«Сонячний годинник» знову відміряє час: репортаж із презентації

2 вересня, у День народження Володимира Панченка, у книгарні «Є» відбулася презентація книжки його «Сонячний годинник». Це вже друге видання, що побачило світ у видавництві «Темпора».

Книжка складається з 24 есеїв, серед них і шість нових текстів. Автор –сучасний пілігрим – ніби у дружній розмові ділиться з читачем своїми дослідницькими знахідками та подорожніми враженнями від мандрів українськими (і не лише) теренами. Михайло Максимович, Василь Симиренко, Григорій Тарновський, Іван Сошенко, Микола Рєпін, брати Тобілевичі, Левко Юркевич, Джозеф Конрад, Валерій Марченко – цих та інших непересічних постатей вихоплює з плину часу сонячний годинник. Зі сторінок книжки та численних фотографій постають Дідівці, Качанівка, Вісбаден, Сидорівка, хутір «Надія», Новомиргород, Ржищів.

Презентацію розпочала директорка видавництва «Темпора» Юлія Олійник. Вона нагадала, що обкладинка попереднього видання 2013 року зображувала дорогу з першим снігом в імлі. У сірі часи неспокою і непевності читач, відкривши книжку, бачив світ, наповнений барвами та образами. Нове видання – це сонячний коловоріт, своєрідний путівник тими стежками, якими пройшов Володимир Євгенович і частково вирішив з нами поділитися. Над дизайном книжки працювала Ірина Мамаєва.

Автор був віртуально присутній завдяки технічним засобам. У відеозаписі з презентації «Сонячного годинника» у Кропивницькому 24 серпня 2019 року Володимир Євгенович розповів про свою улюблену пору року, яка вплинула на вибір кольорового оформлення книжки. Поділився дитячими спогадами про одну з перших у житті подорожей, що посіяла в ньому бісик мандрів. Також автор згадав задум Тараса Шевченка відкривати культурні та історичні вертикалі в альбомі «Живописна Україна». За словами Володимира Панченка, це надзавдання – відповісти собі: хто ми і чого ми хочемо. «Ці питання – про ідентичність, яка була настільки сплюндрована історичними обставинами, що ми досі на них шукаємо відповідь».

Редакторка книжки Ольга Петренко-Цеунова – колишня студентка Володимира Панченка на кафедрі літературознавства Києво-Могилянської академії. Вона згадала про викладацьку манеру Володимира Євгеновича: його метод пояснення схеми культурно-історичних епох Д. Чижевського як родинних взаємин між дітьми, батьками й дідами. Запам’яталася надзвичайна ерудованість професора Панченка та його звичка щедро ділитися знаннями.

До речі, чимало теплих слів було сказано про блакитний диванчик, який перекочував у книгарню «Є» з офісу ЛітАкценту в Києво-Могилянській академії: він був придбаний Володимиром Євгеновичем і пам’ятає чимало літературних суперечок і довколалітературних частувань.

Організатори зачитали звернення Володимира Панченка до гостей презентації:

Дорогі друзі!
Дуже хотів би представити оновлене видання «Сонячного годинника» особисто, у вашому товаристві, в затишній домівці книгарні «Є», – проте сьогодні такої можливості, на жаль, немає. Тому розповідатиму про книжку з допомогою відеозапису: зовсім недавно, 24 серпня, я проводив презентацію в місті Кропивницькому, в обласному художньому музеї, тож мій голос лунатиме звідти. Хоча сам я зараз зовсім поруч, – на бульварі Тараса Шевченка, в палаті, з вікна якої видно червоний корпус університету. На фасаді нашого корпусу – меморіальна дошка на честь Михайла Коцюбинського: він тут лікувався понад сто років тому.

Коцюбинський – один з улюблених моїх письменників, і в першому виданні «Сонячного годинника» я засвідчив свою до нього шану есеєм «Утомлений людьми, зцілений сонцем». Проте в оновленому «Годиннику» сталися зміни – я включив до нього шість нових есеїв: «Шевченків слід у Вісбадені», «Великий Хорс із Сидорівки», «Сонячний лікар» Юркевич і його культурне гніздо», «Неспокій Джозефа Конрада», «Сергій Єфремов: життя без ілюзій», «Вільний в ув»язненні. Моральний імператив Валерія Марченка». Натомість – довелося «пожертвувати» іншими шістьма есеями, які були у першому виданні.

Нещодавно я з цікавістю прочитав відгук Андрія Любки на мою книжку (називається він «Мандри професора Панченка»). Андрій пише, що «Сонячний годинник» – це поєднання подорожей і інтелектуальних біографій. І я згоден із таким визначенням: мене й справді в мандрівках цікавлять передусім історії людей. Не палаців і церков, як, наприклад, Григорія Логвина чи Віктора Вечерського, а саме історії людей у прив’язці до конкретних місцин на карті України.

Коли в травні минулого року ми з Юлією Володимирівною задумували друге видання «Сонячного годинника», вона запитала мене, який настрій, колір для дизайну мені до смаку. Я сказав, що люблю золото осені. І ось тепер ви бачите це золото. Зізнаюся: мені дуже подобається, як видана книжка. Вона гарна, правда ж? І за це я щиро вдячний і Юлії Володимирівні, й Ірі Мамаєвій, і Олі Петренко, редакторці і, до речі, колишній своїй студентці.

Хотів би подякувати також усім, хто прийшов сьогодні до книгарні «Є». «Сонячний годинник» – це надзвичайно важлива в мої біографії книжка. Звісно, я хотів би, щоб вона мала продовження. А перед тим була добре прийнята читачами.

Загалом, у моїй голові стільки планів, що, їй Богу, хворіти не варто. Краще просто втішатися кожним днем, що його нам дарує Всевишній. У мене було достатньо часу – цілих 65 років! – щоб пересвідчитися: жити – страшенно цікаво!

Ось цього життєвого азарту я й бажаю усім на многая літа.

З любов’ю
Володимир Панченко

За словами Юлії Олійник, Володимир Панченко своїми подорожами і своїми розповідями тче тканину нашого життя. Він виховав ціле коло романтиків, які сприймають українську літературу крізь призму його бачень і його мудрості. «Сонячний годинник» – це поштовх подорожувати разом з Володимиром Євгеновичем, вивчати себе, вивчати землю, на якій ми живемо, і безкінечно цінувати людей, які творять тканину нашого життя.

Слово було надано давньому другу іменинника В’ячеславу Брюховецькому. Він розповів про перше знайомство через рецензію в «Літературній Україні». Особливе враження на В’ячеслава Степановича справила спільна поїздка в Дідівці, де мешкав Микола Костомаров. Він зізнався, що його завжди дивувало, звідки Володя все знає – «це ж треба прочитати, та ще й не полінуватися це запам’ятати». В’ячеслав Брюховецький розповів, що образ, використаний у назві книжки, – це сонячний годинник на території Києво-Могилянської академії, у який Володимир Панченко щиро закоханий.

Наступним виступив ще один близький приятель автора, Михайло Слабошпицький. Він назвав книжку схожою на автора як брат-близнюк. За його словами, книжка містить стільки фактографії, що не віриться, як одна людина може це все осмислити і вписати в загальноукраїнський духовний контекст кожен із сюжетів. Розповідаючи про знайомство з студентом-молодшокурсником Одеського університету, Михайло Федотович відзначив, що Володимир Панченко – неймовірно вдячна людина, адже написав книжку про свого наставника Василя Фащенка. Розважливий та витриманий і в критиці, і в житті, добросовісний в охопленні матеріалу, чулий до всього, що вважав творчо живим, – так схарактеризував Володимира Євгеновича Михайло Слабошпицький. Він визнав, що до перших «одісей» Володимира Панченка він поставився з іронією, мовляв, «ти займаєшся в літературі всім – і класика різних періодів, і сучасна література, не освоїм тільки давні українські поетики». Михайло Слабошпицький хвально відзначив, що стиль Володимира Євгеновича вирізняє ясність, він ніколи не надуживає професійним літературознавчим сленгом. Наостанок він висловив сподівання, що за адресами, розвіданими Володимиром Панченком, постануть духовні столиці України.

Директорка видавництва «Темпора» Юлія Олійник поділилася інсайдерською інформацією, що у Володимира Панченка майже дописана книжка про молоді роки Шевченка – як в Україні виріс геній, на якому ґрунті та під яким сонцем.

Слово для виступу попросив Станіслав Чернілевський і присвятив імениннику «Привітальний панегірик, що встругав пузатий лірик»:
…Наче хліб ваговитий – набуток тугий –
Стоси книг і статей – твоє лико.
З Днем неродження, Панченку наш Дорогий,
Безбулавний владико!..

Наостанок виступив Іван Заєць, колега Володимира Панченка по політичній діяльності. Він нагадав, що він є одним із батьків-засновників Української держави і як депутат Верховної Ради першого скликання голосував за доленості для країни рішення. Ще однією заслугою Володимира Євгеновича Іван Заєць назвав його перечитування української класики, що має бути суспільним запитом для української науки, адже не можна постійно починати нульовий відлік нашої історії.

Під схвальні оплески зали було запропоновано висунути Володимира Панченка на здобуття Шевченківської премії.

Усі фото Андрія Резніченка