Дуче і Еко
- 22 Лют 2016 10:36
- 1,532
- Коментарів
Вано Крюгер
Умберто Еко ніколи не був моїм улюбленим мислителем – ба навіть більше, як прозаїк він був зовсім не моїм…
Проте попередній мій блоґ на «ЛітАкценті» містив лише одну розгорнуту цитату – з Умберто Еко, точніше, з його блискучого препарування фашизму; стаття, що я зараз її пишу для спеціялізованого наукового видання, містить посилання на працю У. Еко; післямова, що я її ще лишень писатиму, теж міститиме посилання на працю – вже іншу – У. Еко…
«Смерть людини стосується більше тих, хто залишився в живих, а не її самої». Весь фейсбук сумував за Еко – так само, як ще зовсім нещодавно він сумував за Боуї.
Проте навіть моя френд-/фрейд-стрічка переконливо свідчила, що сумували за Еко-романістом/Еко-детективістом, а не за Еко-філософом. І це цілком закономірно. Бо цілком природнім чином Еко-детективіст користувався увагою значно ширшої публіки, порівняно з Еко-філософом. Так само, як більшість знає Льюїса Керролла, і мало хто знає Чарльза Лютвіджа Доджсона – хоча праці останнього теж зберігають деяку актуальність.
Річ у тім, що «компроміс» між «високою» і «низькою» культурами, пошук якого Дмітрій Биков свого часу в лекції про Дмітрія Мережковського визначив як одне з першочергових завдань сучасної культури, принаймні у виконанні Умберто Еко – це ніщо інше, як диверсифікація символічного капіталу.
І саме тому Еко йшов під акопонемент лайків і постів. Десь так у часи дитинства Еко ходив Дуче – лишень соціяльні мережі того часу не були так чітко унаочнені інтернетом – соціолоґи оперували пойняттям «соціяльна мережа» ще задовго до епохи інтернету, інтернет лише унаочнив цей науковий концепт.
Вось, наприклад, лайки на стіні /центрального офісу партії/ Дуче – якраз із часів дитинства Еко.
Еко-романіст/Еко-детективіст писав в умовах, коли публікація «інтелектуального роману»/«інтелектуального детективу» не могла не бути частиною – і частиною досить важливою! – культуріндустрії. В цьому засаднича відмінність випадку Еко-детективіста/Еко-філософа від випадку Льюїса Керролла/Чарльза Лютвіджа Доджсона – їм випало щастя писати ще в епоху до-культуріндустрії.
Умберто Еко як філософ не міг не рефлексувати над власною участю в культуріндустрії – зрештою, культуріндустрія, зокрема бондіяна, належала до сфери його безпосередніх наукових інтересів.
Умберто Еко як чудовий препаратор фашизму не міг не знати, що масова культура і фашизм – феномени одного порядку.
Ризикну припустити, що саме звідси його любов до Середньовіччя – водночас поєднана зі скепсисом до католицизму.
Проте водночас він не погоджувався, що масова культура й фашизм – закономірні результати розвитку Просвітництва – і саме звідси його цілком просвітницьке бажання використати культуріндустрію проти фашизму в широкому сенсі, проти будь-якого насилля над індивідом взагалі.
Умберто Еко – принаймні до останнього – не поділяв скепсису щодо Просвітництва.
«Умберто Еко був одним із тих небагатьох, хто самим фактом свого існування поруч із нами виправдовував нашу епоху. Він був одним із небагатьох, чиє фізичне перебування в цьому світі надавало цій епосі й цьому світу певну осмисленність чи принаймні давало надію на осмислення і олюднення дикого сирого простору», – відгукнувся на смерть Еко Рубінштейн. «Умберто Еко – символ другого видання европейського гуманізму, післявоєнної епохи», – відгукнувся Павєл Пряніков.
Чи виправдані були зусилля Еко? Чи виправданою була ця диверсифікація символічного капіталу поміж культуріндустрією і філософією? І чи варто було її проводити щоб, скажімо, отримати від Святослава Вакарчука звання «teacher»? Чи варто було йти під сумний акопонемент фейсбуку щоб потім той самий хор співав оду – таку ж тимчасову – Євробаченню?
Нехай кожен відповість на ці питання сам – а смерть Умберто Еко стане його ще одним, останнім уроком філософії – поруч зі схожими уроками Сократа, Сенеки і Боеція…
Отже, Умберто Еко не належить до улюблених письменників нашого автора! Як слушно зазначив Дм. Полохайло в своїй лекції про Аль-Аб-Ширазі (ірано-таджикський поет середини ХІУ ст., втім точний час його життя ще належить визначити), «з Вано Крюгером це буває». Якось я зайшов на свою стрічку в фейс-буці і побачив, що Вано Крюгера там просто ігнорують: жодної згадки! Між тим просвітницький дискурс там жваво обговорюється. Парадокс? А втім, фашизм, франшиза, факйу, екйу, окей, Еко … всі ці маркери масової культури прямо мали б таки вказувати на цю постать. Звідси, на нашу думку, знаходяться витоки його інтересу до Адреса Умланда, Людвіга Уланда, Алена Далласа, Ганса Фаллади. Проте, не будем випереджати події у цю сумну днину. Кожний, мабуть, дасть свою індивідуальну відповідь на це питання. Бувайте, Карле!
Для Вано Крюгер і ще не народжених
Іпостасна складова людини (в ній найближче до духовного – самосвідомість і дух з Духом, а в вище розвинених розумом – надсвідомість, або «розширене серце»), стає жити в розумовій силі Вано Крюгера і йому близьких.
Ось з фактами в руках: в «Укр. літ. газеті» за 2015 рік надрукована стаття, що трансцендентне в сучасному творцеві слід будь-що берегти. Бо в сучасних людях – мов би біологічне личинкове імаго: личинка не дозріває до стану повноцінної особи, а вже в личинковому стані почає відтворювати надалі личинки… й т. д. Нема, як мовлять нині про парламентарів сусідських і наших, духовного…
Нема дозрівання некультурно-терористичних – до повноцінної людини й сягання в ній Божого: водночас – трансцендентно-іманентного!
В статті на «ЛітАкценті» було сказано про Умберто Еко: він мимоволі засвідчив своїм словом, що старші в Італії втратили смисл життя, а молодші ще не знайшли…
Те ж – в усій Європі. Теж саме в усьому світі! В США останнє молоде покоління шукає смислу життя… Що означає? Протестантизм пішов в глибину серця, як це в православних, і – почасти закінчився. Далі – дядьки. Без мостів!
Та це ж прекрасно!
Бо оптиміст має зразу ж моста в самому собі – до Джерела духу й слова: Христа-Слова!
Вано, сподіваюсь, полегшить вашу участь, бо відає: занауковлений тупір термінів слід замінити справжнісінськими українськими словами, бо наука – річ описова, прозова (!), це мороз, що притилежне вічній богоносній блискавичній душі поезії… До Бога!
Ось – розкованість ( А Еко розвязався?!..):
ЛЮДВІГ ВАН БЕТХОВЕН
Поема-симфонія
Єдиній довершеній
Марії, натхненниці
Ще трішки –
і Бог мене втя́́гне
до першої теми…
Ваа́ли новітні!.. понадієтеся на Іллю.
Враз попалю вас,
сумні академіки!
Змус отруйного дихання вашого –
чистим Пречистої – попалю.
Хочете Голодного…
голод й неголод,
відкритість – й закритість,
роси – і сухість,
молитись – чи не молитись:
спечність – чи холод!
Люблю я Іллю!! –
Станете, ваали…тьху!.. на Іллю
більш дивитись!
Що ви?
з Бетховеном вийшли битись?
Допрацювалися на Антихриста?
Клони повнісінькі! пси скаженії:
вам крок – без Божого благословення?
дикуни -науковці, озброєні бісами:
що більш нині «в вооруженії»?
Ви – думаєте?..
Правду
засвідчую – міріади завтра
зневажених і одручених –
мої друзі…
Моральні сили нижче дна океанів!
І кризосвятоначальнії – в площинах завішені: «повнії»!
! Я вам скажу:
ви не знаєте – що
було в Бога з Бетховеном…
Всі прислужники Лютера–
як то нині –
страждали так само –
лиш іншим «Ейндхо́веном»…
Моліться, бо на сороковий день –
все розпадеться,
моліться! щоб зараз почули –
про що ідеться! –
про Бетховена має право говорити –
тільки Бетховен…
Та ще Бах: радість! керуючим згори
каноном…
Бач, є орач тектонік!
пахар Нової землі,
ризикований…
Бо я проведу плугом вершинно-кріпким
біля голів вам, неправедні!
Орач веселий,орач підйомний!
орач нере́пнутий!
і Бога ради – моліться – щоб не дав плугом!
бо я пахар у Бога розкований.
Ледь що пікнете–
дуже я вже розкутий:
розкований!
Й людці ті ще,
як і всі, ніяк аж не знали
і Бога– й Бетховена…
Звідси й про вас – змисл?–
що казать?
Що Бог сказав?
Як із Бетховеном садив Він – Сад!!
…Ще тільки трішки!–
й Бог мене створить для першої
Теми!!..
Чи ви не чули, що в тлінній Америці
були
академіки?
! Ісус-молильники нині!
Бог зігріває, підігріває:
Син знає –де ми!
Як Людвіг з Богом садили Сад!–
Це вам не роздавати,
Це не давати і брати ордени і медалі…
Мов Бог Сам!!
Тільки хто бачив – Удар!
всі дременули назад…
( що за удар?)
вернулись, дослухать,
з краєчку в сад.
Сад? – йо, ще глядь –
Удар! – майо!!–
тікають ще далі…
Цікаво, вертають, вітають – Удар! –
йо триньйо –
тікають! тікають ще далі!..
Одумались:
примазались королі,плюралі, моралі́,недостатні пряжки, півпряжки – тримаються,
трясуть привітальним… тільки…
Удар!! – тільки далі і далі!..
Що це? Що ж ц е?!
Що ми туди і назад?
– Мовчіть,– кажуть,– провінція…
Бог садить Людвігом собіподібний Сад!
Спочатку такі собі… як муздумки́.
Бетховен –
розказує:
– Ні, навпаки,
я вгору-вниз з Богом,
а ви це куди й чого?
–А… не з провалля тектону в т е,
де ангели,
чогось як дурні вперед і назад…
Що це з Богом у тебе? Що з мелодією?
Не дурійте вже ви при мені,
О ні!
Кидати стане у глину – в якийсь Укрсад…
Клацать і далі зубами по лінії обрію?
Так вертає Бог:
там повен Бетховен…
І приходять знову бундючні,
псуті, без совісті, паки каню́чити:
Чи не надто?.. королі,моралі-плюралі,
толєрі всі, прямо всі проститутки –
В святий та неосвячений ще ж…
Диво-Сад!
Я вас навчу, личинні,
як чіплять один одному
позацерковні регалії!
Удар!
Йо триманьйо! –
сподівались що Людвіг
пригладив па́тли по формі –
й в світі надфо́рмному –
а він – суть зсередини, суть ви́ломив!
всю! наглий! й ці зрадники самих себе – по три , по чотири,
тікають далі –всі дезертири
тільки побренькують…
за іскус, за геройство
медальорегаліє!…
Жах! Удар! –
ще далі.!
Рай!! – Удар!! –
і ще далі…
Світло й Ужас!
о Боже!!
у с е в невідо́мості! –
що далі??!
«Бог цього Бетховена безмежно трима!
Ну хана! закінчується роздача медалей…
Як би це, бляха-муха, так підповзти,
зачекать – поки пролітають
ангели, чорти і троглоди́ти…
От же, вчасно не накрили… дали маху…
Як тоді я промахнувся й з ніщим Бахом!
…так хоч цього… хоч накинутись –
й нагороди́ти!!
слів, регалій начепити б…
Це ж відвів би око од Бог-Слова!
І не міг би з Богом сперечатися! – й творити…
Дак навіщо тоді тут оцьому жити…
Оббрехали б…Всякі жителі…
Бач, духів сміліших розколи́хує!!
Тихо все… Дивись, і оклики…
От– от– от
з Божим даром …»
Я вдарю! це вас підітру́, курчатка–дохлики,
цим
скипіда́ром! –
Навчу миттєвих злетів в вертикалі!
Кладіть
дражні і суєтні геройства і медалі…
Любов!
лиш до Христа…
І сині, й подсознательненькі,
не знаєте? –
Бетховена й мене хотіли похова́ти?..
Бога! – молитву і симфонію? Сона́ти!?
Як Людвіг в Бозі: ви – куди?
Куди ви? старі й младі маразматики!…
Бога і Людвіга тут уникаєте?
І нас прикончить і схова́ти –
нас? недоумки і недокошла́ті,
і нерозла́писті в Бозі,
і подсознательненькі! недопила́ти!!
Так діло тут не піде далі.
Крізь оркестр небес
ще кликати – і накликати,
щоб вчули –
будете – це консона́нсно.
Вульгарні,вивчите сила́біки і ноти?
Нещасність!
Кладіте перед Богом і Людвігом
незароблені медалі:
та що? за землю?
У Бетховена і Небо.
Хтось мав за Небо?
Так?! –
а Бетховен й оцю грішну землю…
Так? І хто вам сказав нищить повноту,
Що від Марії, як Бетховен, я приємлю?…
Святим оцим, вами спаскудженим творінням,
Богу і Людвігу – які ще говоріння?
І чути, й жити схочете? і Бога силу знати?
Насправді це рішили ви, самоприховані,
тайновідсебегиблоподсозна́тельні?..
О, тепер слухайте
правду про Бога і Бетховена.
Де́мони життя, глухонімії!
Демони носили мільйонтонну вату!
Щоб приглух! Щоби заглох!
І в вас ці демони,всі, глухуваті.
Демони ці носять вами мільйонтонні –
мило й вату:
намилити, замилити,накидати,
щоб Ігор теж оглу́х!
щоби спустивсь умом –
у пацанва́цтво…
В всесвітню «кислоту»,
в «попсовість» –щоб забув,
як світ про совість –
про секуля́рне євроамерикохова́цтво…
Демони, що в вас ! й попереду,
і ззаду –цим хвостогрішшям носять
сірова́ття!
щоб не ввійшла правда, що в Нього:
і всім кінець, хто не у Бога!
Але Людвіг відбивав їх,
бо глушили й життя!–
що і до чого!..
За аристократів-доходяг відбивав!
І їм писав – і вам й Богу –давав.
До останнього вбивав!
Кров’ю Бога! І він бачив орло!
І щоб пронести – то цих, з землі –
й своєю
з горла…
З вух.
Тільки глянули – і всі тікали…
Підленькі,
свої життя… приберігали…
Ниці, розумовенькі ці лютери…
Ісус – Серцеум! Я з серця кажу:
а – тікаєте! Від Істини втікаєте!!
Проти Христа в вас є…прелютії!!
Куди вам проти Людвіга! –
Скільки воєн! – нічому не навчили…
Без Ісуса! у всерединній людині… всі обдерті…
Уселенський Бубон!– кличте
своїм дітям смерті!…
Лиш Цариця! ущерть повна…
Це Любов!
І Син Любов!
Любов є
над «коштовним» й над «коштовними»…
В Людвіга ван Бетховена
росла щедрість!
запах цедри,
запахи планетні,– Сад писав…
Углиблювась – був в вишнім…
полиша́в
незавершене в чернетках…
Неточно йшов – є, у чернетках…
Він щедрий!! –
Сам один як би за всіх поетів!
А потім в Сад пішли –
всьому навчились!
і віднайшли… Що богоданне.
І – Богу відбулись!..
Прорив! Поки смирення стане…
З великими – прямо біда…
Удар!! –
здригнувся люд –
тікать від Сил до океану!..
Удар!!! – і перед носом вже вода!!..
Я вас доб’ю:
Удар!
що видно? Бог літа – й вода…
У Людвігу і землю й Небо править
Бог!–
а ви куди, коли страда?
Як він стражда!..
Від Слова геть?
Удар!– кінець вам,
хто Христа продав!
чи ще продасть…
Удар! у стан молекул…
чутно, в вас вода і все вода?
да воврещу я Огнь! нещасні крези.
Удар! о жах – злізать з комп’ю-протезів!
Кажу, злізьте, без серця хто, з протезів…
У Серці ангели, рай, і святі, й Небо –
все умісти́лось, свідчу, все́ є…
І кипятком запісяєте в мене, фарисеї!!
!Удар!
бо ви усе вода:
пробєте – шкарлупу ́
культур??
ФОНТАННІЇ! Сміхи́!
Удар!
без Любові –Слова?? ах ви ,
плутні…
У тьму єгипетську, в ментал! в форму! –
назад…
Просіть Іллю!
Удар! –
(я вибачаюсь: братці, це робота…)
Бог садить Людвігом
Сам – неповторний Сад…
Дух Святий втрапить в кого?
Не знаю ,
з питаннями –
до Сина-Бога!
Не то ще підповзуть – та й
привітають!
А поки в мені Дух:
!Удар!! –
Небо й земля все перекро́їться…
Наші не умні –
в нірках, життєвій поле-грі …
в конфесіях,
в букво-науках, якісь, ро́яться…
Розумні!.. й хто
в Цариці що буде питати!
Ні, кажуть,совісно… мабуть ,то нацхудожник…
а наца –наца – це обовязково привітати!
Шелесть, шелесть,підмістки клинять,
чорнильнять, зачинають – наповзати…
!Удар! хто? – Людвіг не утримавсь? –
і тільки світові учення –
і мерси й фраки й захиснії торочення!–
і шати шати шати ! скільки в бідних
шат! –
і потопити в честі не вдалось! і п’яти –
п’яти п’яти п’яти – у даль – у вихор…
навіть – загуло.
Мов не було!
«Розумні!»
Думають, що Богу ліплю бра́…
Й сам Людвіг цього вже не вибирав…
Бо бачив: друга тема –
це Діра…
Земне…
науки,хитання, хвилі, плутні…
ви – Не в серці,
в голові,
ба! і без голови… Діра.
Боже, пора!
Росте,Боже, страшна діра!
І каже: якщо можеш, то – роби!
там підніми мільярднії гроби…
ори, єднай, збирай – і ввись ори…
Людвіг орав.
Цей перетворював і перетворює усе –
в божих дарах!
О так, Бетховен– не вмирав!
і не вмира!..
Поборемось, серця-вулкани!
Поборемось, серця-титани!!..
Поборемось, духовні християне!!
Поборемось, поки цей світ не перестане
синіть та ни́діть…
Здолаєм гнид!
Поборемось за славу Божу над цим світом!
Нас не змахнуть –
ми полюбили Світло!!
Нас не убить, поки ми любимо це
Світло!!..
Боже, пора! Дуже велика
вже Діра.
Бо горе вам, всі вчені,
провінційні в Дусі,
горе!
Ви за пізнішими утво́реннями…
Служіння справжні скриті в вас…
Неправедне, дасть Бог – палив й спалю!
Прямих служінь! Сил! –
вми́кнутість – як у Іллю…
Нове все йде!..
Пора і на подвижні контрапункти!
Антихрист ходу сам не відверне:
без сил і без служінь –сяде… хоч де,
а хоч на пупі.
Якщо не встоїть в серці. Нове –йде!!
Бетховен Богу пахар –
не вмер і не умре!
Любить цих Бог!
і в Небо – позамежні ж це! – бере.
В недоторканність.Бо себе зреклись:
Богу – дари, і землю й небо, й славу.
Всіх берегли:
й примножили спасенну віру:
словом, числом і нотою.
Лишнє від’єднували у
комірках.
Й серце, й дух у Церкві…
Бог й зараз чує. Він не жартує.
Він просить кожне серце.
В руки візьміть себе!
Ще мнетесь?
На сороковий – розпадеться…
Це вчули ви: всю правду я казав.
Тут в Вічність хочуть –
кліше́, комп’ютернії манії́…
Прямо у мене – й в Діву – як у двері!
Світські! Гріхоп’ючі! Бісоп’ючі́ – у Вічність?
А, може, нижче, в мільярдери?
Богема і тоталітаризм, охлократія і фашизм, …. . Продуктивні літературні теми, варті уваги. Якби ще толкових редакторів сайтів!
Виявляється, Умберто Еко писав детективи:)
роки два тому читав Празький цвинтар (чи як він перекладається з російської). не сподобалося. а менше за все вступна стаття перекладача. він по-москальськи критикував Еко (у мєня єсть вісшее абразаваніє а у вас нєту).
чомусь після перегляду коментів згадав цього перекладача. хоча тут тендітніше. набагато.
Отже, Вам, п. перекладачеві і п. Вано Крюгеру У.Еко не сподобався? Боже, як все одразу прояснилося! До речі, існує дуже добрий переклад “Цвинтара” українською (“Фоліо”, 2011, спеціально для Вас – без передмови). По-друге, російський перекладач і автор передмови – це не “він”, а “вона” – Олена Костюкович, яка особисто спілкувалася з Еко 30 років. І не просто спілкувалася, а консультувалася з усіх складних місць, щоб випадково не перекрутити думку письменника.
Молитва впала на ікони
Таємне породження сина…
І пахощів відчувши близько, де тріпотить самотній клен, в сумир’ї прихилюся низько і Богородиці й Мадлен.
Дві жінки що скріпили віру, заприсяглися не тужити. Одна дала життя, а інша научила жити. Бузкові грона одкровень із бань церков губами, як дітвак, глитаю. Од темені і аж за п’яти древо горішнє обвиваю. Волхви приносять дари, вклоняються ягнятам. На росянистій ниві Рід укладався спати. Занурюючись у провалля, торкається грядущих зерен. Гарячим Словом поміж терня рятує час, бажання й терен.
Окситоцином всіх єднає. Любові пік. Оргазм. Родина. Мозковий вилив окситоцину. Між гілками пророслих віх конгтітивує інтелект.