|
|
| Роксана Харчук : Дивлячись правді в очі |
|
Шахрайство — центральний дискурс і головна парадигма сучасного українського суспільства. Наші забудовники будують «липові» квартири, українські політики створюють «липові» коаліції, рідний м’ясовиробник варить «липову» (тобто – соєву) ковбасу, яку воліє називати м’ясною, а українські цукерки, зроблені з любов’ю до українських діточок, як свідчить експертиза, є ще гіршими, аніж погані турецькі, виготовлені без любові. Наш інтелектуальний продукт за якістю, гадаю, не надто відрізняється від решти національних продуктів.
|
|
|
| Ярослав Поліщук : Brevi manu, або Класик нашвидкуруч |
В Україні доба повернення призабутих імен якось дивно затягнулася й розчинилася в непевності, не поставивши остаточної крапки. Властиво, вона вичерпала свій евристичний потенціал ще в 90-х роках минулого століття — на сторінках товстих українських журналів, котрі тоді сягнули піку своєї популярності. Окремі імена й твори, щоправда, пробивалися до читача й пізніше, але вже поодиноко. Можна було б сказати, що процес цей успішно завершено, і надалі історикам літератури належить лише – мірою необхідності – верифікувати окремі його акценти, вбудовуючи їх у риштовання нового літературного канону. Та ба!
|
|
|
| Володимир Панченко : Нарцис Хамелеонович |
В. Коротич (як підмітив ще в 1968 р. Євген Маланюк) страшенно любить «якати», протиставляючи себе, «безгрішного», – «грішним» і сірим. Критику на свою адресу він трактує не інакше як гоніння, наклепи чи інтриги, намагаючись стати в ПОЗУ СЛОНА, на якого гавкають усякі там «моськи».
|
|
|
| Ігор Самохін : Свобода добровільного вигнанця |
Кожна книжка Саїда потребує дослідження великого обсягу, в якому би комплексно та цілісно було проаналізовано найважливіші тези автора. Тому я, беручись одразу за дві, не можу претендувати на повноту, але спробую зазначити найважливіші, на мій погляд, моменти в обох працях, хоч я і не певен, що вони є «об’єктивно» головними. По ходу статті також маю намір увійти в полеміку з іншою українською статтею про Саїда, яка вже з’являлася на веб-сторінках «ЛітАкценту».
|
|
|
| Олександр Стусенко : Любко Дереш: історія хвороби |
Одразу ж після виходу своєї першої книжки (не знаю, наскільки можна вірити анотаціям) Любко Дереш став темою номер один у хмільних полілогах завсідників літературних кав'ярень та інших завсідників. Тоді ж у своєму деннику літературознавець Петро Сорока зазначив, що Дереш – один із «молодих письменників, що найяскравіше засвітилися останнім часом на всеукраїнському овиді».
|
|
|
| Роксана Харчук : Настовбурчені думки |
Не буває поганих стилів, бувають погані письменники. Постмодернізм сам по собі не є ані добрим, ані поганим. О. Стусенко не перший, хто пов’язує постмодернізм із постіндустріальним суспільством. Уже у 1990-х роках на сторінках «Сучасності» на цю тему дискутували М. Павлишин і О. Ільницький.
|
|
|
| Олександр Стусенко : Нотатки бібліофоба |
|
В оті препогані радянські часи, коли книжки видавалися накладами, в яких було по три-чотири нулі, й тими накладами займалась відлагоджена система книгопоширення, переважну більшість книжок вичитували не менше трьох працівників (редактор та два коректори). Інша річ, якої естетичної вартості була та продукція…
|
|
|
|
|
|
![:: Володимир Цибулько :: [персональний сайт]](http://www.tsybulko.kiev.ua/baners/knopka.jpg){kind=small}
