Прицюцюватий переклад із «російського»
- 13 Січ 2012 11:18
- 19,286
- Коментарів
Для чого існують літературні редактори, як ви гадаєте? Очевидно, для того, аби свіжим оком поглянути на авторський текст і виловити якомога більше бздур. Про літредактора, який запропонує переставити якісь епізоди місцями, а щось викинути чи, наприклад, поглибити невиразний образ другорядного персонажа, залишається лише мріяти. Такі літредактори давно вимерли, як динозаври. Вони перетворилися на коректорів. Тому коли вони виловлюють «мух», ми й за це їм вдячні.
Щодо мене, то я жодної своєї книжки не видав без втручання літредактора. Однак не можу сказати, що це порятувало бодай одну якусь книжку від бздур. Очевидно, уважні коректори, які не встигли стати літредакторами, вимерли теж. Тому на книжках дуже рідко вдасться знайти ім’я коректора, зате обов’язково буде ім’я літературного редактора.
Попри те, що теперішні літредактори, незважаючи на свій юний вік, підсліпуваті, розсіяні й неуважні, іншої ради нема – без свіжого ока не обійтися. Переважно це юні філологині. Посліпавши над рукописами рік-два-три, вони виходять заміж і зникають, аби звільнити місце для таких самих дівок на виданні. Є видавництва, які беруть літредакторів на випробувальний термін, себто дають їм один-два рукописи вичитати, звичайно, задарма, а потім кажуть: вибачайте, ви нам не підходите.
Нікому б не хотілося стати жертвою такої перелітної пташки, але ще гірше, коли ти стаєш жертвою дами, яка вважає себе фахівцем і має вбудованого у мозок редакторського бзика. Ну, не може вона пройти повз абзац, аби хоча б одне слово та не змінити.
Якось і я став жертвою такої особи. Не буду називати ані книжки, ані видавництва, але якщо та дама упізнає себе, то нехай би усвідомила, що коли я після неї читав рукописа, то ладен був її убити, почвертувати і розвісити на всіх стовпах міста Києва в науку усім зарозумілим перестарілим ідіоткам.
Ось кілька висловів, які я зумів виловити після того «редагування», і якими вони були перед ним: «цілкова двадцятка» (тут і далі в дужках, як було – «двадцять крон»), «за здачею» («за рештою»), «наловчився» («призвичаївся»), «покоївка» («швендя-покоївка»), «з мисиком волосся» («з копичкою волосся»), «ромашками» («злотоцвітом»), «окорок» («окіст»), «скумекав» («помітив»), «прямокутник» («простокутник»), «млинарського колеса» («млинового колеса»), «лопоті» в млиновому колесі («лопаті»), «повзали навкарачки» («колінькували»), «борзо» («хутенько»), «зборище» («галайстра»), «суп» («зупа»), «наклюкавшись» («надудлившись»), «оточена кріпосною стіною» («оточена муром»), «дюжина» («тузинь»), «вертель» («рожен»), «на повороті» («на закруті»), «в Брно» («в Брні»), собача зграя «грає весілля» («цюпцяється»), «болільники» («уболівальники»), «в’їздні ворота» («в’їзні»)… І несть числа цьому дурисвітству, що пояснюється легко і примітивно: дама поклала перед себе російський переклад книжки і звіряла за ним. Звідти й повилазили всі ті «ромашки» й «цілкові двадцятки».
А що було б із перекладом Миколи Лукаша, якби він їй попався?
Але не будемо про сумне. Поговоримо про ще сумніше. А що у нас іще сумніше? Це ті трагічні випадки, коли автор або перекладач виступають водночас ще й відповідальними редакторами написаної чи перекладеної ними книжки. Таке явище можна потрактувати як подиву гідний факт самовпевненості й пихатості.
Ось приклад. Фестиваль «Meridian Czernowitz» справедливо здобув славу і визнання. Окрім фестивальної діяльності організатори зайнялися ще й видавничою справою, за що перед ними варто зняти капелюха. Найголоснішим проектом нового видавництва став чудово виданий «Лексикон» Юрія Андруховича. Інша книга під тією ж маркою – «Винарні» Ігоря Померанцева, яка з огляду дизайну вартує найвищих оцінок.
Але… майже усю її переклала з російської Діана Клочко. Вона ж – відповідальний редактор. Окрім неї одне оповідання переклала Елеонора Соловей, а ще три – Олександр Бойченко. При цьому відповідальний редактор ухитрилася все переплутати і приписати переклад оповідання на 7 сторінок О. Бойченку, а переклад оповідання на 62 сторінки, виконане О. Бойченком, — собі.
Якби то була лише одна дурниця, то не було б і про що говорити. Але так званий переклад Діани Клочко, на жаль, виявився примітивною халтурою. Чудернацькішого перекладу мені ще не доводилося зустрічати. Вишуканий інтелігентний стиль відомого поета й есеїста, його смачнющі метафоричні винні описи, які ледь не силоміць тягнуть тебе до келиха, щоб і собі спробувати відчути те, що відчув автор, перетворилися на нестравну жвачку, на якийсь тупий дерев’яний текст, якого могло породити хіба провінційне турагенство. Фактично, Ігоря Померанцева рятують лише два вищезгадані перекладачі, але їхні переклади займають менш ніж половину тексту.
З перекладу Діани Клочко довідуємося, що вино «прибавляє в солодощах», а «різні сорти винограду», уявіть собі, «по-різному повідять себе під час хімічних реакцій», а «мешканці за мить перетворись… у рагу», коли «мало ледь» «нирки не подкачають».
Де ще, у якій книзі вам доводилося натрапити на такий дивогляд: «Пабло і Хуан саамы й торгували». Між іншим, саами — народ, який живе у Фінляндії та Карелії, а Пабло і Хуан — іспанці. «Judgment of Paris» чи то пак «Суд Парижа» 1976 року, коли всліпу дегустували вина, став у книзі «Судженням Парижу».
На такі дрібниці, як «Джорджио» і «Джорджіо» чи лапки замість апострофа можна й уваги не звернути. Як і на собаку… жіночого роду («собака, яка…»). Хоча «пылкий ум», який перетворився на «палкий розум», та «хлесткая плеть», що стала «хльосткою пліттю», не можуть не зворушувати.
Годі перелічити всі русизми й кальки, об які спотикаєшся на кожній сторінці: «проморгали», «кругляшки», «домробітниця», «через пень-колоду», «крупний», «чани», «чистильник», «жарке літо», «в квартирі з видом», «пустить півня», «водних шляхів сполучення», «його таверна із кращих у Європі», «помимо», «до полудню» («к полудню»!), «потелефонуватись», «підшуковувати», «приймати рішення» і т. д.
«З угорського на німецьку він якось переклав сам», – читаємо в бідолашного автора і замислюємося: а чи перекладала Діана Клочко сама? Може, спочатку переклав комп’ютер, а відтак «перекладачка», вона ж «відповідальний редактор», відповідально пройшлася по тексту, як по канві?
Бо ж як іще могли з’явитися отакі вишукані рядки: «Прокинувся пізно, аби переспати нерідкі тлуми готелю»?
Хоча, покажіть мені той комп’ютер, який би видав такі перли: «в долине Напа», «я прохожу», «щупальне восьминога», «окрім обмани, у винарній культурі існує й самоомана»…
І як же ж не порадіти за якогось Аполінарія, який розписався на стіні у Помпеї: «Тут відмінно висрався Аполінарій». Авжеж, комп’ютер саме так і перекладає слово «отлично». І слово «присесть» у нього буде «присісти». От тільки російське «я присел» на що-небудь – це не «присів», бо присісти українською можна лише навпочіпки.
Неабиякої уяви треба, щоб здогадатися, що таке «обпалкували наголо», а «попостувати» – це не «пустувати», а, прости Господи, «постити». Коли натрапляєш на фразу «труп завернули», то перше, що спадає на гадку, – якась таємнича інспекція не прийняла труп на цвинтарі й завернула назад. Але це не так, бо насправді «труп завернули у гнилісної барви фіранки». А-а, це ж по-нашому «загорнули»! Але от «фіранки»! Зазвичай, це невеликі кавалки матерії, що відповідають розмірам шиби. Як можна загорнути у них труп? Може, йшлося про штори?
Інколи перекладачка вирішує зблиснути чимось оригінальним і тоді інтелігентний текст Ігоря Померанцева починає нагадувати якого-небудь «Пантагрюеля і Гаргантюа» у перекладі Перепаді: «Лише прицюцювата водиться з чужинцями», «що ця прицюцювата вчворила?», «на ніц», «налляв», «шпацирував», «шмінка»… Хоча в автора всюди нормальна літературна мова без провінціоналізмів, а понадто галицизмів.
На завершення можна висловити лише глибоке співчуття автору і видавництву.
P.S. І останнє безглуздя. Я все про відповідального та про відповідального редактора. А був же ж і літературний. «Ага! – вигукнете радісно ви. – Таки був! То не сама Діана Клочко повинна розділити усі лаври за спартачену книжку?»
Але ще зарано потирати долоні. Хоча літературним редактором фігурує сам Олександр Бойченко, але він виявився подвійною жертвою «підступної Діани» («Собака на сіні» Лопе де Вега). Бо вона не тільки приписала йому свій недолугий переклад одного з оповідань, але й – літературне редагування, якого він не робив і про яке ні сном ні духом не відав, і був дуже здивований, натрапивши на своє ім’я в кінці книжки.
Отака ото прицюцювата історія.
Солідарний з автором. На жаль, більшість літредакторів, з якими мені доводилося працювати, найчастіше лише примножували кількість “бздурів”, а не навпаки. Брак досвіду, освіти, відповідної культури праці – лише частина проблеми, інший її бік – нечистоплотні видавці, з Нічого можна зробити хіба Ніщо – пшик.
Описане паном Юрієм трапляється, коли мистецтвознавець має себе за перекладача й редактора… Часи дилетантизму, що й казати
До речі, перевірити вищє вказані бздури можна придбавши Винарні Ігора Померанцева через Інтернет
http://www.books-xxi.com.ua/index.php?page=shop.product_details&category_id=1&flypage=shop.flypage&product_id=150&option=com_virtuemart&Itemid=26&vmcchk=1
Читала затамувавши подих вашу статтю, пане Юрію. Я сама працюю у видавництві, одночасно виконуючи обов”язки і перекладача, і літредактора, ще й коректуру після коректора інколи роблю і навіть до друку підписую. За майже 4 роки подібної праці переконалася в тому, наскільки запущеною є ця галузь діяльності в Україні, що дуже прикро. Звертаючи особливу увагу на дизайн і всякі його цяцьки, видавець часто економить на якісній вичитці та ставить обмежені терміни для перекладача, редактора, коректора тощо. Кожній своїй роботі я віддаю частинку душі, перечитуючи її безкінечну кількість разів як перекладач чи як випусковий редактор, проте інколи все одно трапляються казуси, тому було б непогано, щоб за мною читав ще хтось. ТОМУ ВЕЛИКЕ СПАСИБІ, ЩО ВИ ПОРУШУЄТЕ ТАКУ ВАЖЛИВУ НА СЬОГОДНІ ПРОБЛЕМУ!
Таке ж обурення викликала книга Германа Макаренка “Музика і філософія: Шопенгауер, Вагнер, Ніцше”, що вийшла у видавництві “Факт”. Повністю машинний переклад з російської. Читати неможливо. Заінтриговані назвою, читачі навіть не погортали книжки, одразу купили. І тільки вдома, зручно вмостившись у крісло, передчуваючи насолоду читання-думання (це ж Музика!), вони глибоко розчарувались. Було огидно і сумно. Як можна так по-свинськи ставитися до мови? Де редактори? Як автор міг на таке погодитися?
Видавці ні на що уваги не звертають. Хіба давній приклад - http://archervarius.livejournal.com/61235.html. А це ж Темпора, фіґлі.
Про оформлення мовчу.
Цікаві часи настали. Безвідповідальність, безкарність, безсовісність, бездарність – головні дійові особи.
Пан Винничук роздав на горіхи. .. А що дивного в тому, що літредактура занепадає, коли оплата цієї праці зовсім не відповідає розумовим зусиллям, які в неї вкладаються? Хочете якості — нехай і гроші будуть відповідними. Проте, може, це щось особисте на адресу Діани Клочко, а я тут втручаюся…
Я згодна!
Витрачаєш купу сил, щоб поредагувати (якісно, повірте!) 200 сторінок тексту, недосипаєш ночей, не приділяєш достатньо часу маленькій дитині й чоловікові, годуєш їх бутербродами – а як винагороду за місяць страждань отримуєш 1300 грн. І думаєш: та горить воно все!… Піду краще працювати нянею.
Літакцент став місцем резонансних текстів
Так, різні літредактори тощо. Проте – з власного досвіду – головна проблема – це видавці, точніше, їхнє небажання видавати якісну продукцію, адже мотивацій до протилежного у них немає, позаяк така наша видавнича реальність
Н-да… На місці пана Юрія я такого літредактора (яка звіряла його текст із російським і правила “решту” на “здачу” і “окіст” на “окорок”) теж четвертувала би…
Такого маразму зараз багато, і це правда. Але буває й так, що загалом книга перекладена і відредагована добре. А от помітять кілька недоліків або навіть суперечливих моментів – і на весь НЕТ горлопанять: ганьба і видавцеві, і перекладачу, і редактору-коректору…
Особисто до пана Стронговського:
Щодо “видавці ні на що уваги не звертають” і стосовно вашого посилання на джерело сумнівного рівня. Знаєте, уже, м’яко кажучи, запарило те, що якийсь там archervarius-Вася або archervarius-Петя необґрунтовано і без посилань на авторитетні джерела може просто так узяти і ляпнути: переклад і редактура “таксобенькі”. І за ним усі дружно підгавкують: так-так, ганьба видавцеві й редакторському складові. Пані Ірина Славінська, гадаю, просто не має часу на те, аби спростувати всі ці закиди. Тому дещо хочу пояснити особисто я, Юлія Желєзна, літредактор праці «Оргазм і Захід», яка спричинила чимало суперечок у НЕТрях і не тільки. Роблю це, щоб врешті припинити флуд на це видання, який уже просто в печінках сидить.
Отже, пане Стронговський, джерело, на яке ви посилаєтеся (archervarius), каже:
1. “Дещо про переклад. Перекладала сєй опус з французької відома Ірина Славінська. Таксобенько переклала: мова важка, граматичні конструкції громіздкі та малоїстивні. Крім того, в тексті стрічаються кумедії”.
Відповідаю
Книжка становить собою ґрунтовну працю про історію задволення від XVI століття до наших днів. Це глибока філософська робота з розлогими викладками та доволі чіткими й виразними висновками. Так звану “важкість” мови цілком виправдовує зміст, закладений у мовних конструкціях, і чіткі висновки після кожного “довгого” і “малоїстівного” пасажу, аби навіть дилетант міг утямити, про що йдеться. Перед нами наукова праця. Не забуваймо про це. А те, що Мюшамбле зважає на рівень реального сучасного “середньостатистичного” читача і вдається до пояснень за допомогою метафор чи порівнянь, – у цьому величезна перевага праці. Шкода, що автор закидів не оцінив цієї прекрасної особливості книги.
2. “Перекладач “забула”, що в англійській мові (цитата – англійською) public house – ніколи не бордель, а корчма (шедевральна фраза про те, що сором’язливі вікторіанці звали жіночі груди baby’s public houses – “будинок розпусти для немовлят”, ггг).
Відповідаю
Бачте, тогочасні імперативи моральності зумовили таке явище в мові, як пейоративність. Я висловлююся “стравно” для вас і автора закидів, на якого ви посилаєтеся? Чи, може, і вся книга вам була так само “складною”, як це невинне речення? Так от. Пояснюю далі. Йдеться про пейоративність у мові…
Пейоративний (від фр. péjoratif або лат. pējōrāre «робити гіршим») – слова та словосполучення, які виражають негативну оцінку будь-чого або будь-кого, засудження, присоромлення, іронію або презирство. Попри те, що через пейоративи виражають негативні емоції, їх не слід плутати з лайливими словами, оскільки пейоративи, як правило, не містять лайливої лексики.
А тепер ad fontes (до джерел). Цитата з Мюшамбле, яку всі смакують, не заглибившись у зміст і не осягнувши значення, яке вкладав автор, а також забуваючи про явище пейоративності:
«У той час будь-яка згадка в розмові нижньої частини тіла та її функцій вважається ознакою поганого виховання. У великій англійській літературі панує мистецтво скромного натяку: повію ніколи не називають «whore», а лише «academician» (тобто «та, що живе на повному пансіоні в борделі») або «cat» («кішка») – так називали п’яних повій; слово «glue» (клей) позначало венеричну хворобу, вагіну називали «leather» («шкіра»); словосполучення «to be in his altitude» («бути на своїй висоті») означало стан сп’яніння. В пересічних розмовах про секс жіночі груди називали «globes» («кулі»), «hemispheres» («півкулі»), «milk-shop» («молочний магазин»), «feeding bottle» («пляшечка») та «baby’s public house» («будинок розпусти для немовлят») – ці назви пов’язані з годуванням груддю. Якщо говорять, що Джон Томас познайомився з Фенні, Мері Джейн або Леді Джейн, то йдеться про проникнення пеніса у вагіну. «Сечовиділення» перетворилося на дію «plant a sweet pea» («садити солодкий горошок»), «shake hands with an old friend» («потиснути руку старому другу») та «spend a penny» («заплатити один пенні»)».
Отже, чому автор закидів вважає правомірним використання слова «корчма» для перекладу «public house» і не припускає варіант із будинком розпусти? Не забувайте: йдеться про лексику, що межує з лайливим висловлюванням… Врешті, автор закиду так і не обґрунтовує своєї позиції. Просто він так вважає. І крапка. Хіба це ознака компетентності? Гадаю, вдумливий читач праці «Оргазм і Захід» зрозуміє цей вислів так, як це передбачає контекст. А от оперувати висмикнутими з контексту висловами – ознака дилетанства, панове.
3. “Адьюльтер насмішкувато називають “кримінальним спілкуванням”. Шото мені підказує, що в оригіналі було criminel, яке означає не лише “кримінальний”, а й “злочинний”.
Відповідаю
Мені подобається спосіб аргументації «шото мені підказує». Що саме – нетрі Інтернету чи просто здогад – можна тільки здогадуватися. Але очевидною є «обізнаність» і «компетентність» автора… Якось спростовувати це звинувачення вважаю зайвим.
4. Ну, і на десерт archervarius залишив таке:
«Щодо термінології – латинське fellatio в українській практиці називається “мінет”, по-науковому “фелляція”, але не фелляціо. Шпанська буває мушка, а не муха. Ітд, і т.п. Втім, саєчка не тільки Ірині, а й її коллєгам – коректору Марії Волощак та редактору Юлії Желєзній. Корректура і переклад роблять фелляціо))»
Відповідаю
Правомірним для перекладу лексеми «fellatio» є використання термінів «фелляція» та «фелляціо». Візьміть відповідний словник і перевірте.
А щодо пафосу останніх речень, то, гадаю, саєчка тут саме археваріусу.
П.С. Сподіваюся цим розлогим коментарем-відповіддю припинити несправедливі закиди на адресу видавця, а також спонукаю всіх «активістів» соцмереж бути обачними у своїх звинуваченнях.
п. Юліє.
Я не є автором допису на який посилаюся, але він здобув широкий резонанс в соцмережах і таки вартує уваги – бодай з огляду на те, що був проведений розбір.
Я не філолог і не редактор, тому сперечатися з вами стосовно того, що третя особа визнала за помилки – не стану. Просто скажу, що ваша арґументація мені видається слабшою за наведені доводи.
Стосовно того, що “видавці ні на що уваги не звертають” – це розлога і неконкретна фраза, яка є сукупним враженням від багаторічної співпраці з багатьма українськими видавцями. Більша конкретика вимагатиме ширших постів, не передбачених форматом коментаря. Винятки серед “видавців” і “всього” трапляються, але значно рідше, ніж можна було б очікувати.
Пане Стронговський, ваша позиція виглядає так. Я не філолог і нічого з вами написаного не розумію, тому приймаю той «розбір», який для мене є зрозумілим (хоч він і є дилетантським). Тоді ви не на тому сайті зависаєте, вам треба кудись, де простіші «розбори» (без звернення до першоджерел та розлогої аргументації)
п. Юліє.
Ваше бажання вести розмову в стилістиці “сам мудак” не налаштовує на конструктив. Арґументація у вас переважно сумнівна, а часом і геть відсутня. Та, що належить цитованому мною блоґеру – значно переконливіша. Зокрема передавати fellatio як “фелляціо”, перепрошую, є зайвою екзальтацією з приводу.
Але знову ж таки, мої арґументи тут ні до чого, я й книги не читав – ні тої з машинним перекладом, на якій акцентував, ні тої, на якій зосередилися ви, яко редактор.
Ну і принагідно запрошую в групу http://www.facebook.com/groups/ukrpereklad/ – раптом знайдете до чого прислухатися і станете кращим редактором – ми ж усі намагаємося стати кращими?
“Але знову ж таки, мої арґументи тут ні до чого, я й книги не читав”. Після цих слів не бачу сенсу не просто в подальшій, а й у попередній розмові з вам. Щасти.
Пробачте, п. Желєзна – ось ще моїх 5 копійок (“5 копійок” є відомою ідіомою, тож не буду її додатково пояснювати).
Кілька разів я на постах цього сайту запитував п. І. Славінську, з якого дива вона поглумилася над Т. Г. Шевченком, помістиши карикатуру на нього на обкладинці, що на ній міститься і її цікаве прізвище (набагато музичніше за “Шевченко”, правда?) Від п. Славінської – мовчання. А Ви ось і прояснили ситуацію: “Пані Ірина Славінська просто не має часу…” Ага! Виходить, коли вона не має часу, то Ви виступаєте на кін і пояснюєте… Чудово!
То я й питаю – усе про те саме. Нащо Ваша колега так учинила? Така освічена дама, знає (суто теоретично! я ні на що не натякаю) про всі виверти фізичного кохання, кожну деталь може пояснити кількома європейськими мовами. І раптом – коли на обкладинку збірника інтерв’ю, які вона наколядувала по Києву, треба було помістити якусь цікавинку, вона згадує про нашого класика. Але ж наскільки доречнішим там виглядав би момент знайомства Джона Томаса з леді Джейн або якась ще фелляція. Хіба ні? Та книжку тоді розметали б за два дні! Ще пару тиражів додруковували б. А то лежить он, “Карикатура”, пилюжиться по книгарнях.
То що б Ви на це відповіли? Чекаю на вашу саєчку
Щодо конкретно цього видання, то я не співпрацювала тут з пані Іриною. Тому нічого, на жаль, ні заперечити, ні спростувати не можу. Про ситуацію знаю, але на рівні новин і чуток.
От коли напишеш важку працю “Імпотенція і Схід”, щоб завершити тему, тоді будеш варнякати. Спеціалістка по полюціях. Поміж оргазмами треба рреальне житя бачити. Хоч крізь сперму на очах. Як люди живуть. Дрочуть тільки, бо бідні.
Да, таваріщ, гоп-культура форевер! Вам теж не на цьому сайті бажано зависати
Типовий лібераст-фашист. Профанує гарну, нехай підтоптану трохи, ідею лібералізму. Дає категоричні поради, де можна зависати, де ні, що читати, про що думати, як жити. А “пізда тобі в сраку”, як казала Забужко на презентації в “Є” у жовтні. 2011.
чому автор закидів вважає правомірним використання слова «корчма» для перекладу «public house» і не припускає варіант із будинком розпусти?
…
автор закиду так і не обґрунтовує своєї позиції. Просто він так вважає. І крапка.
Таке не потрібно обґрунтовувати – це спільне і загальне базове знання тих, хто систематично вивчав англійську мову/культуру/літературу. На перших курсах жарт типу Let’s go to the public house проживають всі, хто не знав про це до внз. І крапка. ;)
Ірина Славінська (постфактум) чесно визнала, що англійська – не її базова робоча іноземна мова. Засуджувати Славінську за те, що вона взялася “не за свою мову” не можна. Нехай першим кине в неї камінь той, хто не скористався б нагодою працювати з новою мовою. ;)
Тут вже проблема видавництва – якщо вони не знайшли фахового перекладача з (такої рідкісної мови) англійської, то мали дати вичитати рукопис редактору. Але якщо вони перекладача з англійської не знайшли, то, зрозуміло, фаховий редактор – це завдання непідйомне. ;)
«корчма» для перекладу «public house» і не припускає варіант із будинком розпусти
Обидва заклади не виключають надання секс послуг, але не як профілюючу діяльність, а, так би мовити, супутній товар. Бо ж чоловіки, уживши алкоголь поза домівкою, частенько шукали/-ють “продовження банкету”. Але перекладати «public house» “будинком розпусти”… див. вище.
—————————–
Як завжди, чергова спроба обговорення “по суті” швидко перетворюється на “базар по понятіях”. Нудно.
Подяки та пропозиції сайту «Літакцент» і пану Юрію Винничуку
Найперше – я хочу подякувати шанованому сайту «Літакцент» за неймовірну увагу до моєї скромної праці, адже корпоративна етика (а ми із «літакцентівцями» працюємо в одній установі) нібито трактує як беззастережне правило підтримувати, але не рекламувати намагання своїх співробітників. А тут ми бачимо високий зразок не те що критичного – розгромного допису у блозі сайту. Адже такого жанру рецензії завжди спрацьовують як найкраща реклама для будь-якого видання. Скільки років ми знайомі, скільки переговорили-перепили, аж ось нарешті це сталось!
Звісно, я не може не висловити захвату надзвичайною ґречністю пана Юрія, який у одному рядкові висловив аж дві чутливі похвали. По-перше, мені як випусковому редакторові книжки Юрія Андруховича «Лексикон інтимних міст», по-друге, як мамі, адже дизайнером і «Лексикону», і «Винарень» (стосовно дизайну якого пан Юрій вжив таке: «яка з огляду дизайну вартує найвищих оцінок») є мій син, Антон Клочко. Яка матір від такого компліменту не буде щаслива?!
Однак я хочу висловити і маленький докір шановному «Літакцент»у (керманичу якого, панові Володимиру Панченко, я особисто подарувала «Винарні» на нещодавній ювілей), і панові Юрію, який у полемічному запалі дещо забув, а працівники сайту чомусь не перевірили. Не стосовно мене – Боже збав! Адже я й сподівалась, що хтось дуже компетентний у тонкощах перекладу (от лише не пригодую, а Вікіпедія відповіді не дає, чи перекладав щось Юрій Винничук з російської) не лише вкаже мені на галицизми, русизми, та інші провіціоналізми (адже от у цьому-то пан Юрій і є саме таким знавцем, чи не так?), на одруки, неправильну діакритику й некоректні синоніми, але й дасть фахові, серйозні поради стосовно відповідності поетики автора. Адже у «Винарнях» переклади поезій, як-не-як, а складають усю третю частину книжки, та й у прозових вони зустрічаються нерідко. Цього не сталось, на превеликий жаль – не знаю, з якої причини. Можу лише висловити обережне припущення, що пана Юрія передовсім цікавить переклад і редагування прози, у якому він з’їв-таки усіх-усіх собак? А «літакцентівці»? Певне, також про поезію їм не йшлося.
Дуже обережно хочу запитати у пана Юрія стосовно того, чому, знаючи той обурливий факт, що я приписала собі переклади Олександра Бойченка, натомість «спихнула» на його ім’я усілякий « мій непотріб», він дозволив собі вказати кілька словосполучень саме з перекладу п. Бойченка, а саме – із «Баскського собаки»?
Також я хочу його спитати, чи знає він, що факт «переплутаних» перекладів як «свідомої помилки» був проговорений нами з Сашком та автором на презентації «Винарень» у Чернівцях, 04 вересня минулого року, у присутності більш ніж 200 гостей фінальної презентації минулорічного фестивалю? Без кулаків і мордобою, між іншим, обійшлося, а при реготі й чаркуванні усієї чималенької компанії? Включно з членами родин, відомими не лише українськими письменниками та іноземними гостями, що підтверджено численними фото.
І ще обережніше я хочу спитати пана Юрія, чи знає він щось про історію цієї книжки? А саме про те, що кожен переклад (як мій так й інших перекладачів, та і дизайн, і верстка) був узгоджений з паном Ігорем Померанцевим? Що він сам обговорював письмово введення отих самих, вказаних «ізмів», саме тому, що знає українську і має свій погляд на принципи перекладу його творів? Ні? Ви безпосередньо до нього, пана Ігора, перед тим, як видрукувати пасаж « хоча в автора всюди нормальна літературна мова без провінціоналізмів, а понадто галицизмів. На завершення можна висловити лише глибоке співчуття автору і видавництву» – не звертались? На його блог на сайті «Радіо Свобода» із вказанням мейлу? На сторінку у ФБ, де він пише про презентації книжки – не заходили? То, може, Ви звертались безпосередньо до видавця, щоб взнати його думку і те, чому ж не було у виданні коректора, бо ж і у вказаному як блискучий «Лексиконі» його також не було? Ні? Не звернулись Ви чомусь і до мене, коли ми усі (команда фестивалю Meridian Czernowitz, Юрій Андрухович, Ви з дружиною, я, купа журналістів) так чудесно смакували шампанським після київської презентації «Лексикону інтимних міст» у листопаді минулого року, коли і «Винарні» в руках Ви вже мали.
Дивно, адже перед тим, як публікувати такий емоційний допис у блозі, варто звіряти усі факти… Окрім звернутись до мене за роз’ясненнями (ну не були Ви тоді такий хмільний, щоб не пам’ятати мене, а як були, то є ж у кого спитати), можна було подати фразу, речення або й абзац обуреного О.Бойченка, у якого я забрала третину книжки.
До слова, було б не зле, вказати і сторінки, з яких Ви повитягали усі приклади, адже не менш прискіпливий читач захоче звірити їх із текстом оригіналу. Тим більше, що в Україні існує й російський варіант книжки. Під назвою «Винные лавки», який вийшов роком раніше українського саме для того, щоб усі бажаючі могли подивитись, як такий непростий (не погоджусь от з Вами, що то – нормальна літературна мова, та й автор не погоджується) текст може бути перекладений.
Питань є ще чимало, але перейдемо до конкретних пропозицій.
Для того, щоби шанований пан Юрій Винничук набув-таки практики перекладу когось із сучасних (живих) російських авторів, пропоную долучитись до перекладів книжки, яку ми готуємо разом з п. Ігорем, а саме – «Радіощоденник письменника». Там є відповідний розділ «Блогер», прошу переглянути тексти на http://www.svobodanews.ru/author/116.html, щоби Ви, пане Юрію, обрали те, у чому побачите якнайбільше нормальної літературної мови, і що Вам буде найкомфортніше перекладати.
А шановані редакторів «Літакценту» як поважних колег, які мають неабиякий досвід і книжкових проектів, запрошую до практики літредагування і випускового редагування того ж таки видання. Адже у ньому йдеться і про журналістську, і про письменницьку етику, є переклади поезій, есеїв, прози, різноманітних читацьких моментів кількому мовами – хіба не цікаво? Тим більше, що у цьому випадку книжка не увійде до списків «літакцентівської» премії, але якийсь нестандартний піар ми придумаємо. Частину перекладених текстів можна глянути у цьому ж журналі, на сторінці “переклади”.
Бо ж ви не збираєтесь тепер практикуватись у цькуванні, чи, іншими словами «навішуванні усіх собак», правда? А мені таке-от здалось, особливо у контексті останніх результатів вашої премії…
З новим роком, панове! З новими тенденціями!
“Для того, щоби шанований пан Юрій Винничук набув-таки практики перекладу когось із сучасних (живих) російських авторів…”
Я так розумію, що з боку Діани Клочко це відверте хамство!
Тричі згадувала про якісь поєднуючі алкогольні ексцеси. Запропонувала Літакценту придумати якийсь новий піар.Навіщо? Алкоголізм, що надає примарну віру у власні надлюдські інтелектуальні можливості, руйнує з надзвичайною силою. Сумно.
Дивно, у нас тепер не можна публікувати критику? Чи мати свою критичну думку? І, певно, Андрухович тепер Бог, от него исходит сияние…
Біда в тому, що Діана Клочко розглядає українську мову як блідий і другорядний варіант російської. мовляв, тільки закінчення трохи інші… А свою некомпетентність і неграмотність вона довела, працюючи в шеф-редактором у “Гранях”, коли під час роботи над текстами виявлялося, що вона не знає елементарних речей, не орієнтується ні в українській лексиці, ні в граматиці, не розуміє специфіки жанру тощо. А коли їй обережно заперечували, вона роззявляла рота і НА ВСЮ ГОРЛЯНКУ волала, що “я шеф-редактор і зараз усім покажу кузькіну мать”… Слава Богу, що її турнули відтіля.
До pani
Тоді краще йти працювати нянею. Доки є люди люди готові погоджуватись прцювати за копійки – доти будуть ті, хто готовий платити так за їхню працю… Але якщо погодилися виконати роботу - то виконуте якісно.
Олександре, я працюю дуже якісно :) Без зайвої скромності ;)
Але коли те видавництво звернулося до мене вдруге, я сказала, що саме маю купу клопотів із дитиною ;)
Але Ваша позиція дещо спрощена, мушу сказати.
Хоч моя позиція і є, на Вашу думку, спрощена, але чи досягнули Ви бажаного результату у співпраці з видавництвом? Чи почули вони Вашу незгоду з їхньою фінансовою політикою, чи просто сприйняли, як ненадійного партнера для співпраці?
На жаль ми одне думаємо, друге говоримо і третє робимо, а це дає аналогічний наслідок: на одну суму домовляємося – іншу отримуємо (чи просто недооцінка нашої праці). І часто боїмося сказати прямо, що не влаштовує. Через ці часті недомовки і виникають приховані образи, які в таких колуарах, як тут, обговорюються.
Олександре, тепер, коли Ви детальніше пояснили свою думку, я цілком і повністю можу з Вами погодитися. Справді, недомовки провокують образи.
Щодо моєї ситуації, то гонорар було узгоджено заздалегідь, я свідомо погодилася на цю суму. Але коли відмовлялася від пропозиції №2, то не сказала, що через малі гроші, збрехала, словом. Не хотіла образити директора видавництва, але дарма: то ж не особисті, а суто ділові стосунки… Каюся і шкодую.
Я сказала, що Ваша позиція спрощена, бо ситуація загалом така: видавець розраховує кошторис на видання книжки і закладає в нього конкретну суму на редагування. Якщо я відмовлюся за ці гроші працювати, він дасть роботу комусь іншому, більш згідливому (і дуже ймовірно, що той не викладатиметься так заради копійок, а зробить абияк) – але навряд чи запропонує мені більші гроші. Так, чекаючи ефемерних вигідних пропозицій, я можу втратити свій фах, який люблю. Тому іноді немає ради крім як іти на компроміси, занижуючи самооцінку… ?
Тут цікава розмова, можно 5 копійок зі своїх спостережень? слухала я другорядні (тобто не-філармонійні) оркестри і скрипалів, які казали “За таку ЗП так і гратиму”. НЕ ВІРЮ, ЩО ЗА ВДЕСЯТЕРО ВИЩУ ЗАРПЛАТУ СКРИПАЛЬ ЦЕЙ ГРАТИМЕ У ДЕСЯТЬ РАЗІВ КРАЩЕ! НЕ ВІРЮ!
так і з редагуванням, а з коректурами і поготів.
Олено, тут не йдеться про те, що я за за малу платню буду працювати погано. Погано якось не виходить, навіть якщо захотіти.
А про те, що я, наприклад, печу смачні тістечка з недешевих скадників. І мені, природно, хочеться продавати їх дорожче, ніж коштують глевкі пиріжки в сусідньої тітоньки – а ніхто дорожче не бере. Кажуть: а, у вас по 10, то я піду куплю глевкий пиріжок за 6.
1501 перегляд.
Оце так рейтинг для першого дня! Ого скільки охочих втрапити до літературної кухні. Цікаво, що (хто) вийде з печі на ранок понеділка.
ЛітАк веселиться.
Смачного.
А за шо її поперли з видавництва свого часу? Чи не за це? Не тыльки ж за любов до келиха та винарень.
А за шо її поперли з видавництва свого часу? Чи не за це? Не тільки ж за любов до келиха та винарень.
:)
Перший запит на плітки.
Ловись рибка велика й маленька.
А за шо її поперли з видавництва свого часу? Чи не за це? Не тільки ж за любов до келиха і винарень. Де обіцяні судові рішення на її користь? Тому вона жопа і є!
Так мені соромно стало, бо я і видавець і редактор. А гірших людей в Україні годі знайти. Ганьба нам усім. Дякую, Юрку, що відкрив людям очі на нашу гнилу сутність. І народ тебе підтримав.
Толік, що за дешеві понти. А політики а злочинці? Ви в якому світі живете? Чи, може, вам подобається, коли вас дрючать? То, може, ви мазохіст і вам хочеться, щоб вас ще більше дрючили? Чи, може, ви чимось іншим поясните своє бажання бути найгіршим у цій країні?
Видавництво у вас маленьке. Це відчувається. Важко талановитій людині. Треба було одразу давати посилання на своє резюме. Чи згодні ви додати певну фін. інформацію про видавця?
Питання до Мар”яни
Мою попередницю звали Віка. Можливо, Ви вже там працювали )))) Світ тісний :)
Можливо. Але почалися піруети від тебе. Хочеш грошей і пристойнох роботи – відповідай конкретно. Світ тісний, наавіть затесний – кому ти потрібна (Як і я). Ти ж подивись на цих повій,що вище пишуть.
Це що Анатолій Івченко образились? І цілком слушно. бо редактура ваша кульгає на обидві ноги. Читаючи Краєвського, натрапляв частенько на русизми і тупізми. Пора вам таки розвязати панчоху і найняти фахового редактора. Скупість до добра не веде. Радійте. що Винничук ще до вас не добрався.
До літакценту: хтось пише коментарі під моїм імям. У мне був коментар тут лише один, перший, а всі інші – не мої.
А я підозрювала, що Крокодил не може опуститися до прямих образ і такої лексики. Ох, аж полегшало… Але кому це треба??
ой, пане винничук, годі вам патякати, бо не знаєте ви мови вкраїнської – жаркий день (наголос на останньому складі!) є в усіх словниках, просто ті словники не лінутесь бодай інколи гортати! причепився графоман до жінки. ганьба тобі!
Даосе, наведіть приклади русизмів-тупізмів. Краєвський вам явно не по зубах, читайте Люко Дашвар! Винничукові добратися до нас ніхто не боронить. Ласкаво просимо! До речі, Краєвського він читав, і уривки публікувалися в “Поступі”. Очевидно, криміналу в сенсі мовному він там не зауважив. Але от слово “бздура”, Юрію, у словниках точно відсутнє. Наявність полонізмів прикрашає не більше, ніж наявність русизмів…
Нічого не маю проти того, аби писати “дурниця”, але “бздура” соковитіше. Тому я і не є прихильником тотального перекладу. Є речі неперекладні, так свмо як “самоуничижение”, як “длинношеее животное” – де ви знайдете в українській три є доряду. Так само нема сенсу перекладати на інші мови такі слова як “паляниця”, “страва”.
Якось на форумі видавців одна поважна людина, почувши несамовиті заклика прийти на прзентацію книжки Юрка, зауважила, що Винничук поводить себе вульгарно й некоректно, аби розпіаритись, для нього хамство – це звичайний стан організму. Хтось мені розповідав, що у Львові його було за це відгамселено і погрожувано ґратами. Мені так і кортить загилити в пику цьому дурню.
Книжки Винничука рясніють мовно-стилістичними маразмами. Якщо він вважає себе чудовим редактором, то, певно, тільки після пляшки горілки. І шкода, що такі, як він, засмічують інформаційний простір своїм недолугим скигленням.
Коли нема чим крити, залишається від безсилля лише обзивати автора статті і погрожувати побиттям. Відразу видно високий стиль дискусії: графоман! хам! пика! дурень! алкоголік! ганьба!
А ще можна, як баба Параска, задерти спідницю й наставити сраку.
А головне, що стаття бє рекорди за переглядами, і збурила осине гніздо невдах.
І це прекрасно.
“ЖАркий день” па-русски і “жаркИй день” українською не одне й те ж. Це я вам. як фахівець,філолог-викладач, кажу. Читайте класику. В даному випадку рація за Винничуком. Крім того уперше доводиться чути нарікання на мову його творів чи перекладів. Вважаю, що переклад обох книжок Богуміла Грабала конгеніальний. Між іншим у Павла Загребельного в книжці “Думки на розхрист” цей переклад фігурує серед найбільших досягнень українського перекладацтва. Свою лють і образу учіться вихлюпувати якось аргументованіше і без примітивної лайки. Це ж сайт для інтелігентних людей, чи не так?
СВАРКА МАЛА Б ТВОРИТИ ПОСТУП – ПРОГРЕС (якщо хтось не знає слова “поступ”). Не сваріться, а по-дружньому міркуйте.
Ой так, так, для інтелллігентних:задерти спідницю й наставити сраку. Мені так і кортить загилити в пику цьому дурню. щоб вас ще більше дрючили. Тому вона жопа і є! зараз усім покажу кузькіну матьце відверте хамство! А “пізда тобі в сраку”Хоч крізь сперму на очах. “сам мудак”
то це мову, пересипану полонізмами, галицизмами, дебілізмами, як у Винничука, називаєте українською? Та не смішіть людей. Це мова села, що біля Судової Вишні, а мова українрдька. Винничук, щоб знати нормальну людську мову, маєш поїхати до Полтави, де тобі й намнуть ребра, якщо будеш там патякати на своєму вбогому діалекті.
До речі, треба не “прицюцюватий”, а прицуцуватий писать… І от результат: одна прицуцувата псевдоперекладачка збурила і посварила між собою стільки непоганих людей. Гнати таких “перекладачок” у три вирви з літературного процесу!
Я завжди знав, що пишеться так як говориться – “пуцька”, “пуцько”, “голопуцько”, а не “цуцка” і т.д., так само, як і “цюцюрка”, а не “цуцурка”. Відки Ви взяли те “прицуцуватий”? Та так, якба аглік парлякав.
Гадаю, на Полтавщині живуть більш чемні люди, аніж fatamorganf. Пан Вінничук для fatamorgana – недосяжна височінь.
Шановні друзі!
Дана дискусія засвідчила, наскілька українська філологічна і видавнича громадськість не готова до здорового, критичного і плідного діалогу чи хоча б вихованої полеміки. Це просто вища ступінь х а м с т в а переходити на персоналії (у даному випадку – хулити автора статті), а ще більш неприпустиме – “попускати” різні регіони України та їх мову. Усе це свідчить тільки про одне – дана проблема дуже актуальна у даний час. То давайте дивитися на неї широко розплющеними очима, без упереджень, братських/сватських/кумівських образ та взаємних нарікань!
Що ж, подивимося широко розплющеними очима на інші переклади:
“Я вже звик до того, що українські переклади мають стійкий фекальний запах. То панна Славінська перекладе public house як “публічний дім” (обоже, а я туди ходжу щотижня!), то панна Гербіш розкаже про “силіконові транзистори” (а цицьки, мабуть, навпаки – кремнієві), то ще яка біда.
Але у перекладі книги Джонатана Гілла “Історія християнства” “католицький публіцист” Катерина Новікова яко перекладач та Ірина Давидко яко редактор наробили такого, що їх труди винесені в окремий пост – з присудженням номінацій
Отже, призи:
1. Золото перекладу.
Шедевр: Old Lights and New Lights Churches (себто церкви Старого та Нового світла) перетворилися на “церква “Старі легені” та “Нові легені”. Причому ці анатомічні подробиці американського протестантизму згадуються кілька разів (с.322).
Як таке могло статися? Підозрюю, що єдиний варіант – подвійний комп’ютерний переклад без мінімальної вичитки. З англійської на російську Lights -> Легкие, з російської на українську Легкие -> Легені. Подвійний рутаплай – це неабияке ноу-хау перекладацької справи…”
http://archervarius.livejournal.com/61235.html#comments
Отаке лайно. Жліб на жлобі. Це ж національна ганьба і жах!
Хто такий жліб?
Янукович
Сарро, годі вже наводити застарілу інформацію. Зокрема щодо першої цитати з ЖЖ сумнівного археваріуса. У коментах до його типу розгромного “розбору” на сторінці його ЖЖ пані Надійка Гербіш, по-моєму, доволі доступно пояснює всі питання і щодо авторства “силіконових транзисторів”, і щодо деяких інших моментів. Так само щодо public house див. пояснення у вищенаведених коментах до статті Винничука. Щодо “Старих легенів” і “Нових легенів” — тут зауваження слушні. Але прошу вас ґречно: не дезорієнтуйте читачів, не примножуйте плутанини, бо вже й без того необізнаним читачам складно зрозуміти, хто правий і що вважати за помилку.
Цю статтю можна назвати: Ну чому ж мені й досі не вручили Шевченківську, адже ж я, Винничук, такий чудовий письменник? Але нею пан Юрій потрапив у глухий кут, бо якщо хтось неупереджений покритикує мову його власних творів, то Юрі буде не переливки, і не допоможуть Загребельний із Грабовичем. Пане Винничук, те, як ви обізвали звичайну жінку й хорошу людину “прицюцяною”, та ще й проти Маланки – малює вас як людину доволі обмежену й невиховану, вам бракує тактовності, освіченості та поваги. В першу чергу поваги до себе, обраного. Почекаю, щоб ви покритикували “Червону Атлантиду”. Чи боїтеся?
До чого тут жінка, мати-героїня, чи доярка-стаханівка. Мова, цілком обґрунтовано йде про фаховість. Моя бабця десятки років працювала коректором, тож уявляю собі яка це копітка і малооплачувана праця. Щодо літредактора, то його роль мала би бути сумірною режисерській, та, на жаль, так не є. Багато з літредакторів не володіє українською мовою, бо в побуті нею не спілкується, адже все оточення російськомовне. Тому Винничук має в даному випадку набагато більше рації й аргументів ніж опоненти. Та й, взагалі, весела стаття – він тут виглядає як квочка. Он за півтораі доби зібрав довкола понад 60 курчат.
Прошу пана, якого Грабовича?? В хоч зрозуміли, що йшлося про ГРАБАЛА (Богуміла) та переклад його книги?? :/ Тож ваша компетентність у цьому питанні є сумнівною…
Це була репліка до фатаморгани
Дамочка! Перестань фатаморганити! Твої репліки свідчать про твою особисту прицюцюватість. Автор ніде не назвав перекладачку прицюцюватою, а лише її переклад, обігравши її ж таки слово. А те, що ти Грабала з Грабовичем переплутала — повний гаплик. Випий валерянки і не забудь закусити. А ту хорошу людину чогось зі скандалом поперли з Грані-Т. І ніхто за нею там не побивається.
zhelezna: “Н-да… На місці пана Юрія я такого літредактора (яка звіряла його текст із російським і правила “решту” на “здачу” і “окіст” на “окорок”) теж четвертувала би…”
Про всяк випадок, коли “здачею” позначали певні гроші, “решта” ще була просто “залишком”. І досі “отримав здачу” нічим не гірше за “отримав решту”. Також краще було б п.Юрію залишити ромашку (попри Лукашів авторитет), зборище, прямокутник, суп, на повороті.
Божена Антоняк коментує: “Даосе, наведіть приклади русизмів-тупізмів. Краєвський вам явно не по зубах, читайте Люко Дашвар!”
“не по зубах” — оце він, рідненький, і є. А оце українською – не на чиї зуби (не про зуби чиї); несила, не під силу, не до сили, не до снаги
Соломія коментує: ““ЖАркий день” па-русски і “жаркИй день” українською не одне й те ж. Це я вам. як фахівець,філолог-викладач, кажу. Читайте класику”.
Словник Грінченка: Жарки́й, -а́, -е́. 1) Жаркій, горячій. День був дуже жаркий.
Щодо “дати здачі” то українці “старої дати” вживали цей вираз тільки в контексті – з’їздити по зубах, як відповід за бійку чи образу.
шановні, ви дуже неуважні, коли все сплутали: Винничук переклав Грабала, але ж глюньте на пости про золоту бульку, де Юрій пише про американського ГРАБОВИЧА, який нібито розгледів у Винничука неабияке мистецьке обдарування:).
Словник Грінченка: Зда́ча, -чі, ж. Сдача. Дають мені шага грошей, ще й копійку здачі. Грин. III. 402.
Словник Уманця-Спілки: Від попа здачі, од кравця остачі — не сподївай ся
а “дати здачі” у Вашому розумінні – кальочка
Ну Фата-Діана ти таки підсліпувата, бо там, де про золоту бульку, не про Грабовича мова. а цитата Габора.А це дві різниці. Ото випий святої водички, може попустить.
Щодо комп’ютерного перекладу, то прекрасний приклад “якісної” роботи показав один кадр, який ніби то написав книжку “Україна – не Росія”. Говорячи про Академію Наук на початку ХХ століття, він у російському варіанті пише академік Богомолець, що є насправді так, а в українському виходить Прихожанін. І це про Академіка Академії Наук України! І що? А нічого. Суспільство “схавало”. Якщо взагалі звернуло на це уваги. А ви про якусь там цююрку гвалт підняли…
aга, де давно вмерлий Грабал вчора вихваляв мистецькі здібності великого переладача Юрія та казав, що пан Винничук написав велике дослідження про невідомих поетів, тільки чомусь книжку ту ніхто не помітив бодай золотою булькою, а помітив її вчора мрець Грабал, а не живий Грабович?:) Друзі, ви ще не витверезилися після свят. До того ж дивно, що ви цитуєте Грінченка, бо у галичан, як відомо, є свої грінченки і свої шевченки,зі своєю мовою. Проблема в тому, що топчуть ногами нашу літературну мову, в основу якої лягли наддніпрянські, а не галицькі діалекти. Іде війня за першість у мові. І галичани в ній давно вже програли, а тому цюцяйте не цюцяйте, а до вашого голосу ніхто дослухатись уже не буде.
Будь ласка,схаменіться і не робіть з мови клітку. Багато світових мов тішаться кожному слову навіть з найнеуживаніших своїх діалектів, вивчають прискіпливо та детально, особливо цікавляться діалектами територій, де ті глибоко дихають живим життям. Ви намагаєтесь перетворити мову в мертвий варіант, ваші ідеї наче вихлюпуються з відомих українських комедій минулих століть. Схаменіться, бо від такого напряму наша мова законсервується і просто зникне. Зрештою, може ви це навмисно робите?
Ото ж пропоную вже ні на який пост окрім цього не дописувати лише на “цююрку”, оскільки “цююрка,” виявляється, є всеохопна, оскільки охоплює і Грабала, і Грабовича, і Грінченка,і Габора, а, мабуть, Грицька, Стецька і на дуді гравця, і Грюнвальдську битву, а заразом і Гренландію і всіх Грімленів, та й грамотіїв.
Винничук має рацію, як практично майже завжди. Але скільки отруйних і закомплексованих гадів назбиралось на цьому сайті. Всі ці “фатаморгани” та їм подібні – це таке нікчемне, що аж бридко читати. Та нічого, якщо є люди, котрі розвивають літературу, то їх ніхто не зіпхне з обраного шляху. Вперед, Винничуче!
Чи розяснить мені хто, що таке “свідома помилка”, коли йдеться про вказування авторів, і чи має право вона на існування? Зі слів і дій пані Діани, напрошується висновок, що на книжках -чи на титульних сторінках, чи у вихідних даних, можна писати абищо, що кому в голову збреде, і ніякої вам відповідальності за написане. Вона радить п. Юрку зіставляти дані, пригадуючи пянки, на яких він бухав разом з нею. А що робити в такому випадку звичайному читачеві? Сприймати все за чисту монету? Як на мене, це ознака неповаги і відчуття вседозволеності. Круті видавці, одним словом.
До речі, про переклади. Назва ΚΟΣΤ-ΡΟΜΑ перекладається як Золота Орда (Mosque). Бачите, зовсім не гідні перекладати.
Винничук порушив абсолютно актуальну проблему, Спокійно спостерігати за якою вже далі нема куди. Переклади з французької мало хто здатний перевірити щодо якости, а от переклади російських авторів – викликають посилену увагу, бо всім доступні ориґінали. Виникає питання: чи потрібно перекладати з російської, аби в підсумку з нас сміялися і вважали за бидло?
Вся річ у тому, що ми маємо непрофесійно зроблений переклад, який нам намагалися видати за фахову роботу. Але цікавим видається мені ще один аспект: цей непотріб привернув увагу цілої купи людей і викликав бурхливу дискусію. Жоден добрий переклад такої уваги не привернув, принаймні на “Літакценті” я такого не бачила. Напрошується висновок, що поганий переклад набагато корисніший і потрібніший, ніж добрий. Його можна обговорювати, сперечатися, сваритися, – а хіба можливе таке з фаховим перекладом? Виходить, людям не потрібне щось нормальне чи досконале, або чудове й довершене, – їх ваблять “уроди й підараси”, як висловився колись Уляненко…