1. Звідки взявся Редьярд Кіплінґ
Що ви сказали б про письменника, книжки якого регулярно передруковуються українською вже понад сто років? Поета, вірші якого пропускали через себе в’язні сумління – Стус, Паламарчук, Сверстюк, Караванський. Казкаря, чиї казки найпершими було видано в серії під гаслом: «Рідна книжка – зброя в бою за душу української дитини». Пісняра, чий текст став неофіційним гімном волонтерського руху в сучасній Україні й був таким самим символом військових волонтерів у Англії зразка 1899 року? Усе це про Редьярда Кіплінґа, найпершого Нобелівського лауреата з Великобританії й досі наймолодшого лауреата літературної «нобелівки». Яким незбагненним чином англійський поет став настільки близьким українцям? Що ховається в його книжках і скупих біографічних відомостях?
Народжений 1865 року в колоніальному Бомбеї (нині Мумбаї, Індія) Кіплінґ потрапив на Батьківщину в Англію у шість років. На той час він знав хінді краще, ніж англійську, й уже мав розвинену бурхливу уяву. Там же у Англії він згодом навчався у військовому коледжі без жодної надії потрапити на службу – далося взнаки слабке здоров’я й поганий зір. У шістнадцять років як кореспондент газети він опинився у Лагорі й звідтоді подорожував Індією, Пакистаном, Афганістаном, Бірмою – британськими колоніями, всюди, куди кликав його журналістський обов’язок. Однак писав він не лише репортажі та звіти, а й дотепні вірші та правдиві оповідання. Найперші їх видання принесли йому славу і визнання, тож у Англію 1889 року він повернувся уже у статусі літературної сенсації у віці двадцяти чотирьох років.
Його твори від самого початку протиставлено тодішній англійській романтичній традиції, абсолютно чужі вони й новонародженій модерністській естетиці. Точні рими віршів, впізнавані ритми й відверті образи заслужили для автора звання поета простих людей, солдатів і матросів. Проза Кіплінґа, яку багато хто ганив за репортажність, оповідала про життя англійців у колоніях, побут солдатів – порушувала теми, яких доти англійська література уникала.
2. «Ми воювали по усіх світах»… (військова лірика)
Редьярд Кіплінґ набув слави як «солдатський поет» і залишився таким на все життя. І ця метафора означає не лише те, що солдатський побут був однією з ключових тем його балад (Друга поетична збірка так і звалася – «Балади з казарми»). І навіть не виключно те, що низка його пісень із часом перетворилися на бойові марші британських солдатів.
Кіплінґ ніколи не служив у війську, хоча багато подорожував, ночував у казармах і бараках, а то й просто неба. У статусі журналіста він ознайомився із солдатським побутом, він пишався тим, що був із солдатами «на короткій нозі» й свідомо чи несвідомо експлуатував це у своєму образі поета війни. Треба сказати, що солдати платили Кіплінґу взаємністю. Перебуваючи у Південній Африці, Кіплінґ писав, що його телеграми відправляють поза чергою і в кожному поїзді для нього відкривають купе першого класу.
У 1899 році під час англійсько-бурської війни Кіплінґ на власні очі побачив становище британських солдатів у південній Африці. Його вразило, що воїнам на фронті бракує елементарних речей, як от чистих простирадл, мила, цигарок… Так з’явилася ідея написати вірш для збору коштів на потреби військових. Поезія «The Absent-Minded Beggar» з’явилася друком того ж року в «Дейлі Мейл» і одразу привернула до себе увагу. Незабаром вірш було видано у вигляді книжечки-метелика, усі прибутки від продажу якої йшли на потреби військових та їхніх родин. Британією прокотилися численні благодійні концерти, на яких виконували пісню, написану на вірш Кіплінґа, чи не у кожному містечку читці декламували «Хлопчину незухвалого», збираючи гроші у створений із легкої руки Кіплінґа фонд.
У квітні 1900 року Фонд заснував кафе в Саутгемптоні, де солдати, які від’їздили в Південну Африку, могли безкоштовно пообідати й отримати пачку із вкладеним до неї текстом вірша. Ті, хто повертався з фронту, отримували гарячу їжу і змогу безкоштовно надіслати телеграму рідним. За потребою працівники могли надати солдатові теплий змінний одяг і допомогти купити квиток додому. Уже через півроку працівники фонду відзвітували, що «одягли, нагодували та допомогли в потребі 15896 солдатам, зокрема пораненим, 627 солдатським дружинам і понад тисячі солдатських дітей».
Коли минула англійсько-бурська війна, про вірш надовго забули. І зараз цей колись найвідоміший вірш Кіплінґа мало хто знає на його батьківщині в Англії. А в Україні 2014 року з початком російсько-української війни він раптом знову став актуальним. Вірш було перекладено під назвою «Хлопчина незухвалий» і навіть видано окремою книжечкою. Щоб популяризувати видання, відомий рок-музикант, лідер гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк написав пісню на цей вірш. Відтоді новітнє втілення Кіплінґового проекту на наших теренах дало змогу зібрати 10 тисяч гривень родині українського військового…
Повертаючись до Кіплінґа, треба сказати, що заслуживши солдатську любов і повагу, Кіплінґ став ізгоєм серед тодішнього літературного бомонду. Модерністи та молодь, захоплена лівими ідеями, рішуче засуджувала й колоніальну війну Британської армії, і волонтерську діяльність на її підтримку. Долучився до цькування Кіплінґа і соцінтерн – сам поет пригадує, як до рук йому потрапив номер комуністичного листка, виданого у Женеві, в якому детально описувалися розстріли місцевих мешканців, які сам поет буцімто здійснював власноруч… Мабуть, ще тоді було закладено підвалини негативного ставлення до творчості й постаті Кіплінґа, прищеплювані офіційною критикою у Радянському союзі.
3. «Гунни біля брам» (Перша світова війна у творчості Кіплінґа)
З початком Першої світової війни Кіплінґ опинився там, де мусив: у відділі пропаганди. Він не просто гаряче підтримав оголошення Англією війни кайзерівській Німеччині, він сам кинувся у вир подій, виступаючи перед солдатами, закликаючи націю до єдності, пишучи нескінченні репортажі та газетні статті про англійські збройні сили.
Війна витиснула з поета цілу низку талановитих, страшних і пророчих віршів, кожен із яких, мов напнута струна, відлунював подіями війни. Бомбардування Лондона з використанням бойових дирижаблів, застосування ворогом хімічної зброї, тривале невтручання Сполучених Штатів, чутки про смертельну хворобу Кайзера Вільгельма, трагічне оточення у Багдаді… Ці теми виринають у віршах Кіплінґа, майже одразу передруковуються газетами, звучать на радіо. Згодом у 1919 році вони майже цілком увійдуть до однієї з найсильніших поетичних збірок Кіплінґа – «The Years Between», яка, до речі, дала ім’я найпершій українській збірці його віршів – «Межичасся».
Про наближення великої війни з Німеччиною Кіплінґ попереджав задовго до 1914 року, однак місцеві соціалісти й пацифісти не слухали закликів «затятого мілітариста». Імперія тріщала по швах, багато кому здавалося, що потреби у збройних силах немає взагалі… Зовсім скоро англійське суспільство усвідомило, як помилялося. Тільки Кіплінґу від цього не стало легше. Саме у цей час, 1914 року, він написав вірш «The Children» – великий пронизливий трен про молодих хлопців, загиблих на війні, яку не передбачили, до якої не підготувалися. Рівно за сто років, 2014 року, щойно розвіявся дим над розстріляним Майданом в Києві, переклад цього вірша надихнув барда Кирила Булкіна на створення пісні-реквієму молодим людям, загиблим і закатованим в Україні, на іншому кінці Європи. Текст, написаний сто років тому, зрезонував з новітніми трагічними подіями, згодом до пісні було додано відеоряд, відзнятий Іваном Любиш-Кірдеєм під час подій на Майдані.
Трохи більш як за рік від початку Першої світової війни Кіплінґ пережив і особисту трагедію – загинув у своїй найпершій битві Джон Кіплінґ, єдиний син письменника. Хтось колись пустив чутку, буцім це тиран-батько відправив свого підсліпуватого сина на фронт. Насправді це не так, і тому є достатньо документальних підтверджень – спогади, листування… Між тим, історія ця така популярна, що 2008 року навіть вийшов у прокат фільм «Мій хлопчик Джек», у якому сина Кіплінґа грає сам Деніел Редкліф! У фільмі Кіплінг наприкінці, оплакуючи сина, цитує власний однойменний вірш – «Мій хлопчик Джек» – який теж звикли вважати присвяченим Джонові Кіплінґу.
Насправді ж Джона Джеком навіть поза очі ніхто не називав. Джеком звали одного із їхніх псів. Яка ж родин називає дитину так само, як і домашнього улюбленця? Поява вірша, який спершу не мав назви, збігається в часі з гучною справою загиблого хлопця з бідної родини Джека Корнуела. Хлопчину, який виявив особливу відвагу в Ютландській битві, поховали як убогого. Це викликало значні збурення в суспільстві, кампанію в пресі, загиблому герою не без участі Кіплінґа було посмертно присвоєно хрест Королеви Вікторії.
Ред’ярд Кіплінґ мужньо зносив утрату і допомагав це робити іншим згорьованим батькам, вдовам і дітям. У 1917 році він очолив комісію з військових поховань, у якій працював до смерті, але могили свого сина так і не віднайшов. Ба більше – жоден вірш про жахи війни не оплакує його особистої втрати. Попри невигойну рану після Джонової смерті, синові Кіплінґ так і не присвятив жодного вірша… Навіть знаменитий «If» («Якщо?») – за визнанням самого автора – було присвячено не синові Кіплінґа, як багато хто вважає, а одіозному генералу колоніальної армії Ліндеру Джеймсону.
4. «Якщо» та інша поезія
Багато хто з критиків не вважає вірш «If» видатним поетичним твором. Кіплінґ і сам був здивований успіхом цієї окремо взятої поезії. У автобіографічній книзі «Дещо про себе» він пише, що «вірш цей вихопився з книжки і несподівано облетів цілий світ». Багато хто вважає цей вірш «неприпустимим і надмірним моралізаторством», «шовіністичною барганиною» або навіть зразком «шапкозакидацького і твердолобого патріотизму».
Проте саме цей вірш перекладено щонайменше на три десятки мов, до того ж часто по кілька разів. На сьогодні існує, як мені відомо, вже 25 більш-менш рівноцінних версій перекладу цього вірша українською. Найперший із них зробив Михайло Рудницький ще 1932 року. І хоча Кіплінґ писав свій вірш як кредо англійського джентльмена, для українських перекладачів він став радше кредом сильної незламної особистості. Не даремно чотири українські перекладачі створювали свої варіанти перекладу великого вірша, перебуваючи в ув’язненні. В радянських тюрмах тлумачили «If» та знаходили у ньому розраду і стимул опиратися системі Святослав Караванський, Дмитро Паламарчук, Євген Сверстюк та Василь Стус. Перші два – ще в сталінських таборах, два другі – вже за брежнєвської доби.
Поезія Кіплінґа донедавна взагалі була мало представлена українською. Перекладів просто не існувало, та й не могло бути. Переказують, що колись кілька віршів Кіплінґа переклав був Василь Мисик – автор блискучих інтерпретацій із Роберта Бернса. Але ті переклади навіки загубились десь у воєнному вирі чи в архівах спецслужб. Перекладання Кіплінґа в Україні дозволялося лише тоді, коли йшлося про його дитячі твори. Поезія була надто небезпечною для радянського ладу. Це московські видавці могли писати, що Кіплінґові твори – «вершина поезії ворожого імперіалістичного світу», в Києві навіть такої обмовки було замало, щоб отримати право на друк.
Про ставлення радянської системи до українського Кіплінґа може свідчити бодай історія з публікацією першої презентативної добірки його віршів, яка відбулася 1989 року і натхненником якої був Максим Стріха. Мало хто знає, що «Всесвіт», де зрештою її було видрукувано, був не першим журналом, куди було подано вірші Кіплінґа. Редактори інших видань, відзначаючи високу художню якість і віршів, і перекладів, відмовлялися пускати у друк вірші «барда британського імперіалізму». І це наприкінці 80-х!
Кіплінґ ніколи не приховував свого ставлення до соціалістичних ідей взагалі й до їхньої реалізації в Радянському союзі зокрема. Письменник жваво відгукувався на революцію та більшовицький переворот у Росії. У 1917-1918 роках з’явилися вірші з промовистими назвами: «Раб, який царює», «Росія – пацифістам» з застереженнями та закликом не загравати з більшовицькою владою. Ще раніше про Росію було написано рядки: «Немає миру з ведмедем, що ходить, мов чоловік»…
Ці та інші вірші Кіплінґа змогли потрапити до українського читача лише зараз. У 2009 році в книжці «Межичасся», щойно цього року – у збірці «Сім морів». Але й без книжок поезія Кіплінґа просочується в український культурний простір, набуваючи у ньому нового звучання. Вірш Кіплінґа «Якщо» читала зі сцени оточеного Майдану Ірина Луценко. А рік тому відбувся проект «Книга, що зупиняє кулю» – завдяки продажам брошури з віршем «Якщо» у перекладі українською Василя Стуса, було зібрано гроші на бронежилет українському солдату. Здається, Кіплінґові твори зажили у нашій країні власним життям. Робляться нові переклади, видаються нові книги. Кіплінґ як ніколи актуальний для українців сьогодні. І, здається, потрібен їм, як нікому.
1936 року, коли Кіплінґ умер після тривалої хвороби, на його похорон до Вестмінстерського абатства не прийшов жоден із більш-менш відомих і шанованих тогочасних митців Англії. Можливо, тому не були як слід прочитані його пізні твори, де він застерігав проти нової загрози людству, яка йшла від нацистської Німеччини та комуністичної Росії. Вже після Другої світової війни критик Кіплінґа почали віддавати йому шану в своїх мемуарах, як Орвел, а то й укладати власні збірки вибраного з Кіплінґа, як Еліот.
Зараз для українців найкращий час читати Кіплінґа, найпотрібніший час. Це митець, який потрібен нам, і який ніби сам заговорив до нас вустами українських перекладачів, співаків, журналістів. Затамуймо ж подих, нехай говорять до нас його книги…
Перекладач з англійської мови книжок Р. Кіплінґа, Дж. Вілсон, С. Кулідж та ін. Кандидат біологічних наук. Незалежний критик.
