Продовжуючи тему кримськотатарської літератури, яка в повній класичній формі присутня в чотирьох тюркських літературах, таких, як Османська література, Узбецька література, Азербайджанська література й література Кримського ханства, стає зрозумілим, що необхідно приділити увагу суфійській складовій класичної кримськотатарської літератури.
Читайте також: Джемілє Сулеманова. Кримськотатарська класична палацова література
Суфізм – це глибина ісламу. Суфізм, як містична інтерпретація ісламу, з часом знайшов свій вияв у поезії. Бажання суфіїв розповісти про те, що вони бачать і переживають у житті чи в духовній мандрівці, дало змогу створити мову суфійської поезії, що базується на метафорах.
Варто зазначити, що без ознайомлення з основами суфізму й суфійською літературою, сформувати цілісне уявлення про кримськотатарську середньовічну літературу, як і про культурне життя Кримського ханства та кримських татар, буде складно. Тим паче, що багатообразний і багатоликий у своїх конкретних проявах суфізм увійшов в духовне, соціальне й культурне життя мусульман Криму.
Суфійський світогляд мав колосальний вплив не тільки на розвиток кримськотатарської літератури, також він вплинув на розвиток філософської думки й на становлення менталітету та національного характеру кримських татар. Причиною було те, що майже всі автори не тільки суфійської літератури, а й представники літератури дивана, ашикської літератури й народної літератури, за поодинокими винятками, були так чи інак пов’язані з суфізмом, відповідно, розвиток духовних цінностей кримських татар відбувався за безпосередньої участі суфіїв або дервішів.
Вияв ідей суфізму в Криму пов’язують із появою й поширенням ісламу. Активну ісламізацію Криму можна віднести до початку XIII століття. І цей процес здійснювався насамперед за активної участі історичних персоналій, які були основними персонами всезагальної історії суфізму. Тут необхідно згадати про Єгипетського султана аз-Загіра Бейбарса, за активної підтримки якого було побудовано мечеть, руїни якої збереглися досі, вони розташовані неподалік нової мечеті, побудованої в 1314 році в Солхаті, в час правління хана Узбека. З часом до мечеті Узбека було прибудовано медресе, яку звели на пожертви жінки на ім’я Інджі Хатун, мешканки Солхата, зараз це місто Старий Крим.
Історія показує, що в цей період відбуваються масові переселення, пов’язані насамперед із монгольським просуванням. Крим стає ареною бурхливих і цікавих процесів, які безпосередньо стосуються суфізму.
Відомо, що серед тих, хто відвідав Крим і залишив слід духовному й політичному житті Криму, були такі історичні постаті, як великі суфії тюркського світу Сеййід Сари Салтук Баба (пом. 1293 чи 1296), Барак Баба (вб. 1308), Кемаль Баба, історичні постаті, такі, як золотоординський хан Берке (1257–1266) й один із останніх сельджуцьких султанів Рума Ізеддін Кейкавус II (1238?–1278).
Постать Кейкавуса цікава тим, що він був мюрідом-учнем знаменитого духовного наставника й геніального суфійського поета з Коньї Джеляледдіна Румі (1207–1273), тому, отже, можна припускати, що імя Мевляни Джеляледдіна Румі і його творчість були відомі в Криму вже за життя поета.
Зрештою, варто згадати ще про два імені – символи тюркської літератури й духовної культури загалом, а саме – про Ахмада Ясаві, знаменитого середньоазійського шейха, засновника суфійського братства ясавіє (орден, що виник після смерті Ахмада Ясаві) й поета. А також, Юнуса Емре – геніалього анатолійького поета. Постаті й того, й іншого, як і зразки їх творчості, були відомі в Криму уже в другій половині XIII століття.
Щоб прослідкувати вплив суфізму на життя мешканців Криму, досить звернутися до топоніміки півострова. Українському читачеві, який бував у Криму, ці назви, вочевидь, можуть бути знайомі. Ось приклади: Шейх-елі, Шейх-Кой, Ак-Шейх, Шейх-Монак, Мантик-Шейх, Шейхлер та інші. Ці поселення так чи інак були пов’язані з суфізмом і кримськими суфіями.
Кажучи про кримськотатарську суфійську літературу, потрібно розуміти, що її творили автори, які все життя або значну його частину прожили в Криму й за його межами. Відомо, що найранішим літературним твором з кримським корінням і суфійськими мотивами є поема «Юсуф і Зулейха», яку у ХІІІ ст. написав Махмуд Киримі:
Перед тим, як разпочать,
Бога мусимо згадать,
Щоб небесну благодать
Нам Аллах подарував.
Поблагослави, Святий!
Ми ж – розгорнемо сувій,
Почнемо переказ свій.
Люд такого – не чував.
В оповісті двісті див…
Як Юсуф прекрасний жив.
Як собі Якуб тужив,
Тяжко важко горював.
(переклад С. Литвина)
Мотиви суфізму в літературній і музичній творчості представників кримської правлячої династії – ханської сім’ї Гераїв, один із найцікавіших моментів у класичній кримськотатарській літературі. Для ознайомлення пропоную уривок із газелі Шехбаз Герай Султана, перекладений на українську мову і включений в антологію кримськотатарської поезії «Окрушина сонця».
Закохані, несміливі, тож муки – наш талан,
В куті страждань нестерпний біль розлуки – наш талан.
А кільчик кучерявки любої – хоч не чіпай;
Кільце терзань и мук через розлуку – наш талан.
(переклад В. Ляхевича)
Суфійські мотиви також зустрічаються в творчості відомого кримського поета дивана – Кримського хана Бора Газі Герая II (1554–1607, псевдонім: Газайі).
Також варто нагадати про легендарного кримського поета, яскравого представника кримської (й водночас – усієї османської) ашикської поезії – прославленого Ашик Омера (пом. 1707): у його творчості суфійські мотиви займають значне місце.
І хоча ця тема цієї статті зазначена як суфійська література і А. Омер є яскравим представником суфійської поезії, я, проте, не найшла перекладів на українську зразків суфійської поезії, що містить дуже глибок сенсове навантаженна й є особливо складною для перекладу, тому пропоную читачеві не менш глибоку за змістом і витончену за формою кошму А.Омера – так називається форма поезії «Втома»:
В зажуру доля вкинула мене,
Життя на чужині – не вдома: втома
Змагає тут. Не камінь серце, не
Тверде – я плачу: у сіроми –втома.
***
Перо моє геть одкидає. Щастя
Мчить на коні любові. Знапастя
Йому – за ристі впасти – не надасться
В повільнім русі: то й зникома втома.
Однак, Омере, довгий час розлук –
Тож плини сліз не вирятують з мук…
Втім од люблянки, од людей навкруг
Тобі дасть визвіл нерухома втома.
(переклад В. Ляхевича)
Ідеологія суфізму стала основою для формування художньої мови й образної системи суфійської поезії.
Саме суфізм надав вину (sharab) значення «напою божественної любові» (ilahiy ashk), винному кабаку (meyhane) – місця, де насолоджуються цією любов’ю, а саме суфійської обителі (tekke), виночерпію (meyhaneci, saqı ) – духовному наставнику ( murshid), келиху (kadeh) – серця (qalb) коханого (ashık), не тільки предмети, а й явища набували образного значення, наприклад, дихання Милостивого (nefes ar-Rahman) – божественне наставництво, яке, як ранковий вітерець, розкриває стиснутий бутон людського серця. На чолі цього ряду образів перебуває кохана (mashuk), Творець (Аллах) і коханий (ashik) – його раб, який повністю віддався божественній любові й готовий на все во ім’я цього всепоглинаючого почуття.
У статті використано праці Н.Абдульваапова, М.Якубовича, Х.Міннегулова, Г.Халимоненка, А.Шиммель.
