 |
Віктор Коптілов.
1990-ті роки, Мюнхен |
Віктор Коптілов (1930 р. нар.) – один із грандів українського перекладу й перекладознавства. Автор книг «Актуальні питання українського художнього перекладу» (1971), «Першотвір і переклад. Роздуми і спостереження» (1972), «Теорія і практика перекладу» (1982, 2003). Переклав твори В.Шекспіра, В.Вітмена, А.Міцкевича, Ю.Словацького, Ф.Саган та ін.
Багато років мешкав у Франції, викладав у Національному інституті східних мов і цивілізацій. 1995 року у Франції вийшов його посібник «Говорімо українською. Мова і культура».
Професор Віктор Коптілов – гість рубрики «Візаві».
- Кажуть, Ви в аспірантурі раптово змінили тему дисертації: мали писати про історію прислівника, а взялися за дослідження історії перекладу. Що спонукало до цього?
- Справді, це так. Причиною стало те, що в цей час вийшло кілька статей, у яких досліджувалася саме така тема, тож займатися проблемою прислівника мені стало нецікаво.
- Ваше спілкування з Максимом Рильським. Він був Вашим офіційним опонентом, і тепер його відгук на вашу дисертацію можна прочитати в зібранні творів класика. Що залишилося «за кадром»?
- Максим Рильський справді був моїм опонентом, його вказівки та зауваження допомогли мені «вигострити» основні наукові позиції моєї роботи й успішно її захистити. Ближче з Максимом Тадейовичем я познайомився, на жаль, уже наприкінці його життя.
- Перекладацькі школи в Україні – колись і тепер.
- Відомо, що переклад «радянської доби» був орієнтованим на вузькі потреби академічних програм. Крім спеціалістів, як не прикро, він мало кого цікавив. Тепер же потреба в фаховому перекладі стала нагальною. Переклад підручників, спеціальної та художньої літератури, фільмів на тлі історичних змін стає гостро актуальним. Поле діяльності сучасного перекладача – безмежне.
 |
Ігор Качуровський та Віктор Коптілов.
1990-ті роки, Мюнхен |
- Чи не було у Вас спокуси видати свої переклади окремим томом? Свого часу видавництво «Дніпро» започаткувало було серію «Майстри перекладу», але побачити світ устигли тільки В.Мисик, М.Лукаш та Г.Кочур. Якби така можливість повторилася, що саме Ви включили б до свого перекладацького «Вибраного»?
- Така спокуса в мене була. Вважаю, що перекладів для видання окремої книги в мене достатньо. Якби якесь видавництво зацікавилося моїм перекладацьким «Вибраним», то я обов’язково включив би до нього «Солов’їний сад» О.Блока, «Трістана та Ізольду», лірику Р.-М. Рільке, вірші Блейка.
- Ваше відкриття Франції – з чого воно почалося? І чому Вас привабили саме такі часові полюси: ХХ століття – і Середньовіччя?
- Моя Франція почалася з відкриття Нотр-Дама. Звідтоді й бере початок моє захоплення Середньовіччям, яке знайшло найповніший свій вияв саме у Франції. Середньовіччя є початком усіх літературних жанрів. У ньому мене приваблює певна незайманість, дівочість, свіжість.
- Ви довго працювали у Франції як представник ЮНЕСКО. Ваш теперішній спогад про літературне життя цієї країни.
- В ЮНЕСКО я працював фахівцем із культурних зв’язків. Вважаю, що літературне життя Франції досить замкнуте. Як на мене, більшість письменників (Беккет, Йонеско, Саган), згуртувавшись у Парижі, розпочали «клубну» творчість, зорієнтовану на вузьке коло читачів.
- Серед ваших перекладів є й повість Франсуази Саган «Тьмяний профіль». Вам доводилося зустрічатися з письменницею? І взагалі: найцікавіші ваші літературні зустрічі в Парижі, загалом у Франції?
- Із Франсуазою Саган мені зустрітися не пощастило. У час мого перебування в Франції зустрічі з письменниками «капіталістичного світу», на жаль, не рекомендувалися.
- А як сталося, що Ви як перекладач «вийшли» на Шекспіра, на його «Зимову казку»?
- Перекласти Шекспіра вважає своїм обов’язком кожен тлумач, тому я вирішив зробити свою версію «Зимової казки».
- Разом із А.Коваль Ви уклали книгу крилатих висловів. Це було Ваше хобі?
- Ні, то було щось більше, ніж хобі. Ми укладали посібник, матеріали якого допомагають нашій мові стати більш образною, яскравою. До речі, незабаром вийде вже третє видання книжки.
- У Могилянці Вас пам’ятають як свого професора. А чим запам’яталася Могилянка, її студенти Вам?
- Хоча в Могилянці я працював не так багато часу, але робота в цьому закладі стала для мене знаковою подією. Із вдячністю згадую її викладацький колектив і кращих студентів, які запам’яталися мені самостійністю мислення, творчим підходом до навчання.
Розпитував Володимир Панченко
|
|
