![]() |
Майк Йогансен |
Майк Йогансен і Олександр Довженко свого часу були великими друзями. Разом рибалили, разом ходили на полювання, довіряли одне одному в мистецьких питаннях… Утім, коли зіткнулися два принципово різні погляди на сюжет одного фільму, дружні стосунки не витримали конфлікту творчих амбіцій: суперечка з приводу сценарію «Звенигори» стала руйнівною для багаторічних дружніх стосунків.
Почалося все в редакції чи то «Всесвіту», чи то «Вістей» із невимушеної дискусії між трьома авторами майбутнього фільму – Довженком, Йогансеном і Юрієм Тютюнником (або Юртиком, як він часто підписувався). Юртик захоплено розповідав товаришам сюжет задуманого ним кіносценарію. Це мала бути легенда про скарб, закопаний гайдамаками в надрах гори, про діда, який володів таємницею скарбу, про двох дідових онуків, яких доля з легкої руки сценариста розвела по різних політичних таборах, про вирішальну зустріч братів на заповітній горі в купальську ніч…
![]() |
Олександр Довженко |
Хтось із присутніх зауважив, що історія дуже нагадує гоголівського «Тараса Бульбу». Йогансен із властивою йому іронічністю запропонував розповісти до кінця банальний, на його думку, сюжет. За його версією, петлюрівець мав би потрапити в полон до брата-більшовика, який би його перевиховав і спрямував на єдино правильний шлях. Без сумніву, скарб мали передати на будівництво Дніпрогесу… Майк вважав, що треба писати ширше, «романтичніше», так, «щоб запалився Сашко Довженко й поставив фільм». Проте Тютюнник наполягав на своїй версії.
Як і передбачав Йогансен, сценарій виявився надто банальним. Тож редактори ВУФКУ (Всеукраїнського фотокіноуправління) запропонували його доопрацювати. Так у «Звенигори» з’явилося два сценаристи. Йогансен майже докорінно переробив історію, повикидавши з неї мелодраматичні шаблони, намагався розширити історичний фон картини. Скарб набув символічного значення, було введено пасажі з української історії, побудовано цікаві паралелі. Пізніше в «Автобіографії» 1939 року Довженко напише, що «в сценарії було забагато чортівні і явно націоналістичних тенденцій. Тому я переробив його відсотків на дев’яносто, внаслідок чого автори демонстративно «зняли свої імена», і це стало початком мого розходження з харківськими письменниками».
Проте річ була не тільки в «чортівні» й небезпечних проявах т.зв. «націоналістичних тенденцій». Конфлікт мав набагато глибше коріння. Передусім ішлося про різні мистецькі погляди на втілення «Звенигори», можна сказати, про сутичку поетичних талантів Довженка і Йогансена. Обоє були надто впертими, щоб знайти компроміс. Йогансен ставився до «Звенигори» (це була його перша спроба в ролі сценариста) як до чергової забавки, своєрідної вправи з відточення літературної майстерності. Для Майка достатньо було написати «професіонально», щоб вийшов фільм «не гірше за інших». А Довженкові мало було зняти «не гірше» від інших, – він прагнув зняти те, що міг зняти й сказати тільки він один і ніхто інший.
![]() |
Кадр із фільму «Звенигора» |
Довженківська «Звенигора» мала бути поемою про те, як земля-полонянка стає для своїх дітей вільною матір’ю, про те, що на цій землі завжди перетиналися дороги завойовників і окупантів, а також про те, що людська біда не знає кордонів… І тоді, й у всіх інших своїх роботах Довженко-режисер доповнював Довженка-поета.
Для Майка сценарій був уже завершеним, тож вимоги Сашка здалися йому невиправданою примхою. Очевидно, втручання Довженка в його «працю» вразило поетичне самолюбство Йогансена. Довженко і Йогансен так ніколи більше й не зустрілися, умисне уникаючи одне одного. «Звенигору», всупереч старанням видатного режисера, пізніше таки звинуватили в націоналізмі. А то вже історія інших амбіцій…

Народилася 1988 року на Київщині. Закінчила національний університет «Києво-Могилянська академія». Авторка численних статей, оглядів і рецензій для журналів «Однокласник», «Український журнал», «Критика», «Барабука» видання «Друг читача», сайту «Великий Їжак» тощо. Авторка книжки для підлітків «Солодкі поцілунки»