Рецензії

Сучасний український літературний процес, як і будь-яка поважна система, розвивається від супротивного – перенасичуючись чимось одним, він вимагає пошуку нової поживи і згодом отримує нове джерело інтоксикації.

На позір – маємо детективний роман, навіть не з одним, а з кількома трупами, однак не все так просто.

Почну традиційно: з анекдота.

Тут і ховається справжня суть цього тексту, а саме: автор – не репортажист, не бітник, не ґонзо-журналіст, а звичайнісінький блоґер.

Пригодницько-історичну прозу Володимира Рутківського я насамперед сприймаю як дуже класний «хлопчачий» текст, який відкриває переживання такої ж глибини й інтенсивності, як, скажімо, романи Жуля Верна.

Галина Журба (1888-1979) не належить до «розкручених» і знаних українських авторів ХХ ст. – на жаль.

Марія Матіос усе робить правильно.

До книги «Оксиморон» В.Моренець включає свої літературознавчі дослідження, критичні студії та есеї останнього десятиліття.

Леонід Ушкалов – один із тих небагатьох наших сучасних літературознавців (можна назвати ще Юрія Барабаша, Ростислава Радишевського, Миколу Сулиму, Валерія Шевчука), які охоплюють своїм дослідницьким […]

Усуціль кітчеве дослідження (у найкращому сенсі першого слова, бо якщо є якісь нездорові упередження щодо “оргазму” чи “кітчу”, то книгу до рук краще не брати взагалі) французького науковця Робера Мюшамбле.