Її величність Пам’ять

 Memory. An Anthology. Edited by Harriet Harvey Wood and A.S. Byatt (Chatto & Windus, London, 2008).

Memory. An Anthology. Edited by Harriet Harvey Wood and A.S. Byatt (Chatto & Windus, London, 2008).

«Пам’ятати — означає мати два «я», дві самості — одна, яка пам’ятає, а друга — яка думає про пам’ять, але вони не роз’єднані, сепарування їхнє може бути небезпечним», — зазначає відома англійська письменниця Антонія С’юзен Байат. Саме з цих слів починається нова британська антологія «Memory», в якій зібрано величезну кількість фрагментів з історії світової літератури та культури — від Аристотеля, Платона, Блаженного Августина до Хорхе Луїса Борхеса, Харукі Муракамі, Поля Рікера — про таїну людської пам’яті і спроби осягання цього феномену. Цю вельми цікаву книжку впорядкували науковець Гаррієт Гарві Вуд (Harriet Harvey Wood) та класик англійської літератури А.С. Байат (A.S. Byatt). Книжка побачила світ на початку 2008 року в лондонському видавництві «Chatto & Windus», що належить величезній корпорації «Random House».

Антологія складається з двох розділів. У першій, яку відкриває передмова А.С. Байат, зібрано есеї-розвідки відомих філософів, митців, науковців про природу і функції пам’яті, результати новітніх досліджень тощо. Друга частина – з передмовою Гаррієт Гарві Вуд – постає як колекція дивовижних фрагментів зі скарбниці світової літератури про її величність Пам’ять. Ця друга частина має кілька підрозділів: «Дитячі спомини», «Ідея пам’яті», «Мистецтво пам’яті», «Пам’ять і наука», «Пам’ять і уява», «Оманливі спогади», «Публічна пам’ять», «Забування». Книжку відкривають чотири цитати, в яких ідеться про квінтесенцію того, що людство називає «пам’яттю» (Луїс Бенюель, Льюїс Керолл, Данте (з «Пекла») й Т.С. Еліота).

Багато чого ця книжка взяла від праць «Німецьке філософське літературознавство наших днів» (у якій розміщено статті з питань пам’яті, а також оповідання «Фунес, чудо пам’яті» Борхеса, що потрапило й до британської антології). Щось укладачі взяли з фундаментальної праці Френсиса Єйтса «Мистецтво пам’яті». Проте найбільше, на мою думку, асоціацій виникає з надзвичайно відомою у світі книжкою С. Роуз «Будова пам’яті: від молекули до свідомості» (цю книжку, до речі, було перекладено російською мовою, і вона з’явилася друком 1995 року в Москві: Роуз С. Устройство памяти. От молекул к сознанию: Пер. с англ. — М.: Мир, 1995). Безперечно, упорядники мали змогу ознайомитися з найвизначнішими виданнями в цій галузі. Але, правду кажучи, такого переліку фрагментів із художньої літератури (вважаймо Юнґа, Фройда та Рікера також якоюсь мірою літераторами!) жодне видання раніше ще не бачило.

Сьогодні, нарешті, варто по-новому, вже ґрунтуючись на новітніх досягненнях, зрозуміти незвичайний інтерес до природи пам’яті. Доволі добре це показала Джейн Остін у «Менсфілд-Парку» (цікаво, що ту саму цитату ми маємо і в давнішній праці С. Роуз, і в цій новій британській антології), змусивши свою стоїчно витриману героїню Фанні Прайз міркувати так: «Якщо якусь із наших здібностей треба було б визнати найразючішою, я назвала б пам’ять. В її могутності, провалах, мінливості є, по-моєму, щось незбагненне… Пам’ять іноді чіпка, послужлива, слухняна, а проте, плутана й слабка, а ще інколи така деспотична, нам непідвладна!»

Протилежний приклад надлишкової пам’яті можна знайти в одній із новел аргентинського чарівника Хорхе Луїса Борхеса, в якій ідеться про парубка на ім’я Фунес, який, здавалося, міг пам’ятати все (цей уривок також можна прочитати в другій частині рецензованої антології).

Антонія С’юзен Байат пригадує, як колись їй довелося брати участь у роботі комітету, в якому працювали над такою проблемою: чи варто вивчати напам’ять вірші у середній школі. «Фраза «learning by heart» (українською – вивчити напам’ять – прим. пер.) мені подобається, позаяк одразу згадую слова Вордсворта «felt in the blood and felt along the heart», а також частково ще й тому, що англійський вірш, ямбічний пентаметр, містить стільки подихів-зупинок, скільки робить наше серце за один вдих-видих. Це було доволі сильним аргументом для тих, хто відстоював потребу вивчати напам’ять вірші у школі. Але багато вчительок відстоювали іншу позицію: не треба вивчати вірші в добу калькуляторів і комп’ютерів, адже це заняття — мука для дітей.
Тепер усе не так. Комп’ютер дає можливість зберігати такі обсяги інформації, які людина ніколи не здатна переказати й запам’ятати. Наш мозок — машина, в яку ми нічого не складаємо, але яка вміє бездоганно шукати і знаходити все, чого ми забажаємо.

Малколма Бов’є (Malcolm Bowie), автора есею «Пригадуючи майбутнє», цікавить те, що в медичній теорії має назву «remembering forwards». Це поняття пояснює той феномен, коли композитор чи маляр створює дивовижну річ, пригадуючи щось грандіозне з минулого. Так, Бетховен у своїй пам’яті орієнтувався на варіації Баха. Навдивовижу цікавими є розмисли про те, що жодна пам’ять не здатна охопити всієї повноти твору, коли його вже завершено. Так було, наприклад, і з «Чарівною горою» Томаса Манна. До речі, на ту тему в цій же книжці й Мілан Кундера. Він стверджує, що жодна пам’ять не здатна охопити всієї повноти твору Кафки чи Флобера. Ця теорія пояснює, чому, коли ми повертаємося до прочитаного раніше твору і завше відкриваємо для себе щось нове, не помічене раніше.

Ідеться і про специфіку поезії часів Ренесансу, коли вірш можна було ментально порівняти зі спорудою. Таке порівняння допомагало запам’ятовувати його структуру й полегшувало сприйняття. Подібні прийоми поширені в теперішніх експертів із мнемонічних практик. Але ще раніше це описав блискучий російський лінгвіст і психолог Лурія. Коли ми читаємо давні тексти, передовсім поетичні, маємо бути свідомі того, що текст проектувався за принципом споруди, тож і нам варто уявляти грандіозний палац, коли читаємо таку поезію.
А.С. Байат згадує книжку Манфред Остен «Вкрадена пам’ять» («Stolen Memory»), у якій порушено питання про втрату в суспільстві розуміння пам’яті як фактору соціального єднання. Тепер кожен може все отримати самостійно, людині не потрібна стороння допомога; все, що забажає, вона може придбати на диску чи скачати з інтернету. Отже, людям більше не потрібно об’єднуватися, щоби гуртом досягати мети. Суспільну пам’ять втрачено, немає також і спільних суспільних переживань. А це все позначається на тому, що в суспільстві надзвичайно потужними є дезінтеграційні процеси; технології породжують уявлення про всемогутність кожної людини. Тож тепер людина прагне замкнутися у своєму власному просторі, в якому вона може отримати будь-що. Але брак спільних переживань послаблює соціальну взаємодію, створює новий тип пам’яті і свідомості.

Думаю, український читач має достатньо аргументів, щоб зацікавитися цим виданням і замовити собі таку антологію, яка неодмінно прикрасить будь-яку бібліотеку найвишуканіших літературних гурманів.

Книжку можна замовити за адресою: http://www.amazon.co.uk/
Memory-Harriet-Harvey-Wood/dp/0701177373

новини
анонси
книга дня
© Літакцент, 2007-2014. Передрук матеріалів тільки з дозволу редакції.
тел.: , , е-маіl: redaktor(вухо)litakcent.com
Двигунець – Wordpress
Дизайн – Юрій М. Барабаш