреба в них відпаде взагалі: основна маса письменників рівнятиметься на Люко Дашвар із її «неймовірними коханнями», а поодинокі купки авторів утворять опозиційну спілку на зразок «Ланки» або ВАПЛІТЕ у 20-х роках і творитиме «справжню» літературу, орієнтуючись на своє літераторське відчуття, а не на очікування «звичайних» читачів і вибір експертів-непрофесіоналів. Нам кинули дешеву цукерку, загорнену в обкладинку Бі-Бі-Сі, й сказали, що це – найкраще, що пишуть в Україні. І що можна подумати, прочитавши це «найкраще»? Що справи в українській літературі ще більш кепські, ніж про це кажуть. А щоби справи були бодай не такі кепські, слід немилосердно ганити такі аматорські премії, як цьогорічна Бі-Бі-Сі, й нарешті запровадити бодай одну професійну, яка би орієнтувалася справді на якість літературних текстів, а не на особистості, знайомства чи обкладинки.
Дяка - тему розкрито вичерпно :)
Особисто для мене користь цьогорічної книги ВВС стала культпросвітницьким одкровенням - бо дізнався нарешті що "Люко Дашвар" це не просто варіант misspelled "Любко Дереш" :))) // відповісти »
Ох, напевно важко вам жити з таким світоглядом, ви взагалі радіти життю вмієте? Книжка Лесі Вороніної - суцільний позитив, книжка Денисенко - також, і для підлітків і для старих, весела і дотепна, книжка Бриниха - цікавий мовний експеримент, книжка Матіос - те, що подобається більшості українців. Те саме стосується і Люко Дашвар, мова і тема неоковирні, але - читати це будуть майже всі. // відповісти »
Читатимуит то може й читатимуть... Хоча нині більше дивляться, ніж читають... Але чи значить це, що премію треба перетворювати на "Срібну калошу" за найменш певні досягнення в галузі літератури,га? А саме це і відбувається з Бібісі! // відповісти »
Ганити премію Бі-Бі-Сі - відтепер це майже те саме, що ганити дядю Сєрьожу, який в підземному переході книжки продає. Хай вона просто займе своє місце пропагандиста літературного кічу і невтомно трудиться у своєму вузькому профілі. Але для цього потрібно створити хоча б 2-3 дійсно потужні, авторитетні і професійні конкурси. Біда премії не в тому, що вона така, яка вона є. Біда, що вона сьогодні практично не має конкуренції, тому й користується незаслуженим розголосом. Розмір премії, до речі, просто смішний, що ще раз доводить її маргінальність. // відповісти »
текст чудовий. Але: видавництва висувають свої книжки на багато літературних премій у світі (звичайно, по одній). Приклад: вроцлавський Ангелус. Тільки в журі літературних премій зазвичай переважають, літературні критики, літературознавці, зрідка письменники. І ніколи тележурналісти чи співаки. Україна в цьому і "Петлюру перепетлюрила і бандеру перебандерила" . Але в Україні з усіма літпреміями так, це завжди випадковість і завжди малокомпетентність // відповісти »
Так автор репортажу книжку читав чи, як більшість літературознавців, вважає, що все і з обкладинки зрозуміло? Нам насправді якраз обкладинка й не сподобалася, про це Герасим*юк дуже голосно сказала. І мені не сподобалася. Але це проблема не автора. Ми оцінювали саме ТЕКСТ.
А що, в селі не люди живуть? Чи про село можна писати лиш селянам, щоб потім мистецьке середовище їх обстьобувало?
Експерти не сподобалися? Ну, тут діло смаку. Мені сподобалися. Вони підійшли до справи дуже серйозно, не забували про ефіри, не казали, що вони й так знають, що у книзі написано, бо їм Рабіновіч насвистів, чи вони бухали з автором.
Я особисто вважаю, що до майстерності Ірини Чернової дуже, дуже багатьом українським письменникам далеко.
Не тому, що там багато розумних слів і філософських одкровень. Такі книжки ми вже нагороджували. Минулорічному Діброві, про книжку якого майже ніхто не знав, це допомогло з продажами, до речі. І нас не спинило те, що її ніхто не знає, так само як цього року не спинило те, що критики будуть гнати на нас за обкладинку. Ми обрали книжку, яку почали рекомендувати друзям. Минулого року це був Діброва, цього року - Дашвар. Ну, різні книжки. І що?
Кіяновська мені справді дуже сподобалася, і ми про це в ефірі багато говорили з Бурмакою ще під час попереднього обговорення, і рекомендували до п*ятірки, але їй трохи забракло голосів. Сподіваюся, вона знайде своїх читачів.
Молоко з кров*ю ми обрали тому, що так розповісти історію у нас уміють одиниці. А точніше, одиниця.
Покажіть мені ще книжку, за якою можна одразу знімати кіно. Покажіть мені сучасного письменника, який розповідає про події, а не якісь безкінченні рефлексії, і так стисло, як дай Бог нашим багатослівним митцям.
Щодо Донцової не знаю, я її не читаю, вам видніше.
Масова популярність - далеко не завжди погано. Діккенса вважали попсняком, критики вернули носа від Хемінгуея. Подумайте про Ірину Вільде: якби ми її "Неповнолітніх дітей" назвали Книжкою року, а ще, не дай Бог, у неї була б обкладинка з двома підлітками, застиглими в поцілунку, ви б не те саме написали? А як бракує в українській літературі саме отакого!
Книга мусить мати щось незбагненне, здатність перенести читача в іншу реальність. В цьому сенсі усі наші переможці - справді найкращі, і Люко Дашвар не гірша за Жадана.
На які це "знайомства" чи особистості ми орієнтуємося? Люко Дашвара я вперше побачила вже після обрання в п*ятірку. Вона так здивувалася своєму обранню, що в неї мову трохи не відняло. Видавництво взагалі не знаю. Ви ще мене про відкат із премії запитайте, як один книжковий фанат на Форумі.
А щодо того, що треба організувати професійний конкурс, - так хай усі організують. Це недорого коштує. Будемо раді конкуренції. Потім поділитесь враженнями, як воно.
Наша перевага в тому, що ми обговорюємо книжки публічно, проводимо нагородження публічно, і ви, і всі бажаючі можуть написати про Книгу року Бі-Бі-Сі що завгодно, і щороку так і чинять. І прекрасно.
Принцип же, коли видавництва самі пропонують книжки, ми запозичили у Букерівської премії. Там також тексти оцінюють люди, які не обов*язково з літературного середовища. Політики, актори, телеведучі. Там є й літературознавці, можливо, варто ці дві речі поєднувати, але дорога до перфектності нескінченна. // відповісти »
"Покажіть мені ще книжку, за якою можна одразу знімати кіно."
кіно і можна знімати, і навіть знімають, щоправда, поки адаптують російською (Роздобудько, Жовна тощо). є ще хтозна-скільки всього. але це що тоді, приз за найпростіший для інсценування текст??
зрештою, я не вже не кажу про те, що, як ви самі розумієте, якісна книга не мусить бути сценарієм у собі, адаптація для екрану - це хліб сценариста, а не автора тексту.
за всієї поваги до переможця, мас-літ - це ніша, яку обрано нею свідомо. до чого тут преміювання, надто після Винничука і Діброви? це, як на мене, все-таки трошки різні рівні.
зрозуміло, що ви захищаєте проєкт, у якому працюєте. тільки, згідно ваших же слів, обговорювати - "прекрасно". якби питань до конкурсу не виникло, то і такої запеклої полеміки би не було.
"здатність перенести читача в іншу реальність.В цьому сенсі [...] Люко Дашвар не гірша за Жадана" я читав і Люко Дашвар, і Жадана. ніяк не можу погодитись. дивно.. // відповісти »
у Букері не 5 експертів, і співвідношення людей, дотичних до літературної справи й "major figures" прийнятніше, ніж було цього року на ББС. письменницький досвід, наскільки мені відомо, маєте тільки Ви, Світлано, з усіх п’яти. // відповісти »
"...не дай Бог, у неї була б обкладинка з двома підлітками, застиглими в поцілунку, ви б не те саме написали? А як бракує в українській літературі саме отакого! "
От саме ТАКОГО лайна кругом вистачає . Питання в тому хто і чому вважає це таке чтиво достойним уваги, чієї уваги? Премія визначає зразкове за всім - тематикою, проблематикою, стилем і т.п. Нехай стиль у "Люко" (як на мене) і є, а от щодо всього іншого - не варто і сперечатися. // відповісти »
Світлано,ну ви вже перебираєте. І Хемінгуей у вас попса і Ірина Вільде.
Те що Жадан і Андрухович -попса, ще можна погодитися, але щодо Діккенса... // відповісти »
Ну, Діккенс вважався попсою, коли його друкували. Критики його ганили за це. А тепер - класика. І Ірина Вільде тепер класика. Я вже мовчу про художників-імпресіоністів: ті вважалися трохи не порнографами. Пам*ятаєте, як прийняли "Абсент"?
Не знаю, чи буде класикою Люко Дашвар, подивимося, але попса - це не завжди погано, ось що я маю на увазі. // відповісти »
У "Книжки року Бі-Бі-Сі" ліміт довіри далеко не вичерпаний. Так є, що сучасна література - це література, в якій слід поважати читача, чи то пак споживача. Конкурс продемонстрував таку повагу. Консюмеризм не завжди погано, якщо він осмислений. У навкололітературному середовищи мало що змінюється - ображені наполеончики. Напишіть краще і нехай куплять ваш продукт - найкращі ліки від комплексів. // відповісти »
Ну що це за дітвацтво: "напишіть краще". Кожному своє робить - письменникам писати, критикам критикувати. А премію Бі-Бі-Сі цього року критикувати якраз є за що. Бодай за те, що в журі не було жодного професійного критика (респект п. Пиркало принаймні за те, що вона сама розуміє цю цьогорічну проблему). А я особисто чекаю моменту, коли ми нарешті перестанемо носитися, як з писаною торбою, з українською поп-літературою, і повторювати, яка вона кволенька і як їй треба допомагати. Вона вже нівроку і сама собі допоможе, без додаткових стимулів і реверансів з боку організаторів начебто поважних премій. Як і в усьому світі. // відповісти »
Критики подобны евнухам в гареме: они знают, как это делается, они видели, как это делается, но они не умеют это делать сами. (Брэндан Битэм) // відповісти »
Не лише. Йогансенсу не варто аж так прямо довіряти - це його іронія, насмішка, дотеп, гра. Але якщо ви повторюєте це рефлексивно - тоді це вже стереотипне мислення Ваше. // відповісти »
Ах, вигулькнув мій улюблений аргумент >:-] Милий Грубермане, боюся що мені випала честь відкрити Вам несподіваний факт. Критик, пишучи матеріали, не сублімує своєї літературної неповноцінності. Тому закид "Напишіть краще і нехай куплять ваш продукт" - невдала відповідь на критику. Залиште кесарю кесареве.
Критик існує для того, щоби письменники входили в історію, бо без критика жоден письменник, як би він не продавався сьогодні, не залишить по собі жодного сліду завтра. І якщо критик - начитана і компетентна людина - вважає, що їй підсунули... гхмм, скажемо, низькопробний товар - то значить письменникам є над чим задуматися. А не вигороджуватися словами "напишіть краще, ми і так постаралися!"
"література має бути передовсім якісною, добре написаною і, даруйте за тавтологію, «літературною»!" - хіба не адекватна думка??? // відповісти »
a propos BBC: на черзі промоція лауреатів принаймні в англомовному світі! Посольство Великобританії своє зробило, тепер справа за українською стороною: що вибрали, те й треба популяризувати - так в усьому світі, друзі! // відповісти »
Та ми б популяризували, але це трохи не наша парафія. В англомовному світі стільки літератури, що наші гранди туди не можуть пробитися, не те що маловідомі автори.
Але я цілком собі уявляю перекладене Молоко з кров*ю. Перекладають же Куркова на англійську, а Жадана ні.
Діброву важче було б переклати, бо той роман дуже київський, і сатира там дуже прив*язана до українських реалій. Хіба що "Весняні ігри в осінніх садах" Винничука були б зрозумілі, там загальнолюдські теми.
Я б узялася за популяризацію просто як приватна особа, але це треба час, та й гроші, якщо чесно. У кого знайомі бізнесмени-патріоти - звертайтесь із пропозиціями. // відповісти »
Посольство, до речі, в організації премії участі не бере. Можливо, це зміниться в майбутньому. Але ми самі все робимо, і гроші також наші. // відповісти »
світлано, попри слушність критики і нарікань щодо цьогорічної "кр", скидаю капелюха перед твоїми ентуазізьмом у підштовхуванні bbc на корисні справи заради укрлітератури. і щиро заздрю, бо ані серед voa, ані у rl/rfe таких ентуазістів катма // відповісти »
Ну от, Ви називаєте Ю.Винничука. Може, варто обирати тих письменників, які б зацікавили іноземного, в цьому випадку англійського, читача. З А.Курковим - не стільки ж сонця у віконці. І не може ж укрсучліт постійно перебувати у вакуумі: "для себе" писати, читати і нагороджувати... Логічно - раз це премія наче міжнародна, то й мета мала б бути благородніша і патріотичніша. Чи не так? Інакше при чому тоді взагалі BBC? // відповісти »
![:: Володимир Цибулько :: [персональний сайт]](http://www.tsybulko.kiev.ua/baners/knopka.jpg){kind=small}
. Питання в тому хто і чому вважає це таке чтиво достойним уваги, чієї уваги? Премія визначає зразкове за всім - тематикою, проблематикою, стилем і т.п. Нехай стиль у "Люко" (як на мене) і є, а от щодо всього іншого - не варто і сперечатися.
Особисто для мене користь цьогорічної книги ВВС стала культпросвітницьким одкровенням - бо дізнався нарешті що "Люко Дашвар" це не просто варіант misspelled "Любко Дереш" :))) // відповісти »