Художник як співавтор

Як малюється книжка? Як вона твориться? Як виникає задум? Як обирається стиль? Про ці та інші таємниці творчої кухні я запитала відомих українських художників Романа Романишина та Андрія Лесіва (творча майстерня «Аґрафка»), Інгу Леві, Анну Сарвіру, Максима Німенка та Володимира Штанка. Запитала навмисно, адже художники часто-густо залишаються в тіні читацької  уваги. Хоча від них залежить: буде успішною дитяча книжка чи ні?

„Занурення” в текст
Отож, як виглядає знайомство з текстом? В Анни Сарвіри та Володимира Штанка на першому етапі – вдумливе читання з відбором образів на основі емоційного сприйняття. Інга Леві ж по першому прочитанню не дозволяє собі «занурюватись»: «Я читаю трохи відсторонено, щоб просто уявляти. Наступного разу сприймаю емоційно, а коли вже текст запам’ятався, звертаю увагу на деталі – у різному порядку».

Та загалом стиль ілюстрацій народжується в уяві художника вже при першому ознайомленні з літературним твором. «Текст сприймається моментально, і найчастіше перше враження і є основним під час усієї роботи над ілюстраціями, – каже Максим Німенко. – Саме на початковому етапі з’являються ідеї стилю малюнків, верстки, основний візуальний концепт майбутньої книжки. Подальша робота з текстом уже безпосередньо пов’язана з основною художньою ідеєю. Тут варіантів безліч, у цьому і є творчість: вибрати з-поміж усіх ідей одну і перетворити її в стиль».

Романа Романишин та Андрій Лесів із творчої майстерні «Аґрафка» одразу сприймають текст як композицію елементів.

«Перший етап роботи з текстом – це ознайомлення з великими композиційними площинами: виписуються головні герої, географія дій, історичні довідки тощо. Всі наступні етапи передбачають вишукування деталей, прихованих змістів, цікавих фрагментів, вивчається ритм тексту. Перше, що робимо, – завжди видруковуємо текст і на цих аркушах багато ескізуємо, підкреслюємо цікаві моменти, слова, за які можна зачепитися, вибудовуємо асоціативні ланцюжки. Під час ілюстрування книги художник є співавтором історії. Дуже цікавими є епізоди відходу від тексту, власні його візії, які художник прочитує “між рядків”».

Про важливість осмислення твору впродовж певного часу після прочитання говорить й Інга Леві: «Для ілюстрації вибираю ті епізоди, які залишилися в пам’яті «крупним планом», коли був той самий відхід від тексту. Таким чином, я інтуїтивно вибираю із вузлових моментів ті, графічне рішення яких бачу найліпше».

Для Володимира Штанка це етап входу у матеріальну культуру, стиль та мистецтво епохи, у якій  відбувається дія:

«Раніше доводилося витрачати багато часу, відвідувати бібліотеки й вивчати чимало довідників та видань з образотворчого мистецтва, цілеспрямовано шукаючи потрібний матеріал. Але тепер, коли є доступ до Інтернету, цей процес значно спростився. Щоб полегшити собі роботу, я створюю у комп’ютері папки-довідники стосовно предметів матеріальної культури. Отже, до моїх послуг «Костюм», «Інтер’єр», «Архітектура» потрібного періоду. І, нарешті, коли я вже «у темі», ось тоді знов повертаюся до тексту».

Ідея ілюстрування
Процес організації художніх образів та структури книги є наступним етапом роботи. Анна Сарвіра розповідає, як це відбувається у неї:

«Коли я перечитую текст удруге, вже уважніше, то звертаю увагу на описи головних героїв, місце, де розгортаються події, виписую найяскравіші та найважливіші події у кожному розділі, роблю закладки в найважливіших місцях. На цьому етапі створюється маленький макет книги, в якому намічаю схему розташування ілюстрацій, що будуть у книзі, організую рух у книзі, створюю ритм цього руху, визначаю кульмінацію твору і те, як її передати графічно, які будуть самі ілюстрації (сторінкові, напівсторінкові, на півсмуги). Коли стає зрозумілою композиція твору, я переходжу до остаточного відбору тем і створення образів. Тоді вже уважно перечитую вибрані уривки. Починаючи роботу над книгою у кольорі, ще раз перечитую текст, щоб згадати, які кольорові образи створив автор».

«На стадії створення макету завдання художника – встановити правила гри, систему, що має відповідати літературному твору, – розповідає Володимир Штанко. – Зазвичай у багатьох видавництвах найпопулярніший макет простий: ілюстрації розташовані в тексті через правильні проміжки. Як на мене, для дитячої літератури такий прийом не пасує, бо надто нудний. Найцікавішими є ті книжкові макети, що розвиваються за принципом музичної симфонії: коли кількість ілюстративного матеріалу суттєво збільшується чи зменшується відповідно до емоційного напруження тексту. Дуже хотілося б, щоб і для українських дітей створювалися книжки з такими ж винахідливими макетами, як, наприклад, у французького художника Бенджаміна Лакомба».

Художнє переосмислення
Отже, на стадії створення макету книжки художник задумується над утіленням таких характеристик тексту, як його структура (початок, кульмінація, розв’язка), ритму та плину часу, а також того, що притаманне дитячому тексту: ігрова подача та дослідження навколишнього світу.

«Для нас важливо знайти в тексті елемент, який часто повторюється, і зробити його константою в ілюстраціях, – говорять Романа Романишин та Андрій Лесів. – Наприклад, в ілюстрованій нами «Рукавичці» в тексті найчастіше згадується рукавичка, яку ми зробили незмінним елементом на правій сторінці. З появою кожного наступного звіра в рукавичці з’являється нове вікно. Маючи в ілюстрованому матеріалі від першої до останньої сторінки такий статичний елемент, що зазнає незначних змін, отримуємо своєрідний ефект анімації. Також, звертаючись вже до прикладу «Рукавички», в якій фігурують багато героїв, котрі постійно спілкуються між собою, було вирішено не прописувати щоразу імена звірів, а створити для них знаки-символи, тим самим поєднавши текст і піктограми в одне ціле. При цьому текст починає працювати як окремий графічний елемент, не втрачаючи при цьому інформативності.

У своїй роботі ми навіть у найсерйозніших речах намагаємося застосувати елементи гри, тим паче в дитячій книзі. В одному з видань «Рукавички» був присутній лабіринт, у якому читачеві пропонувалося допомогти собачці знайти загублену рукавичку. Також у кінці кожної книжки є кишенька з вкладеним «архітектурним» планом Рукавички, який слід розмалювати. Такі деталі гри дуже важливі для «іншого» сприйняття тексту і розвитку уяви».

«Уже на обкладинці книги з’являються натяки про її загальну структуру чи на певний ключовий етап сюжету, – зазначає Інга Леві. – Обкладинка є немовби дверима, в які цікаво зайти. І вся внутрішня структура служить тому, щоб підготувати і ввести дитину в сюжет і атмосферу.

Наприклад, у Оксани Лущевської загалом досить м’який, помірний ритм оповіді. Так я і малювала: за принципом подібності й гармонії. Не завжди буває легко знайти еквівалент грі слів, перевести її у гру із зображенням. Іноді достатньо передати настрій, або гіперболізувати сказане автором, буквалізувати метафору, тим самим посилюючи її: діти самі люблять так мислити – це видно і з їхніх малюнків. У Голобородька, наприклад, стан дослідження світу іноді набуває ігрових форм, а іноді – медитативних. Я старалась поєднувати ці стани».

Власний метод
Досліджувати довкілля, на думку Володимира Штанка, найкраще за допомогою уяви і творчих трансформацій. Власне ілюстрування саме дитячих видань він обрав для себе тому, що це дає змогу спілкуватися з читачем в ігровій формі. «Не сприймаю зайвої дидактичності і менторського підходу у створенні дитячих книжок. Мені було цікаво запропонувати дитині гру в лисячий та курячий світ, під час роботи  над книжкою  Яна Улофа Екгольма «Людвігові Хитрому, ура, ура, ура!». Ще цікавіша ситуація склалася з книжкою Редьярда Кіплінга «Як був написаний перший лист». Там довелося разом із героїнею пройти шлях від піктографічних малюнків до створення першої абетки. Можливо, цю книжку скоро буде видано –  зараз ведуться перемовини з видавництвом.

Я гадаю, що найбільш несподіване враження на читача справляють ілюстрації, які несподівано вигулькують серед тексту. Це один із моїх улюблених прийомів, який я активно використовував під час ілюстрування Гоголівських «Вечорів».

Що ж до мови, то, звісно, варто брати до уваги виклад і ритмічні конструкції. Ілюстрування описово-споглядальних творів тяжіє до створення на сторінках книжки статичних станкових композицій. При оформленні динамічних авантюрних творів можна взагалі відмовитися від традиційних сторінкових та розворотних ілюстрацій, а розташувати малюнки у тісній взаємодії з текстом, щоб зробити макет більш рухливим».

Із тим, що ілюстрація до дитячої книжки має нести в собі ще певний додатковий зміст, асоціації, а не бути буквальним відтворенням тексту, погоджуються усі ілюстратори. «Адже кожен сприймає світ, події, людей, книги крізь призму свого досвіду, – розмірковує Анна Сарвіра. –  Тому художник,  усвідомлюючи чи ні, переносить на папір саме своє сприйняття книги. А щодо навмисного внесення  додаткового змісту та асоціацій, то це залежить, насамперед, від того, чи дозволяє стиль книги такі експерименти та чи може художник органічно вписати їх у книжку. Якщо так, то внесення таких елементів є чудовим розвивальним або ігровим додатком. Я сама, коли є така можливість, намагаюся проробляти в ілюстраціях додатковий зміст. Моїм найбільшим  експериментом у цьому плані були ілюстрації до казки «Маша і ведмеді». В них я дещо викривила образи героїв, зобразивши розбійницею Машу та сім’ю ведмедів — інтелігентами».

На погляд Романи та Андрія з творчої майстерні «Аґрафка», ілюстрація мусить передавати зміст, але в оригінальний спосіб, без дослівних і надмірно деталізованих переповідань. «Знову ж таки звертаючись до прикладу «Рукавички»: на початку і в кінці книги дід не протрактований дослівно старим сивочолим чоловіком у фуфайці, а зображені лише його ноги — читацька уява постать персонажа домалює сама.

Кожен текст, хоч би яким деталізованим та інформативним він був, завжди залишає читачеві багато запитань без відповідей, й ілюстратор має спробувати відповісти бодай на деякі з них. У дитинстві, читаючи «Рукавичку», мені завжди було не зрозуміло: як стільки звірів помістилися в ній? Тому ми вирішили відповісти на це питання, промалювавши вже згаданий «архітектурний» план рукавиці і її мешканців. Звісно, коли малюєш якийсь такий план, то напрошуються асоціації з ЖЕКом, переплануванням та будинковою книгою, ідею якої ми і використали в ілюстраціях».

Про необхідність творчого підходу, експериментів та постановки питань в ілюстрації говорить і Максим Німенко: «Достукатися до глядача швидше виходить не просто красивим, чи суперреалістичним зображенням, а простішим, проте таким, що ставить питання, наштовхує на роздуми. Саме тому сучасне мистецтво  переноситься у різні форми медіа, акціонізму тощо. Книжкова графіка завжди вирізнялася схильністю до експериментів задля досягнення максимального ефекту, надаючи художникам свободу самовираження. У часи середньовіччя у деяких мініатюрах можемо побачити те, що ніколи церква не дозволила б зображувати придворним художникам. І в радянський час саме дитяча ілюстрація давала можливість не зважати на художні канони, встановлені владою. Важливо продовжувати цю хорошу традицію, щоб нині на шляху до художнього самовираження не стала комерція. На мою думку, проблема української дитячої книжки полягає в одноманітності стилю. Таке собі замкнуте коло: є певні два-три стилі зображення, які в Україні добре продаються, тому експериментів зовсім мало, а всі книжки більш-менш схожі в художньому підході до оформлення».

Необхідні деталі
А от щодо вільного трактування та деталізації в зображеннях, то тут думки художників відрізняються. Для Володимира Штанка «зміст ховається у деталях»: «Гадаю, ілюстратор є тим переконливішим, що більше власних цікавих деталей він здатен побачити крізь текст. Реальність твору має виникнути з творчої уяви майстра. Тобто щоразу він створює власний паралельний світ».  Анна Сарвіра зазначає, що точне дотримування тексту в деталях, важливе, «якщо автор показує нам світ у предметних образах, звертаючи увагу на зовнішність героїв, краєвиди, предмети інтер’єру. Книги, в яких автор показує події  через внутрішній світ героїв, їхні емоції, почуття, можна трактувати більш вільно в деталях».

У дитячій книжці, особливо для дітей молодшого віку, текст часто має не лише інформаційну функцію, а й є елементом композиції ілюстрації. Таким чином, сам текст стає для ілюстратора художнім виражальним засобом, яким треба правильно скористатися. «Текст має бути логічно і пропорційно розташованим стосовно ілюстрації. – пояснює  Інга Леві. – Головне – певна логіка розміщення тексту, навіть у нестандартній верстці, тим паче для найменших. Хоча не завжди це вирішує художник, а мав би саме він». Володимир Штанко вважає, що «оформлюючи літературу для підлітків варто уникати книжкового макету, що нагадує підручник, бо часто саме така конструкція і віднаджує тинейджерів від читання».

Вивчення контексту
Звичною практикою для художників під час роботи є використання інших літературних джерел, окрім власне твору, який вони ілюструють. «Це розширює кругозір асоціацій та візій. – пояснюють Романа та Андрій з творчої майстерні «Аґрафка». – У такому разі ілюстрації можуть бути навіть більш образні, ніж сам текст. Але на те вони й ілюстрації, аби розповідати про те, що ховається за площиною тексту».

Так, Володимир Штанко, ілюструючи Гоголя, перечитав Котляревського та Квітку-Основ’яненка, а коли працював над оформленням поезій Михайла Григоріва, то звертався до японської поезії. «Таким чином виникають складні, але цікаві асоціації» – підтверджує він.

«Були й випадки, коли доводилося перечитати біографію автора, або ще кілька його творів, щоб краще зрозуміти специфіку тексту, – розповідає Анна Сарвіра. – Додаткові літературні джерела потрібно було використовувати при ілюструванні національних казок, особливо це стосується екзотичних країн. Тут потрібно збирати інформацію і про побут, і про характерні національні риси та вподобання. Іноді текст важко зрозуміти, а тим паче проілюструвати, без розуміння філософських або релігійних поглядів, історичних подій, які начебто і не відтворені в книзі, але мали вплив на автора».

Ось так непросто твориться, здавалося б, така очевидна річ, як дитяча ілюстрація. Кожен художник проходить довгий шлях від знайомства з текстом і до його образного втілення у книжці. Тому твердження про дитячого ілюстратора як співавтора дитячої книжки є цілком логічним.