Свіже відчуття дійсності
- 07 Жов 2011 15:40
- 2,165
- Коментарів
Тумас Транстрьомер
“Насичені образи, що просвічуються”
Транстрьомер “через насичені образи, що просвічуються, дає нам свіже сприйняття дійсності”. Таке коротке й влучне формулювання обрав Нобелівський комітет, оголошуючи цьогорічного лауреата найпрестижнішої літературної премії світу — шведа Тумаса Транстрьомера. Краще й не скажеш: образи Транстрьомера справді “насичені”, справді “просвічуються”, й таки дають нам “свіже сприйняття дійсності”. Образні мову й бачення поета критики відзначали віддавна — ще з часу “17 віршів” його поетичного дебюту далекого 1954 року.
“17 віршів” — поетичний дебют
Народився Тумас Транстрьомер 1931 року у Стокгольмі. Його мати була шкільною вчителькою, а батько — журналістом. Батьки рано розлучилися, і Транстрьомера виховувала мати. По закінченні школи юний поет вступив до Стокгольмського університету, де вивчав історію літератури, поетику, історію релігії та психологію. Саме як психолог за фахом Транстрьомер працював паралельно з творчою працею.
Уже згадана збірка “17 віршів” стала одним із найуспішніших літературних дебютів 1950-х рр. у Скандинавії: за словами критиків, образи буквально “вистрибували зі сторінок” юного генія. Перший вірш збірки має відповідну назву — “Прелюдія”. І починається він так:
Тумас Транстрьомер. Фото з сайту rodeo.net
Пробудження – парашутний стрибок зі сну.
Вільний од удушливого виру, подорожній
занурюється в зелену зону ранку.
Пер. Лев Грицюк
Зауважмо, що пробудження тут — не підйом, не рух угору, а стрибок, падіння. Такі парадокси супроводжуватимуть читача Транстрьомерової поезії впродовж усієї його кар’єри. Поет постійно балансує на межі між фізичною та метафізичною дійсностями. Невидиме він робить тактильним.
“17 віршів” також показали зацікавлення Транстрьомера природою та музикою. У подальших збірках поета бачимо також рух від природи до міських сцен, міських образів. Транстрьомер стає чільним поетом свого покоління — це визнають і критики, і читачі.
“Писати музику”
“Писати музику” — таке завдання ставив перед собою Транстрьомер, створюючи поему “Östersjöar” (1974), що можна перекласти як “Балтійські моря” або “Балтики”. У цьому творі він збирає фрагменти фамільної хроніки з острова Рунмарьо (Runmarö) у Стокгольмському архіпелазі, на якому жив його дідусь-лоцман. Тут, у старому будинку, Транстрьомер проводив багато незабутніх літ у дитинстві.
До речі, Транстрьомер — не тільки поет, а й піаніст. І коли 1990 року він унаслідок інсульту майже цілком утратив здатність говорити, це, однак, не зупинило Транстрьомера від музикування: спеціально для нього композитори пишуть твори для однієї руки.
Перекладений понад 60 мовами
Світова популярність прийшла до Транстрьомера в 1960-х рр. Саме тоді його вірші англійською мовою опублікував у США поет і перекладач Роберт Блай. Нині ж Транстрьомера перекладено на понад шістдесять мов, зокрема, й на українську. Можна не сумніватися, що після Нобелівської премії кількість перекладів цього шведського поета зросте.
Транстрьомер також перекладає — 1999 року вийшла збірка перекладів Транстрьомера за назвою “Тлумачення” (поезія німецьких, угорських, американських та британських авторів).
Надто “поетичний”?
У 1960-70-х шведського поета критикували, що він, мовляв, надто вже “поетичний” і замало “політичний” поет. Однак критичний погляд на його вірші тих часів показує, що важливі міжнародні питання не залишалили Транстрьомера байдужим. Проте він обирав не спрощену мову гасел і транспарантів, а концентровану образність справжньої поезії. Поет скрізь шукав заманливу “таїну” (див. збірку “Den stora gåtan” (“Велика таїна”) (2004)), що ховається в щоденній реальності. У секуляризованій Швеції й релігія була для нього цією “великою таїною”.
“Спогади бачать мене”
Автобіографія Транстрьомера про його зростання в 1930-40-х рр. називається “Спогади бачать мене” (1993). У поета є й однойменний вірш:
Тумас Транстрьомер. Фото з сайту 24tv.ua
Червневий ранок, ще вставати рано,
але запізно, аби знов заснути.
Я мушу вийти з дому в зелень, повну
спогадів, що мене проводять поглядом.
Їх не помітно, бо вони зливаються
із фоном, бездоганні хамелеони.
Вони так близько – чую їхнє дихання,
хоча птахи співають так оглушливо.
Пер. Юлія-Ванда Мусаковська
Хайку Транстрьомера: концентрація й образність
Конкретність на тлі вражаючих метафор — так можна схарактеризувати поезію Транстрьомера. Збірки поета 1990-2000-х рр. показують, що він рухається до ще меншого формату та ще вищого рівня концентрації. Чи не найпоказовішими в цьому плані є експериментальні “haikudikter” (“хайку-вірші”), як Транстрьомер сам їх називав. Писати хайку він почав 1959 року, коли відвідав колегу-психолога, який працював у підлітковій в’язниці в Гелльбю, що біля Ескільстуни. Тоді Транстрьомер написав 9 хайку, які вийшли друком щойно 2001 року. Книжка називається “В’язниця”. Я спробував перекласти одне з цих пронизливих хайку:
Не такі життя:
краса виживає у
татуюваннях.
Пер. Лев Грицюк
У збірці 2004 року “Den stora gåtan”, що можна перекласти як “Велика таїна”, Транстрьомер включив 45 хайку, які він писав упродовж понад 40 років. Ось кілька з них:
Орхідеї. Повз
Пропливають танкери.
Місячна повня.
Дуби та місяць.
Світло й тихі сузір’я.
Холодне море.
Сонце заходить.
Наші тіні — велетні.
Скоро тінь — усе.
Ніч тече собі
зі сходу на захід у
темпі місяця.
Дві бабки, одна
із одною зчеплені,
продзижчали повз.
Біле сонце до
синьої гори смерті
самотньо біжить.
Твердині, чуже
місто, холодні сфінкси,
пусті арени.
Пер. Лев Грицюк
Тумас Транстрьомер. Фото Jessica Gow (PAP/EPA)
Нобель-2011 — світова слава Транстрьомера
Із присудженням 6 жовтня 2011 року Транстрьомерові Нобелівської премії можна сподіватися, що Tranströmer Studies отримають нове дихання: 2011 року перевидають “Юнацькі вірші Транстрьомера” (2006), що далі, то більше якісних досліджень творчості поета. І хоча інтернет-опитування на сайті Нобелівських премій показує, що з понад 8 тисяч респондентів Транстрьомера не читали 87% (!), найпрестижніша літературна премія світу, без сумніву, цементує його репутацію як провідного шведського поета ХХ сторіччя.
І наостанок — ще один вірш Транстрьомера:
ДО-МАЖОР
Коли він ішов по вулиці після побачення,
сніг кружляв у повітрі.
Зима прийшла,
поки вони кохалися.
Ніч світилась білим.
Від радості він ішов швидко.
Ціле місто схилялось перед ним.
Усмішки перехожих –
всі усміхалися за піднятими комірами.
Було так вільно!
І всі знаки питання оспівували присутність Бога.
Так він думав.
Музика звільнилась
і вийшла у шалений снігопад
довгими кроками.
Все було на шляху до ноти «до».
Тремтячий компас вказував на «до».
Година понад стражданнями.
Було так легко!
Всі усміхалися за піднятими комірами.
Пер. Юлія-Ванда Мусаковська
(Більше віршів Тумаса Транстрьомера в перекладах Юлії-Ванди Мусаковської можна почититати тут.)
“because, through his condensed, translucent images, he gives us fresh access to reality”
- “своїми ємними, прозорими образами він дав нам можливість по-новому підступитися до дійсності”
Ще б хтось сторінку на українській Вікіпедії зробив…
Дякую, Сергію! Я відштовхувався від перекладу “Радіо Свобода”:
http://www.radiosvoboda.org/content/article/24351583.html.
а я не встиг вам раніше на блог написати :)
Їм варто, як Папі Римському, – усіма мовами перекладати ці свої формулювання. :-)
То так цікаво
І так нестерпно
Аж надто як порівняти такі чудесні три цитати:
Перша цитата
1)збірка найуспішніших літературних дебютів 1950-х рр…. образи буквально “вистрибували зі сторінок” юного генія.
Друга Цитата
2)І коли 1990 року він унаслідок інсульту майже цілком утратив здатність говорити, це, однак, не зупинило Транстрьомера від музикування: спеціально для нього композитори пишуть твори для однієї руки.
Третя Цитата
3)Нобель-2011 — світова слава Транстрьомера
***
Звучить,як технологія підступного і витонченого знущання
Як Божевільний І Жорстокий Сарказм
Пригадується,як декілька років тому ввесь світ дивився і дивувався на вельми цікаву картинку,коли на непомітну і дуже стару вже жінку,яка іде собі із навантаженими сумками з лондонського супермаркету, враз налітає ціла зграя галасливих журналістів і ошелешує її зливою конкретних і суворих запитань:що саме і точно вона ось тут і тепер думає про присудження їй славетної нобелівської премії і які має ґлобальні плани на власне Майбутнє?
Жінка ж,принципово не читаючи ґазет і не засвічуючи у кутку чаклунського голубого вогника, вперше про ту премію почула,отам просто стоячи посеред вулиці,із важкими й продуктовими сумками у руках
А ще десь за місяць випливла на зачудовану публіку ще цікавіша інформація про те,що ЖІНКА З СУПЕРМАРКЕТУ просить забрати у неї нобелівську премію,бо життя її від неї обернулося на справжнє пекло та ще й в такі роки,які треба конче використати якнайдоцільніше і яких і так тій жінці залишалося аж не занадто рясно
Подальший перебіг подій мені особисто невідомий,але навряд чи нобелівський комітет вирішив удруге ощасливити людину,але цього разу уже забравши свою,нікому зовсім непотрібну,премію назад:двох ТАКИХ подарунків підряд не буває
Але Чому все так?
А зовсім то не Таємниця
І жодним чином не секрет,що на отимання Премії Чергу треба займати років так за п*ятдесят і більше,бо інакше…
Ну,за словом дуже відомого й дуже одіозного персонажа:у чергу,сучі ви діти,в чергу! ! !
А Черга,як знає кожен,хто пройшов університети пізнього й трухлявого Совка,то справа затяжна,як мертва петля Самого Часу
Отак і є
Що Премія Нобеля з почесної відзнаки з плином часу обернулася на справжнє й величне Змагання Зі Смертю
Чистий І Однозначно Нещадний Тоталізатор
І вже зовсім незабаром,коли ще й досі до того не дотямилися,букмекери робитимуть фатальні ставки:чи доживе найближчий кандидат із відомої Черги Титанів до вручення коштовного лавру,чи зійде з дистанції з чисто біологічних причин,так і не дійшовши до фінішу
Тобто,якраз навпаки:дійшовши до повного і абсолютного земного фінішу
І тут просто стає цікаво:чому гроші,юпітери і славу вручають саме тоді,коли давно уже за дев*яносто,коли здоров*я зовсім не таке,як в серфінгіста Поля Брега на мексиканській хвилі і коли давно вже легше думати про Головне,про Абсолютне й Вічне,не розмінюючись на нікчемне,дрібне і суєтне настирне шелестіння?
Хто зна?
І так і бачиться сценарій фільму моторошних жахів і найстрашнішого блокбастеру усих часів,коли одна наївна і ще зовсім-зовсім юна дівчина шалено пише цілий день свій черговий шедевр аж до суцільного туману у натомлених очах,але ночами вона теж ніяк не може заснути,бо ясно бачить Сяючого Нобеля,який все ближче й ближче підходить до Неї і усміхається білосніжною і щедрообіцяючою усмішкою простого і немеркнучого Щастя
І Вона не стуляє повік до ранку
А вранці вона знову сідає до важливої роботи і працює до ще густішого туману у очах
І так верстається Дорога Щастя і Надій
А ось наступний поворот Сюжету
І знову та ж сама дівчинка,але уже далеко згодом і вже не зовсім юна,але яка вже твердо і напевне знає по чим фунт лиха і яка ціна земного щастя,обличчя якої вже не світиться від жодних ефемерних Мрій,а є виразною печаттю важкого й суворого досвіду довгих дестиріч,яка погасила давно уже й назавжди усю оману сяючих надій і йде натомлено з сумками сірою і нецікавою і намертво глухою вулицею,яка давно вже зрозуміла всю дурість і ввесь абсурд тих ідіотських марень про славу,гроші і добробут і яка при тому давно вже має того всього потроху,а більше їй уже і не треба,і от таж сама дівчина іде з сумками, іде зовсім буденно і водночас цілком вже випавши зі світу реальности,зі світу реальности геть у світ своїх чергових і дуже художніх і дуже-дуже мудрих творів,іде,щоб встигнути розпоісти іншим про те,чого ніколи не варто робити в житті,бо все оте омана і міраж і біль страшних розчарувань,вона це знає точно,бо вона того зазнала,бо її вже не одуриш і вона зовсім не хоче,зовсім не хоче такого іншим…
І враз ґвалтовно наривається на галасливу,верескливу і стрибаючу юрбу пронозливих хлопчиків і дівчаток,які щось радісно щебечуть їй про сяючого Нобеля,який нарешті все ж,здолавши Довжелезну Путь, таки дійшов до Неї,щоб подарувати щиру усмішку простого і немеркнучого Щастя
О,світ і справді Жорстока Річ!
І знову,і знову по Суті
Цікаво,скільки геніїв існує одночасно на планеті?
Протягом ХХ століття в Україні ми бачимо,наприклад,близько п*ятдесяти осіб відверто вартих найпочеснішої Літературної відзнаки Планети
Країн існує близько двохсот,а відтак протягом ХХ століття в усьому світі осіб вартих Найвищої відзнаки було приблизно десять тисяч
Можна ще порахувати інакше,виходячи з того,що в Україні мешкає близько п*ятдести мільйонів (кругло)осіб,а населення планети сягає семи мільярдів,то в результаті отримуємо за ХХ століття сім тисяч осіб
Але візьмімо з запасом із двох цифр цифру круглішу
Поділімо цю цифру на сто(кількість років у столітті) і отримаємо рівно сто нагороджень щорічно
А зовсім навіть і не одне,як це відбувається нині
Прості Підрахунки
Проте наступне питання уже набагато складніше:а чи існують узагалі чіткі,математично-точні критерії визначіння літературної геніальности?
Так,безперечно,такі критерії в Природі однозначно існують
Але,на жаль, людям вони поки що невідомі
Такий от прикрий і знущальний факт
Але тоді ми зразу опиняємося у міцних обіймах прямого й божевільного абсурду,тобто:то чим же ж саме насправді керується нобелівський комітет,обираючи чергового кандидата на Олімп,якщо критерії нікому невідомі?
Овва!Не переймаймось так даремно!
Як і у кожному туманному випадку там,де немає простих,прямих і чітких критеріїв,їм завжди на заміну приходять критерії надзвичайно чіткі,прості і зрозумілі,але уже жодним чином не прямі
І в нобелівському випадку вони називаються просто,навіть вона називається просто,бо це не множина,а скромна однина,бо це: КОН*ЮНКТУРА
Причому дуже часто політична
І все.І все дуже просто і немає жодних таємниць.І тоді нас нічого вже не дивує
І тоді нам стає цілковито зрозуміло й ясно,як саме,яким таким саме дивом,до когорти геніїв потрапили невдача Бродський і двічі невдача,а до того ще й стукач,Солженіцин плюс заматючений британський драматург
Бо то Холодна Війна і впливові держави планети і нащо ще комусь читати всі ті чудні і довжелезні тексти?
Та ми нахабно ризикнімо припустити також,що,якби,скажімо,пан Гемінґвей писав свого СТАРОГО Й МОРЕ не по той бік Атлантики,а,наприклад,десь у густобамбучному Камбоджі і до того ж мав би прикре камоджійське(кампучійське) походження,ім*я і громадянство,то він би не тільки ніколи не отримав жодного такого нобеля,а ми б і досі зовсім нічого не знали б,не уявляли б і навіть не здогадувалися б про сам факт його примарного існування
Безвідносно до рівня самого твору чи навіть цілої скрині їх
Отож, при такій розмитості критеріїв оцінювання шедевральности художніх творів, помилки здаються просто неуникненними,навіть коли вдалося б цілком усунути чинник політичної та економічної кон*юнктур
А тому до ста щорічних і правильних нагороджень ми просто змушені будемо рішуче додати ще близько чотирьохсот нагороджень щорічних але зовсім неправильних,щоб отримати круглу цифру у п*ятсот
П*ятсот щорічних нагороджень
Оце і є та саме цифра,про яку реально можна було б говорити,що вона справедлива
Маємо ж наразі тільки одне-єдине сиротливе і самотнє нагородження і це викликає похмурий сарказм
Ну і знову повернімося до цифр
Оскільки премія нараховується із відсотків основного капіталу,то п*ятсот мільйонів сумарної щорічної нагороди становитиме п*ять відсотків(приблизно)від останнього.Відтак маємо основний капітал Премії приблизно у десять мільярдів доларів.Нехай у двадцять.Нехай(та хай їм так!) у тридцять із усима найнеймовірнішими накладками й запасами і непередбаченими ситуаціями-сума у масштабах людства,погодьмося, зовсім не астрономічна,але саме вона дала б нарешті змогу поєднати Славу і гроші з одного боку із геніальністю з другого.
І жодним Приватним преміям із цим не впоратись ніколи.
Але ходімо далі,далі,далі…
Бо що то,скажемо відверто,за ідіотська і безґлузда процедура із висуненням кандидатів на здобуття?А що як кандидата та просто нема кому висунути або з якихось чисто житейських і чисто організаційних причин чомусь не склалося,не склеїлося,не зійшлось,то чи означає це,що геній від того вмить перестав би бути генієм і назавжди пішов би в сірість поповнивши лави крутих нездар?
Ну просто маячня і квит!
Адже зовсім очевидно і природньо,що Комітет Сам Мусить Шукати геніїв в усих країнах людства,незалежно від того,окуповані вони чи ні,бідні чи багаті,популярні чи не дуже.
Наразі ж Премія перетворилася на суто дискримінаційний і навіть вишукано знущальний Обряд і дійство.
Бо претендує на те,чого фізично неспроможна забезпечити,а саме-бути остаточним присудом талантів.
І може то із бідности,а може через фундаментальний науковий інтерес,здається вже,ніби нобелівський комітет рішуче і навмисне заповзвся перевірити,чи справді неможливо забрати нічого цінного з собою По Той Бік Від Великої Межі?
Чи треба давати Премію людям екстремально похилого віку?
Так,авжеж,безперечно і однозначно треба,але краще давати їм її в молодості.Принаймні не пізніше ста років.Хоча б.
Такі от сюрпризи від приватних,хоча і дуже міжнародних,крамничок.
І не секрет,що саме в українській ситуації ця Премія використовується із примітивною імперською метою,як доказ того,що українська нація нібито вся вщент відстала і обмежена украй,бо,бачите,не спромоглася ще ні разу на власного і такого блискучого нобеля.
Бо оцінити геніальність Коцюбинського,наприклад,для дяді Васі то все одно,як взяти десятиметрову висоту і без жердини,а премія нобеля-аж ось він такий простий і зовсім зрозумілий факт.І все,і жодних тобі розмов:все просто,ясно і остаточно,як контрольний постріл у скроню.
Дискримінаційність і Пряма Образа Дією Народів Незубастих і не хижих із небезпечним геополітичним розташуванням.Ось що таке зовсім не премія нобеля сьогодні,а відсутність Справжньої Літературної Премії Людства,місце якої змушена посідати маленька і приватна крамничка дрібної біжутерії,удаючи із себе Абсолютне й Неомильне Мірило Священного Духу.
Тридцять мільярдів доларів-то насправді щирі копійки для людства,бо сума виділялася б одноразово,а далі вже була би тільки справа у відсотках,але і досі це нещасне людство не спромоглося на такий простий і очевидний крок.Чи винні ж в тім приватні й претензійні крамнички,що вони такі злочинно малі?Хіба…
А може то все чахле і стихійне людство та досі ще ніяк не вилупиться із яйця,гадаючи,що досягло захмарних і досі ще ніким не чуваних, страшних і сяючих висот?
Чи плачуть над тим зірки?
А може сміються ридма
Вірші Транстрьомера в новій редакції перекладу Юлії Мусаковської - http://www.prostory.net.ua/ua/translate/431-2011-10-07-18-35-17.