Ольга Чичинська: «Капиджи ― невід’ємна частина турецького укладу життя»

Художній переклад ― важка робота, сповнена несподіваних викликів. Ніколи не знаєш, фахові знання з якої галузі йому знадобляться завтра. В книжці йдеться про бейсбол? У скорому часі перекладач заіграшки підтримає півторагодинну розмову із запеклим фанатом. Про екзотичні страви, де одного перцю в рецептах дві дюжини різновидів? Дайте трохи часу, і вам усе це приготує!

На круглих столах, присвячених перекладу, ви почуєте про проблеми й труднощі. Про те, як важко переконати видавця узятися за того чи іншого автора. Про те, як складно добирати точний відповідник, коли йдеться про гру слів або якісь невластиві для нашої культури побутові моменти.

Але про той солодкий момент, коли всі шматочки паззла стають на місце, і неборака-перекладач почувається так, ніби знайшов скарб, говориться нечасто. Про те, який він цікавий, цей процес пошуку ― якось не прийнято.
Про труднощі й розкоші перекладацького життя мені хотілося би написати не один матеріал. Адже у кожного перекладача своя мапа скарбів, і де тільки не пролягають пунктирні лінії їхніх шляхів.

Пропоную вашій увазі інтерв’ю з Ольгою Чичинською, перекладачем, завдяки якій ми маємо можливість читати новітню турецьку літературу, не чекаючи, поки вона здобудеться на успіх десь у Росії ― і у нас теж наважаться.

Ольга Чичинська, перекладач із турецької мови. Тричі брала участь у міжнародній майстерні перекладачів у Стамбулі. Співпрацювала з російськими і турецькими видавництвами. В 2014 році створила власне видавництво АЛЕМАК, що має на меті презентувати українському читачеві літературу Туреччини. Це дало змогу працювати незалежно, добирати літературу на свій розсуд і смак. Зокрема, до поля інтересів пані Ольги належить становище жінки в турецькому суспільстві. 2015 року вийшла перша перекладена українською книжка ― роман «Суфле» сучасної турецької письменниці Асли Е. Перкер.

-    Як ви дійшли думки, що хочете перекладати турецьку літературу?
-    Десь наприкінці 2001 я поставила собі за мету стати літературним перекладачем іще до виходу на пенсію.
Схоже, мені вдалося реалізувати цей план значно раніше :)

За освітою я математик-механік. Може, з мене й не вийшло генія математичних наук, та вміння логічно мислити, аналізувати інформацію, розкласти подію на складові частини стали в пригоді, коли в життя увірвалася турецька мова. Напевно, інтуїтивно я відчула її математичність. Чи не всі правила можна записати формулами або логічно осягнути. Це був вкрай вдалий вибір, усі переваги якого я змогла усвідомити лише згодом.

-    Розкажіть про виклики. Що важко в перекладі і чим ви особливо пишаєтеся?
-    Особлива насолода ― віднайти значення слова, яке зараз майже вийшло зі вжитку. А таких слів у турецькій мові достатньо ― йдеться про османські, арабські, перські, навіть грецькі запозичення. Обожнюю розшукувати значення слів, які тепер не в кожному словнику відшукаєш.

-    Ви довго шліфуєте текст? Є якийсь фрагмент, який ви довго-довго міняли, поки він вдовільнив вас?
-    Часом якесь речення доводиться переписувати знову і знову. Мабуть, таке частіше трапляється, коли треба перекласти якийсь ідіоматичний вираз або прислів’я, знайти йому влучний аналог в українській мові.

-    Мабуть, цікаво відкривати для себе культурні особливості іншої країни, дізнаватися щось нове? Перекладаючи, мусиш дізнаватися про всі незнайомі моменти навіть більше, ніж в результаті опиняється в книзі…
-    Турецька література надзвичайно багата цікавими авторами. В кожному романі ― безліч цікавих подробиць про менталітет, культуру, традиції, смаки тощо. На цю тему можна говорити невпинно декілька годин поспіль.

Наприклад, у романі «Молитви лишаються незмінними» мене вразили подробиці життя немусульманського населення Стамбула в роки Другої світової війни, а саме ― наявність особливого податку, який мали сплачувати лише греки, євреї та вірмени. Крім того, їх забирали у військо або в трудовий табір, в той час як мусульмани жили вільно і були позбавлені цих небезпек.

А ось у романі «Суфле» багато рецептів. Навіть якщо страва згадується побіжно, мені цікаво спробувати приготувати її. Наприклад, голубці. Найсмачніші виходять із бурякового листя! Або селера, тушкована на оливковій олії в апельсиново-лимонному соусі. Це традиційна турецька страва.

Цікаво? Записуйте:

На один середній корінець селери знадобиться дві цибулини, одна морквина, дві помаранчі і половинка лимона.

Ріжемо цибулю та моркву невеликими кубиками, починаємо тушкувати в казані або в сковорідці з високими стінками. Очищену селеру ріжемо кубиками або смужками, завтовшки в палець ― і теж додаємо до сковорідки. Доливаємо трохи олії і тушкуємо під  кришкою. Вичавлюємо лимонний та помаранчевий сік, додаємо спеції (орегано, сушена м’ята, коріандр, кумин за смаком), сіль та чорний перець. Доливаємо води і тушкуємо до готовності.
Надзвичайно смачно!

-    Але є речі, які може знати лише носій мови, культури та побуту і цього вже не знайдеш у словниках. Тоді ви питаєте своїх друзів з Туреччини?
-    Звертатися до носіїв турецької мови і культури періодично доводиться. От, скажімо, епізод, де одна з героїнь роману Суфле на ім’я Ферда в паніці телефонує в аеропорт, щоб дізнатися новини про літак, яким поверталася її дочка з Парижа, чує мелодію в слухавці і пригадує глечик, який був на заставці єдиного в часи її молодості телеканалу.

Щоб точніше уявити той глечик, я мусила звернутися по допомогу до колег із Туреччини. Адже телевізійний глечик, про який ішлося, був цілком конкретний і відомий кожному.

-    А взагалі, що найскладніше в перекладі? Розкажіть про якийсь фрагмент тексту, із яким було найважче.
-    Найскладнішим для перекладу фрагментом, точніше словом, для мене стало турецьке слово kapıcı (капиджи). Так називають людину, без якої неможливо уявити турецьке життя. Цей капиджи є в кожному будинку, разом із родиною він мешкає в скромній квартирці на першому або нульовому поверсі. Капиджи має певний круг обов’язків, перераховувати які ― цілого аркушу забракне. Жоден із варіантів перекладу не є влучним, жоден метод тут не працює, бо це суто турецьке явище. Це й воротар, який відчиняє та зачиняє ворота; це й двірник, який пильнує прибудинкову територію; це й охоронець, якому відомі всі мешканці та всі чужинці; це й помічник, який першим біжить на допомогу у разі будь-яких аварій або несподіванок у будинку; це й порт’є, це й вахтер, це й «агент спецслужб», це й людина, що за певну платню обходить квартири вранці та розносить до дверей гарячий хліб та свіжі газети, а ввечері збирає сміття, яке мешканці залишають за дверима. Капиджи ― це невід’ємна частина турецького укладу життя. На жаль, у нас немає такої посади.

-    Перекладачі часом говорять, що інколи виникає спокуса перекласти красивіше, ніж в оригіналі, але цього ні в якому разі не можна собі дозволяти. А ви з такою спокусою стикалися?
-    Це просто неможливо. Річ у тім, що турецькі автори ― і класичні, і сучасні ― майстри слова, завзяті професіонали. Тож моє завдання насамперед ― відтворити найвлучніший переклад змісту та передати авторські емоції.

-    Як ви оцінюєте перспективи турецької літератури у нас?
-    Туреччина, не варто про це забувати, протягом багатьох століть є одним з наших сусідів. За останні роки наші взаємини сягнули нових висот ― торгівля, туризм, обмін досвідом в багатьох галузях. Віднедавна набули надзвичайної популярності турецькі серіали.
Вважаю ― черга за книжками.

Зазвичай турецька література в Україні або не перекладається взагалі, або перекладається вже після того, як книжка здобулася на успіх в Росії. В Україні практично не знайдеш турецького роману, який би не був уже виданий в Росії. Роман «Суфле», перекладений дванадцятьма мовами, став винятком. Вочевидь, така сама доля спіткає й роман «Молитви лишаються незмінними». Це дуже важливо для мене ― працювати з тими творами, які ще не знайомі російському читачеві, це дає змогу стати піонером своєї справи.

Спілкувалася Тетяна Савченко