Блоги

Смішна я та й годі! Поспіль повторюється одне й те саме, наче прокляття.

Літні канікули 1981 року ми, студенти філологічного факультету Львівського університету ім. Івана Франка, повинні були офірувати «трудовій практиці».

Певно, є своя мудрість у тому, що Михайлина Коцюбинська відійшла у вічність саме 7 січня, в перший день Різдва Христового.

— Синку, ти коли візьмешся за читання? — запитую я Данила з явними нотками роздратування. — Ну, татусю!.. — невдоволено відриває він очі від монітора. […]

Мені подобається цей сніг, ця зима, і не лише тому, що цього року якось дуже міцно її чекалося.

“Moscow, Moscow – закидаєм бомбами, буде вам Олімпіада ого-го-го” – співали ми парафраз з відомої пісні, яка класифікувалась як антирадянська і за яку можна було вилетіти з інституту.

Трохи віршів Івана Малковича – тих, найулюбленіших – я знаю напам’ять, за сприятливої нагоди розказую їх собі або друзям, як і зеровські сонети або гайдеґґерівські […]

Пізньої осінньої пори, коли в Марамороських горах смеркає швидко не лише від короткого дня, а й від довжелезних тіней навколишніх шпилів і дерев, можна спостерігати […]

Роль, місце і визначення сутності поета змінювалося залежно від часу, епохи і загального політичного та культурного клімату в суспільстві.

Юрій Андрухович робить ледь чи не заяву-каяття: «Мабуть, моєю помилкою було, що я між першим і другим туром не кинувся агітувати за Тимошенко».