Ірен Френ – акценти популярності

Нещодавно на запрошення Французького культурного центру Україну відвідала відома французька письменниця Ірен Френ. У Росії виходило кілька книжок цієї авторки, які не дійшли до українського ринку. Українською романи Ірен Френ не видавалися, то ж у нас познайомитися з творчістю цієї вельми популярної у Франції авторки наразі могли лише ті, хто читає по-французьки.

Ірен Френ – авторка багатьох романів, історичних, «житейських», біографічних, автобіографічних. Її твори перекладалися іншими мовами, але передусім вона дуже популярна на батьківщині. Загальний наклад її творів сягає двох мільйонів примірників. Але цифри в даному випадку не є аж такими показовими. Сумарний наклад книжок кавалера ордена почесного легіону Даніели Стіл сягає 500 мільйонів, але то не та література яка потрапляє в поле зору дослідників, власне, літератури.

Романи Ірен Френ, хоча й мають вимір пригодницький,  гостросюжетний, проте це мистецтво, а не повторювання готових кліше, притаманних сурогатам від літератури. Втім — я чомусь нібито виправдовую письменницю, мовляв, досить велика популярність і серйозна література є цілком сумісними речами. Принаймні у Франції, де література традиційно є одним із предметів національної гордості і об’єктом піклування держави, це й справді так.

Попри це, далеко не всі французькі письменники здобувають заслужену популярність і великі наклади. Але Ірен Френ у Франції свого читача знайшла. Вона пише багато, виправдовуючи надії видавництв, які, загалом, люблять авторів, котрі пишуть багато, не даючи читачеві забути про себе. Її романи різні, не всі на одному рівні, як це буває завжди, коли автор видає роман якщо не щороку, то щодва-щотри роки. Проте серед її романів є дуже яскраві, які запам’ятовуються.

Ірен Френ народилася в 1950 році в маленькому портовому містечку в Бретані. Її батько був учителем, добре знав бретонську мову. Мати була швачкою, у родині було п’ятеро дітей. Бретонської мови Ірен не знає, але бретонська ідентифікація є, загалом, сильною. Ті з французьких письменників, які також мають бретонське коріння, згодом стали її найближчими друзями. З ними було найбільше довірливих і плідних розмов про життя й літературу. Це відомий у Франції літератор Жюльєн Гракх. Це й минулорічний Нобелівський лауреат Жан-Марі Ле Клезіо (він народився на півдні, проте бретонське коріння його матері завжди лишалося чітко усвідомленим). Бретонське походження — і це Ірен Френ неодноразово підкреслювала у своїх виступах — є чимось таким, причетність до чого навіки виділяє людину з-поміж інших. Бретонська мова докорінно відмінна від сучасної французької, романської мови. Вона належить до групи кельтських мов, і є, власне, тією автентичною мовою, якою говорила давня Галлія до з’яви на її землі римських завойовників. Нині носіїв бретонської мови є триста тисячі, їх число зменшується. Ідей бретонського сепаратизму наразі ніхто не озвучує, проте бретонська ідентичність є річчю усвідомленою і неодноразово фігурує в романах Ірен Френ.

Її дитинство в Бретані було бідним. Ірен зазнала злиднів повоєнної Франції. Але особисті здібності, навчання в університеті у Парижі вивели її на інший рівень життя. До речі, тут її доля схожа із долею Анні Ерно, іншої французької письменниці, яка відвідувала Україну кілька років тому (аж три романи Ерно потім було видано в перекладі українською). Ірен Френ закінчила відділення класичної філології, кілька років викладала латину в університеті в Парижі. В 1979 р. видала першу книгу – то була документальна розповідь «Як бретонці заселяли моря». В ХV сторіччі Бретань переживала свій золотий вік, але після приєднання до Франції в 1532 р. місцевість дуже збідніла, що штовхнуло бретонців в океан на шукати шляхів збагачення.

Якщо Бретань – то перша любов Ірен Френ, то її друга любов – це Індія. З того містечка, де вона народилась і виросла, вирушали кораблі до Індії. Вони будили нестримні фантазії про далекі мандри, про інше життя. Тепер Ірен буває в Індії регулярно, мало не щороку. Її роман «Набоб» — про француза, який приїхав до Індії злидарем і неймовірно розбагатів, — достовірно показує життя Індії ХІХ сторіччя з усіма індійськими звичаями, з її розкішними гаремами і жахливою жорстокістю. Все це великою мірою є і в житті нинішньої Індії, яку добре знає Ірен Френ. З одного боку Індія – це держава древньої культури, надзвичайно глибокої філософії, великих духовних досягнень. І водночас — це країна дикості й варварства, які викорінити наразі неможливо. Роман «Набоб» було написано в 1982 р., і то був перший роман Ірен, який мав успіх, і це не єдиний її роман на індійську тему. Наприклад, вона ще й написала роман «Деві» — про бандитку, яка тероризувала Індію протягом кількох років уже в ХХ сторіччі. Крім того, Ірен Френ ще й є авторкою ілюстрованої біографії Ганді.

Ірен Френ — авторка понад двадцяти романів, есе, біографій. Біографію Клеопатри «Незрівнянна» («L’inimitable») в Росії видано в престижній серії «Жизнь замечательных людей». Крім того вона пише нариси для преси, зокрема — для престижного Парі-Матч. Із великою насолодою я прочитала її матеріал про незрівнянну Ізабель Юпер. У доробку Ірен Френ кілька чудових, дуже поетично написаних есе, зокрема — про котів у житті письменників, що є прологом до унікальної антології «Король котів». Отже, Ірен насправді є літераторкою широкого профілю. Французька критика недарма називає її гурманом слова. Попри те, що Ірен Френ пише багато, вона пише вишукано, шляхетно, маючи свій пізнаваний стиль. «Я пишу не для того, щоб заробити, і не для того, щоб отримати літературні премії, — сказала Ірен на зустрічі у Львові, — а тому, що просто люблю писати».

Не стану робити огляд усього доробку цієї цікавої письменниці, бо ж її тексти в Україні прочитані лише одиницями. Але все-таки дуже хочеться сказати кілька слів про її останній історичний роман «Корабельна аварія біля острову Тромлен». Це роман про реальні події ХVІІІ сторіччя. Корабель, який віз рабів, зазнав аварії біля безлюдного острова. Чорні раби й білі наглядачі опинилися в однакових умовах і мали разом виживати під палючим сонцем у самоті безлюдного острова. Роман порушує гострі питання рабства й расизму, що є актуальними й сьогодні. А також роман написано доброю мовою, він має цікавий сюжет. У Франції цей твір мав успіх, отримав літературну премію за кращий історичний роман.

Цікавою є й сама історія написання твору. Ірен Френ їздила на той безлюдний острів в Індійському океані! Цілком природною, мені цікаво було запитати письменницю, хто платив за її подорож: я знаю, що уряд Франції підтримує письменників, але жодної стипендії забракне, щоб податися в подорож на острів в Індійському океані. Виявилося, підтримало письменницю видавництво, яке сподівалося заробити, і заробило на її новому романі. Підтримав також військово-морський флот Франції, який довіз Ірен Френ на острів Тромлен, бо ж пасажирський транспорт туди не ходить. Письменниця здійснила подорож, про яку мріяла, і яка була для неї глибоко мотивованою. І написала прекрасний роман. Відчувалося, що Ірен Френ, яка й без того була успішною письменницею, пишається своїм останнім романом як беззаперечною літературною вершиною.

Отже, Україну нещодавно (вересень 2009 р. — ред.) відвідала письменниця яскрава і в якомусь сенсі направду l’іnimitable — незрівнянна. Закінчення цього коротенького нарису про французьку колегу природно складається само собою: Сподіваємося, український читач прочитає бодай один роман Ірен Френ по-українськи. У безмежному океані світової та й французької літератури ця авторка має ту неповторність, яка варта нашої уваги.