Не таке «Письмо»

Анатолій Дністровий. Письмо з околиці: статті та есеї. – Київ: Грані-Т, 2010

Сучасний український літературний процес у своєму медійному висвітленні закручується довкола кількох імен письменників, які безперервно згадуються у різноманітних ЗМІ (і не тільки суто літературної орієнтації). На тлі безконечної гонитви за привидами інформаційних приводів, навмисний відхід деяких письменників у тінь, відсторонення від «богемного» чаду, виглядає як зважений крок у репрезентації власної життєвої позиції.

Так, здається, сталося і з Анатолієм Дністровим, який займає осібне місце в новітній українській літературі. З численних інтерв’ю вимальовуються загальні риси іронічного ставлення письменника до сучасної довколалітературної марноти. Рибальство видається йому більш прийнятним заняттям, аніж пусті балачки на загальні теми.

Після надпотужних «Пациків», які, без сумніву, заслуговують на чільне місце в усіх можливих підсумкових оглядах десятиліття, найбільш цікавим в останні роки видається цикл «Гопи і філософія» – щоденники А. Дністрового, опубліковані у журналі «Київська Русь». Назва щоденників і є найліпшим символом, який позначає внутрішнє поєднання протиріч в особистості письменника: глибоке занурення у контекст епохи, у матерію повсякдення, і одночасна заглибленість в історію філософії, що дає йому потужну оптику для погляду на загальне тло часу, переосмислення сучасності в нерозривній сув’язі з попередніми епохами.

Нещодавно у видавництві «Грані-Т», у серії есеїстики «De profundis», з’явилася нова книга А. Дністрового «Письмо з околиці», ще одна варіація щоденникового типу письма. Проте цього разу історії з життя письменника відходять на периферію (околиці?), а в центрі опиняється колаж із життя авторської думки. Як зазначає анотація, до книги «увійшли мікроесеї, авторські колонки, вибрані статті, записи з нотатника й блогу», написані протягом 2000-2009 років. Як завжди у випадку з Дністровим, вражає його постійний пошук все нових форм для самовираження, опанування різних стилістик для реалізації своїх ідей і задумів.

Попри позірну фрагментарність обраної письменником форми, з пазлів його текстів складається цілком цілісна картина. Можна назвати кілька інтегруючих прийомів, що формують єдину структуру. На тематичному рівні колаж із нотаток і «заначок» (авторське визначення) показує широту інтересів письменника – філософія, кінематограф, література, музика і рибальство постають як рівноцінні грані його життя. Сусідство розмислів про Марка Твена, Василя Голобородька, Вєню Єрофєєва, Романа Андріяшика та детальний аналіз монографії протоієрея  О. Морозова про суперечливу постать протопопа Филимоновича, феномен графоманії, етапи творчості Мілоша Формана, чистоту музики Бетховена і т.д. виглядають абсолютно адекватно. Вони об’єднані глибиною авторського проникнення у суть тих чи інших явищ.

На рівні форми подібна інформаційна суміш нагадує як кліпову естетику, де кадри змінюють один одного заради більшої інформативності у нетривалому мерехтінні зображень, так і ще один феномен, пов’язаний із сучасними технологіями – зеппінг, тобто постійне перемикання каналів у пошуках чогось вартого для перегляду. У випадку з книгою «Письмо з околиці» це трапляється і з самим автором, який зізнається у власному інформаційному голоді, через що змушений вишукувати поживу для себе, а також віднаходити щось здатне вразити його смак.

Здається, найбільше послідовність А. Дністрового реалізується на ідейному рівні, у фрагментах, де розкриваються теоретичні обґрунтування його творчості, зокрема у розробці романного жанру. Тексти, вміщені у збірці, показують становлення переконань письменника, демонструючи при цьому вже сформовану авторську позицію під час роботи над романом. Зокрема, у його словах: «єдиний шлях для романіста – пізнавати навколишній світ» – міститься підхід Дністрового до життя як найліпшого матеріалу для роману. Романи Дністрового так чи так відбивають його власний досвід проживання у різних містах (Тернопіль, Ніжин), у різних соціальних ролях (пацик-босяк, студент). Чимало текстів «Письма» присвячуються якраз розмислам про пошуки матеріалу для роману, проведення паралелей між світовою літературою та українською, пошук спільного ідейного контексту.

Читаючи «Письмо з околиці», чомусь раз у раз пригадуєш книгу Іздрика «ТАКЕ». Асоціація — на рівні тотальної антонімії. Ідеться ось про що: хоча ці книги і належать до різних жанрів (есеїстика/проза), проте за рахунок своєї компактної фрагментарної форми оголюють сконцентрованість ідей, стилістик та смислів. Здається, що ці дві книги втілюють два протилежні вектори спрямування сучасної української літератури, яка балансує між ретрансляцією підсвідомості, психіки, свята воскресаючого духу і мовних ігор (Іздрик) та спробами пошуку сюжетів і героїв, здатних описати час, простір і саме життя, не забуваючи при цьому про адекватну умовам життя мову (Дністровий).

Окремо варто відзначити згадку Дністрового про його давню мрію – написати спрямований у кілька часових пластів поліфонічний роман про містечко Бережани. Мрію, що існує як великий задум, для реалізації якого потрібен і час, і кропітка праця з архівними матеріалами. Подібний підхід до літератури, до переосмислення епохи пов’язаний ще з однією послідовною ідеєю, яку реалізує Дністровий – його іронічне ставлення до групи перейнятих піар-вибриками письменників, для котрих він знайшов зневажливе назвисько «шнурки».

В одному з численних інтерв’ю Дністровий казав, що має мрію спробувати якомога більше різноманітних професій. Іншими словами – має постійне прагнення опановувати нові досвіди. Так само і в літературі: він пробує все нові форми для реалізації творчих задумів. І його «не таке» «Письмо» точно заслуговує на присутність не на околицях літературного процесу.