Таку назву має один із віршів цієї книги, який наведу повністю, бо він видається мені лейтмотивом цього вивершеного у часі творчого набутку

Найнесподіванішим для мене виявився роман Сашка Клименка.

Одного разу Сікорський проявляє громадянську позицію — у розмові з радянським авіаконструктором Андрієм Туполєвим, коли той передає йому пропозицію Сталіна (зустріч відбувається наприкінці 30-х років ХХ століття в Америці): «Думаєте, я не знаю, що у вас робиться? Репресії, голод в Україні, розстріли інтелігенції. Вибачте, до такої країни у мене нема сентиментів»

Що то розквітає творчо людина, позбувшись залежности від штучних академічних тисків – докторська дисертація захищена, монографія видана, тепер можна “побавитися” у живе літературознавство і писати, […]

Розпочну, напевне, з автографа на книзі, яку надіслав мені Михайло Медуниця 16 червня 2009 року.

Як не дивно, біографічна белетристика, що її в нашій літературі започаткував Віктор Петров двома романами й кількома початими, але не завершеними повістями, до сього року майже не зверталася до життя та творчості Василя Стефаника, який є не лише окрасою вітчизняної новелістики, але й засновником надпотужної експресіоністичної течії в українській літературі

Сей парафраз з вірша Олега Короташа, винесений у назву, не має стосунку до іронії.

Гадаю, для видання саме таких книг повинна існувати державна програма, якщо ми, звичайно, є державною нацією.