Як Буревій зніс стовпа українського футуризму

Кость Буревій

Едвард Стріха (з його біографією і творами) – це одна з найгучніших і найвдаліших містифікацій в українській літературі. Втілив її Кость Буревій, що в свою чергу теж є певною мірою містифікація, бо ж це – псевдонім Костянтина Соколовського (1888 – 1934).

Діяльність міфічного Едварда Стріхи припадає на 1927-1930 роки, в розквіт очолюваного Михайлем Семенком футуризму. Саме проти Семенка як головного стовпа деструктивного мистецтва, котре багатьма мислилось як ліве псевдомистецтво й дратувало чи не всю літературну громадськість, було позірно спрямоване жало текстів, підписаних «Едвард Стріха». У жовтні 1927 року редактор «Нової Ґенерації» М.Семенко отримує один за одним два листи з віршами Стріхи та його своєрідною програмною статтею. Ці матеріали виходять друком в органі футуристів як суто футуристичні, адже за стилістикою, емоційністю й провокативністю – вони цілком у руслі цієї течії. Згодом, у грудні, Стріха надсилає Семенкові свою «автобіографію». Між ними зав’язується переписка.
«Нова ґенерація» друкує нові й нові твори Едварда Стріхи: Семенко, втішений, що з відходом од футуризму Бажана, Слісаренка та деяких інших літераторів у нього з’явився гідний послідовник, настільки засліплений стилем тих поез, що зовсім не помічає їхньої пародійності. А пародійність, між тим, стає дедалі відвертішою та знущальнішою. Якщо спершу пафос, самовихваляння й оказіоналізми футуриста обігруються обережно: «Я весь у творчому екстазі. // Радійте до гомерезії, // Танцюйте на моєму Парнасі! // Регочіть від моєї поезії!» («Танцюйте, читачі»), то далі Едвард Стріха вже нахабно запитує в головного футуриста України: «Чи // Ти // відчуваєш // щонебудь, // Михайль?» («На хвилі 3000 метрів»). А під кінець уже прямо заявляє: «Новим працівникам – нову радіорадість: // Всі будете рвати кишки // з Семенка // енка // нка» («Будуйте радіостанції!»).

А.Петрицький. Портрет М.Семенка, 1929 р.

У наскрізь пародійній поемі Стріхи «Зозендропія» Семенко навіть убачав «елементи шедевру» та «ознаки хорошої европейської школи», та коли цю поему вже було підписано до друку, головному футуристові хтось таки розкрив таємницю Едварда Стріхи. Ображений редактор «Нової ґенерації» намагається обережно, щоб не викликати зайвої «гомерезії», зам’яти свій прокол. Він у співавторстві зі своїм соратником Ґео Шкурупієм пише підробну «Зозендропію», а тим часом видруковує у своєму журналі під ім’ям Едварда Стріхи власні тексти. Зрештою, в журналі з’являється повідомлення, що Едвард Стріха трагічно загинув, зірвавшись зі скелі, й нібито його дружина особисто засвідчила цю смерть. Однак дітище містифікатора Буревія так легко не здається: Едвард Стріха, вже прямо, сатирично висміюючи Семенка, зринає на сторінках Поліщукового «Аванґарду», а потім – у «Літературному ярмарку».

Але вже в 1930 році Кость Буревій, чиї «Пародези» заборонила цензура, мусить знімати маску в офіціозному журналі «Критика». Він переконував, що вістря його сатири було спрямоване лише проти футуризму, однак зловісного Червоного Буревію, що заповзявся змести всі українські літугруповання й найталановитіших митців, зупинити цим було неможливо. Влада добре бачила, що дошкульна іронія Буревія спрямована загалом проти «нової» («лівої») радянської літератури – гасельної, агіткової, малохудожньої та кон’юнктурної – і пробачити цього не могла: жодна фундаменталістська система не терпить щодо себе іронії. З 1932 року Кость Буревій міг публікуватися хіба що під непрозорими псевдонімами, а вже 15 грудня 1934 року його з групою українських письменників розстрілюють під приводом відплати за вбивство Кірова. Вже за три роки цей Червоний Буревій змете й Семенка, і ще безліч найяскравіших і найперспективніших митців України.

У чому ж полягав успіх містифікації Костя Буревія? Чому Семенко не розкусив одразу цього підступу? Думається, головна причина в тому, що його власна творчість теж була в суті своїй пародійною. Досить лише згадати його знаменитий «Автопортрет», що закінчувався рядками: «о михайль семенко! // о семенко михайль!». Або не менш відомий вірш «Тиждень», який складається з семи слів-рядків – назв днів тижня. Чи, зрештою, малознаний, але не менш «пафосний» вірш із заявою: «Що мені за діло до Києва і родичів // Коли про Семенка мусять марсіяне знать».

Писати традиційні пародії на такі тексти важко. Саме тому – як стратегічна зброя – потрібен був реальний «футурист від голови до п’ят» Едвард Стріха. І він з’явився. Хоч і не реальний, але ж – від голови до п’ят.