Українська літературна громада, пов’язана з дитячою книжкою, почала самоорганізовуватися. Свідчення такого гуртування є не тільки виникнення спеціальних премій та відзнак (цьогоріч вже й «Коронація слова» запровадила «дитячі» номінації), заснування Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, а й двох спеціалізованих фестивалів – весняного Львівського міжнародного дитячого фестивалю та осіннього «Азбукового королівства магів і янголів» у Києві.
На відміну від Львова, де вагомою складовою фесту залишається книжковий ярмарок, київське «Азбукове королівство» цілковито відмовилося від комерційності. Це й не дивно, бо воно проводиться в Музеї української книги та друкарства та ще й силами самих музейників. Унікальний випадок книжкового ентузіазму в Україні!
Директор Музею Валентина Бочковська каже, що це звична практика для багатьох музеїв світу – організовувати цікаві акції, прокладаючи міст між минулим і сучасним. Тому тут уже вдруге проводять п’ятиденний фестиваль для наймолодших відвідувачів («янголів»), для чого з усієї України запрошують тих, хто творить дитячу книжку («магів»).
У рамках фестивалю відбулося понад півсотні різноманітних акцій. До «Азбукового королівства» завітали такі відомі дитячі письменники, як Володимир Рутківський, Галина Малик, Леся Воронина, Григорій Фалькович, Мар’яна Савка, Марія Чумарна, Марія Людкевич, Маріанна Кіяновська, Ігор Січовик, Роман Скиба, Марія Морозенко та інші. Знані художники Кость Лавро та Максим Паленко продемонстрували виставки своїх ілюстрацій до дитячих книжок. До слова, музей також підготував цікаву експозицію української дитячої книжки зі своїх фондів.
Але головним в «Азбуковому королівстві» було спілкування. Зазвичай воно відбувалося у творчій манері – різноманітних майстер-класах та забавах. Можна було вчитися малювати з литовською художницею Сіґуте Ах, співати давні українські пісні з кобзарем Тарасом Компаніченком, творити ляльки з Оленою Тереховою, «творчо читати» з Галиною Павлишин, узяти участь в акторському тренінгу зі Світланою Демчук, виливати літери і казкових героїв із шоколаду чи навіть відчути себе справжнім друкарем.
Цікавою складовою фестивалю стали вистави київського студентського театру «Вавилон» і львівського театру «Мета», концерти «Хореї козацької» та зразкового дитячого хору «Радуниця» зі Львова. Одне слово, подивитися було на що.
Показово, що про створення нової щорічної премії за кращу книжку для дітей «Великий Їжак» теж уперше розповіли саме на цьому фестивалі.
Ясна річ, оскільки сила-силенна акцій організовувалася невеличкими силами музею, траплялися недоречності. Деякі письменники запізнювалися на свої акції, а то й узагалі не приходили. Але то були винятки, характерні для всіх наших фестивалів. Головне, що всі мали майданчик для зустрічі – і творці книжки, і її споживачі. І хто потребував спілкування, той неодмінно знаходив його в «Азбуковому королівстві».
Головне питання київських книжкових фестивалів – як привабити відвідувачів – «Азбукове королівство» шукає в правильному напрямку: книжка повинна стати для дитини джерелом власної творчості. Йдеться не просто про читання, а про особистий розвиток. Тому тут надають перевагу творчому спілкуванню і незвичним майстер-класам.
Можна дивуватися вмінню директора музею Валентини Бочковської організувати таке масове п’ятиденне дійство майже без бюджетного фінансування. Музей української книги та друкарства також у виграші: бо завдяки фестивалю про нього знатиме куди ширше коло. Адже той, хто прийшов в «Азбукове королівство», заодно ознайомилося і з найбільшим музеєм книжки в Україні.
До того ж, музей є засновником унікального щорічного конкурсу літературної казки, нагородження переможців якого теж відбулося в рамках фестивалю. А призом є видання казок окремими книжками.
Головний підсумок фестивалю в тому, що він відбувся удруге. А отже, є надія, що він житиме й надалі. Українська дитяча література, на жаль, не вельми розпещена подібними можливостями спілкування не тільки читачів і письменників, а й творців дитячої книжки між собою.
А ось враження самих учасників:
Володимир Рутківський, письменник (Одеса):
– Почну з неоднозначного факту: на презентації моєї книжки було лише трійко дітей молодшого шкільного віку, а решта – їхні мами, татусі і бабусі. Але я зовсім на те не ображаюся, бо запитань і відповідей було не менше, аніж під час розмови з дітьми. Тож ми чудово провели час.
А коли у вільну хвилину я проходив залами музею, то ловив себе на думці, що шалено заздрю цим хлопчикам та дівчаткам, які не просто завітали в це Королівство, а й почуваються тут своїми. Вони не бігали гамірливими юрбами з поверху на поверх, як це часто буває на інших заходах, не канючили у бабусь і матусь купити те і те. Вони годинами – що неможливо уявити – стояли чи сиділи за робітнями. Одні інсценізували улюблену казку, інші своїми руками творили книгу, вивчали секрети виготовлення шоколаду, приймали участь у різноманітних майстер-класах. Вони навіть забували, що прийшли сюди, аби зустрітися з улюбленими письменниками, акторами, співаками.
Зате дорослі, позбавлені необхідності наглядати за своїми чадами, надолужували те, чого не встигли отримати у своєму дитинстві. Тож діло по душі знаходилося кожному. Ніхто тут не був зайвим чи спостерігачем – ось у чому принадність цього по справжньому чарівного фестивалю. Тож маємо лише аплодувати директорові музею Валентині Григорівні Бочковський та її колегам за вдало придуману і головне – проведену – акцію.
Уляна Гнідець, Президент Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва (Львів):
– Цей Фестиваль набуває однозначно позитивного просвітницького значення, оскільки впродовж усіх днів були діти, батьки, книги… Атмосфера була дуже приязною. Тому «Азбукове королівство» повинне мати продовження, а головне – отримати більшу підтримку з боку держави. Наприклад, слід допомогти музею із апаратурою для озвучення подібних акцій.
Оксана Кротюк, письменниця, редактор журнал «Малятко» (Київ):
– Приємно вразило, що маючи за плечима зовсім куций досвід – тільки першу спробу торік – Фестиваль уже цілком окреслився у стилі. Він має своє обличчя, свій дух, свій настрій. За розмаїття подій, якими наповнений, має свою щільну й цілісну настроєву атмосферу. І хоч книжкових свят в Україні вже чимало, «Азбукове королівство» не віддзеркалює їх і не вдається до еклектики.
Сподобалося мені й те, що на літературних імпрезах та майстер-класах – більш чи менш людними вони були – спілкувалися на рівних діти, батьки, вчителі, літератори, художники, видавці… Сподіваюсь, невимушеність і неформальність спілкування й надалі лишиться прикметною рисою Фестивалю. Так само як і високий ступінь творчого спілкування: море цікавого люду тут зустрілося, перезнайомилося, призбирало гарних ідей, які куди легше втілювати гуртом, аніж самому.
Схоже, над Фестивалем таки справді літають добрі янголи.
Усі фото Марії Семенченко.
Олександр Гаврош народився 26 березня 1971 року в Ужгороді. Закінчив факультет журналістики Львівського Національного університету імені Франка. Працює в закарпатських та всеукраїнських ЗМІ. Член Асоціації українських письменників. Переможець «Коронації слова» 2007 року (ІІ місце) та лауреат 2008 року за п’єси «Ромео і Жасмин» і «В Парижі красне літо…». Автор поетичних збірок «Фалічні знаки» («Дніпро», 2004), «Тіло лучниці» («Піраміда», 2006), «Коньяк з дощем»(«Факт», 2009); публіцистичних книжок «Моя р-р-революція» («Карпатська вежа», 2005), «Закарпатське століття: ХХ інтерв’ю», («Мистецька лінія», 2006) «Владика Мілан: «Свобода – це можливість обирати добро» («Карпатська вежа», 2009); «Точка перетину» («Грані-Т», 2009); дитячих повістей «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» («Видавництво Старого Лева», 2007), «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» («Видавництво Старого Лева», 2008). Остання стала лауреатом Всеукраїнського рейтингу «Книжка року-2008» як краще видання для школярів середнього та старшого віку. Упорядник гумористичних альманахів «Карпатський словоблуд» та «Карпатський блудослов». Упорядник публіцистичних дайджестів: «Украдена перемога: хроніка найбрутальніших виборів», «Мукачівська епопея», «Закарпаття: 15 справ УСБУ», «Михайло Заяць -- наша людина в кіно». Також твори друкувалися в часописах «Сучасність», «Київська Русь», «Ї», «Дніпро», антології «Біла книга кохання», альманахах «Джинсове покоління», «Корзо». Окремі твори перекладені білоруською, словацькою, польською, сербською мовами. Засновник і співголова журналістського клубу «НеТаємна вечеря». Автор багатьох творчих проектів. Лауреат журналістської премії імені Йосипа Терелі (2010 рік). Захоплення – література, історія, культура.
