У передмові до одного з видань «Ста років самотності» Ґабріеля Ґарсіа Маркеса Карлос Фуентес (Carlos Fuentes) написав: «Маркес створює місце. Міфологічний локус – Макондо». Направду, місце може бути найголовнішим складником у романі чи оповіданні, — переконані редактори порталу Flavorwire, які пропонують нам ознайомитися з десятьма найвідомішими світовими «письменниками місця», — авторами найбільш «живих» описів місць у літературі.
На першому місці – вже згаданий Ґабріель Ґарсіа Маркес (Gabriel García Márquez), який створив не лише міфологічний простір містечка Макондо, але й найбільш виразно прописав у своїх творах рідну Колумбію. Щоби відчути Колумбію Маркеса, прочитайте ті ж таки «Сто років самотності» або «Кохання в часи холери».
Індію у всі часи описувало багато письменників. Один із них, до прикладу,— Салман Рушді, який створив міфологічний образ рідної країни в одному з найвідоміших своїх романів «Опівнічні діти». Натомість індійська письменниця Арундгаті Рой (Arundhati Roy) на сьогодні написала лише одну книжку – «Бог маленьких речей» (The God of Small Things), — створила надзвичайно багатий мовно, докладний і дражливий опис Індії 1960-х рр., за що й одержала свого часу Букерівську премію.
Американська письменниця Юдора Велті (Eudora Welty) у своєму романі «Весілля в Дельті» (Delta Wedding) блискуче описала американський Південь.
Мексику описав у своїх творах американський письменник, лауреат багатьох престижних премій Кормак Мак-Карті (Cormac McCarthy). Попри те, що романи Мак-Карті є виразно проамериканськими, у багатьох із них дія відбувається в Мексиці. Детальний «портрет» Мексики, зокрема, подається у книжці «Кривавий меридіан» (Blood Meridian).
Нобелівський лауреат Джон Максвелл Кутзеє (J.M. Coetzee) попри те, що нині проживає в Австралії, у своїх творах повсякчас пише про Південну Африку, де народився. У його романі «Безчестя» (Disgrace), за який письменник одержав Букерівську премію, описано постапартеїдну Південну Африку.
Без сумніву, письменник, який асоціюється з образом Туреччини в літературі, є ще один Нобелівський лауреат – Орхан Памук. 2003 року Памук опублікував книгу мемуарів, присвячену рідному місту, — «Стамбул: спогади і місто». Утім, Туреччина й зокрема її столиця – Стамбул, а також невеличке містечко Карс, блискуче описані в художніх романах письменника – «Сніг», «Мене називають Червоний», «Музей невинності» (всі перекладено українською).
Халед Госсейні (Khaled Hosseini) описав місце свого народження – Афганістан – у романі «Той, що біжить за вітром» (The Kite Runner), що згодом був екранізований.
Один із п’яти районів Нью-Йорка, Бруклін, став «персонажем» романів Джонатана Летема (Jonathan Lethem) — «Сирітський Бруклін» (Motherless Brooklyn) і «Фортеця самотності» (The Fortress of Solitude).
Письменницею, яка чи не найкраще описала Йоркшир (Британія), є одна зі знаменитих сестер – Емілі Бронте. Йоркшир, що постає у «Грозовому перевалі» (Wuthering Heights) Емілі Бронте, неодмінно асоціюється з одним словом – болото. Дикі й безлюдні болота, що їх читач неодмінно ставить в один ряд із образом Гіткліффа й атмосферою страху й свободи, яку відчуває читач.
Ніґерія постає в романі «Усе руйнується» (Things Fall Apart) Чинуа Ачебе (Chinua Achebe) — чи не найвідомішому африканському творі. Стиль Ачебе – простий і легкий, із відчутним впливом усної традиції племені Іґбо. Письменник зграбно вплітає в оповідь народні перекази африканського народу, подаючи якнайповнішу картину Ніґерії.
За матеріалами Flavorwire.
Читайте також про Київ Юдіт Германн: У Києві.
І не забувайте про українських «письменників місця»:
7 найінтимніших місць Андруховича
Про Закарпаття Петра Мідянки: Дмитрівські парастаси.
Свіжі сліди на снігу: письмо про довкілля в Україні (Олег Лишега і Тарас Прохасько)
Улюблений сайт літературної критики
