Потаємне життя (формальний аспект)

Та чи знає хтось хоч когось насправді?
Стівен Кінг

Від початку 2000-х років мало яка стаття про Стівена Кінга, як видається, обходилася без намагання «відбілити» його репутацію серед фахових читачів і спробувати поглянути на його доробок як такий, що вартий серйозної розмови. На поверхневому рівні аргументація зводиться, зазвичай, до вказування на психологізм та відмову «короля жахів» від прямого залякування читача. Збірка повістей «Повна темрява. Без зірок», нещодавно видана «Клубом сімейного дозвілля» в перекладі та з ґрунтовними коментарями О. Красюка, дає можливість вести розмову в іншому, формальному вимірі, і спробувати показати, яким чином Стівен Кінг створює концептуально цілісну збірку, за рахунок чого чотири окремі історії постають цілісним висловлюванням.

У післяслові до свого Постійного Читача письменник постулює сюжетну формулу, що має для нього неабияку вагу: «Як читач і письменник, я <…> цікавлюся звичайними людьми в надзвичайних ситуаціях». Трохи згодом він уточнює, що у збірці «старався якомога краще описати, що люди можуть робити, як можуть поводитися в деяких зловісних обставинах». Ця формула спрацьовує у більшості його книг. І «Повна темрява. Без зірок» у даному випадку не виняток. Сюжети збірки повністю відповідають цьому поєднанню – буденне в рамках надзвичайного, або навпаки – шматування повсякденного надприродним.

Збірка складається із чотирьох повістей. Перша — «1922» — розповідає історію про чоловіка, котрий намовляє свого сина-підлітка до спільного вбивства матері, яка хоче продати їхнє майно й переїхати із сільської місцевості до міста. «Великий водій» описує, як маленька жінка, авторка детективів, мститься за зґвалтування й спробу вбивства, заподіяні дуже великим і сильним чоловіком-звіром. У «Справедливому подовженні» йдеться про звичайного, пересічного чоловіка, який усе життя заздрив своєму найкращому другові й тепер дізнається, що той хворий на рак. Зустріч із ділком Лядвио (чиє ім’я, звісно, є вельми прозорою анаграмою) змінює його життя й знищує все, що любив його найкращий друг. «Нормальний шлюб» моделює ситуацію повсякденного безумства, коли дружина після 27 років щасливого шлюбу дізнається, що її любий чоловік – жорстокий маніяк. І ніхто їй не повірить, що протягом цих років вона й гадки не мала про його жахливі вподобання.

Книгу побудовано за схемою, яку умовно можна назвати 2 на 2, тобто перша історія є примарним двійником третьої, а друга – прямою родичкою четвертої. Для унаочнення пропоную схему, на якій умовно показані концептуальні складові.

Перша й третя історії містять дещицю містичного елементу: в «1922» – це повернення мертвої дружини в подобі примари та Королеви-повелительки щурів, у «Справедливому подовженні» – поява Лядвио, з яким головний герой укладає угоду. В обох творах задіяний прийом «промотування» років та гортання сторінок життя, на яких рік за роком фіксуються зміни в житті персонажів.

Спорідненість другої та четвертої повістей має ще виразніший характер. Обидві історії реалістично, а почасти й натуралістично, розповідають історію жіночої помсти за зґвалтування й убивства, скоєні чоловіками. Дія рухається надзвичайно стрімко і, не вдаючись у подробиці сюжету, варто підкреслити, що обидві історії закінчуються розлогими діалогами з другорядними персонажами, котрі мають лише опосередкований стосунок до основних подій. Через розмову з цими персонажами, котрі пережили приблизно схожий екстремальний досвід, герої отримують внутрішню рівновагу та остаточно переконуються у правильності зробленого вибору.

«Повна темрява. Без зірок» має рамкову композицію: Кінг використовує однаковий сюжетний прийом у першій та останній історіях. В обох випадках ключем до вдалої реалізації задуманого вбивства стає алкоголь, що притуплює чутливість жертв до небезпеки. В останньому творі відбувається примирення з провідною темою збірки, яка вперше з’являється у «1922» і далі розвивається в кожній з історій.

Кінга цікавить психічний зсув, який відбувається у свідомості звичайних людей після зіткнення з надзвичайними подіями. Що трапляється з психікою людини, коли звичне уявлення про світ не просто корегується, а повністю знищується? У «Повній темряві. Без зірок» письменник досліджує роздвоєння, «розтроєння», а почасти і четвертування психіки персонажів, якщо можна так сказати. Цей мотив з’являється на початку першої історії: «Я вважаю, що всередині себе кожна людина має ще й іншу людину, чужака, Підступника». Кожен із героїв збірки відкриває безкінечну кількість «Я», що криються в ньому.

Ось лише кілька прикладів. Герой, маючи всередині «Підступника», зважується на вбивство, і лиховісні дії прораховує саме його альтер-еґо, а не він сам. Немов чужий голос підказує йому, що робити далі. Після вбивства матері син героя просить називати його не Генрі, а Генком, стверджуючи в такий спосіб свою інакшість щодо того малого хлопця, яким він був раніше.

Героїня «Великого водія» часом розмовляє сама із собою на різні голоси – за свого кота Фрітці, GPS-навігатор Том-Том, а також за кілька трупів, що вона залишить за собою. Після зґвалтування вона чітко усвідомлює психічний розлам, фіксуючи в собі Колишню Тесс та Нову Тесс, яка є значно сильнішою, здатною на помсту: «Напевне, ця Нова Жінка дещо сильніше, ніж просто трішечки, навіжена, ну то й що?»

Хворого на рак Стрітера, героя «Справедливого подовження», супроводжує тінь, «Його худюща тінь, Привид Майбутнього Стрітера». Стрітер, як і решта героїв збірки, зазнає фізичних і психічних трансформацій: вилікувавшись надприродним чином від раку, він починає нове життя, сенсом якого стає знищення найліпшого друга.

Заключна повість збірки, як ведеться, є квінтесенцією всіх прийомів і мотивів. Героїня «Нормального шлюбу», випадково натрапивши на докази того, що її чоловік — маніяк, намагається розібратися у своїх почуттях. Дарсі згадує себе в дитинстві, коли щиро вірила, «що дзеркала – це двері до іншого світу, і те, що вона бачить в них, це відображення зовсім не їхньої вітальні чи ванної кімнати, а вітальні чи ванної якоїсь іншої родини. <…> по інший бік дзеркала все подібне, проте не тотожне». Після того, як вона дізнається правду про свого чоловіка, Дарсі знову намагається знайти допомогу у дзеркальної, «Потойбічної Дівчинки»-супутниці. У найважливіші миті Потойбічна Дівчинка дає підказки Дарсі, стаючи її внутрішнім голосом. Наприкінці історії відбувається своєрідне «погодження» Дарсі з собою, вона стає неподільною, цілісною. Вдивляючись у дзеркало, вона не бачить «у ньому нічого, окрім власного відображення». Таким чином, відбувається примирення з тим життям, яке було поставлене під загрозу надзвичайними подіями, що перетворили повсякдення на жахливе марення, з якого не завжди можна знайти вихід.

Ще одним, вельми важливим елементом, що формує цілісність збірки, постають «магічні помічники». Як у старих казках, Кінг у допомогу своїм героям надає буденні речі – мас-медіа, інтернет, банківські картки, GPS-навігатор. Ці побутові речі у критичний момент набувають магічного значення, спроможності допомогти або знищити персонажа. Герої черпають необхідні знання з інтернету, який радо роздає підказки. Однак при цьому вони самі стають жертвами, яких знаходять, використавши мережу. Певно, ця двоїстість інтернету, як помічника й небезпечного шпигуна, виразно втілена у фразі: «О, всемогутній “Гугл”, такий щедрий і такий жахливий». Герої отримують важливу інформацію і з газет, але чи не кожен із них боїться потрапити на шпальти в розділ кримінальної чи світської хроніки, що можуть зруйнувати і їхню власну репутацію, і репутацію рідних.

«Повна темрява. Без зірок» прочитується як концептуально цілісне висловлювання, об’єднане вишуканою системою внутрішніх перегуків і мереживом мотивів. У теоріях сучасної культури багато говориться про «іншого», який криється поза межами особистого «я». Однак Стівен Кінг скеровує погляд читача вглиб себе, фокусує увагу на незнайомцеві, чи то пак – незнайомцях, підступниках, що ховаються в кожному з нас, і пізнати їхню безкінечну кількість – неможливо. Кожен проживає своє потаємне життя, не знаючи нікого до кінця. І себе насамперед.