“Біла ворона” України на Bologna Fair

Італійська Болонья відома на весь світ першим університетом, ренесансними аркадами та консерваторією. Окрім цього, для сучасної Європи це ще й альма матер дитячої літератури. Адже саме там відбувається направду феєрична подія – Болонський дитячий книжковий ярмарок.

 

 

Із 28 по 31 березня готелі та хостели цього давнього міста переповнені, адже Болонський дитячий ярмарок аж ніяк не акцентований на продажі книжок „тут і зараз”, передовсім це гігантський (близько 20 павільйонів-„ангарів”) видавничий „супермаркет”, тому роботи для літагентів тут –  непочатий край. На виставці укладаються угоди купівлі авторських прав, підбирають цікавих авторів та ілюстраторів, а останні, натомість, також не пасуть задніх – пропонують свої портфоліо.

Почесним гостем цьогорічного Bologna Fair була Литва. Дитячі книги цієї країни вже давно отримали міжнародне визнання, а такий литовський художник, як Кестутіс Касперавічус, входить до списку найкращих світових ілюстраторів. До речі, і Касперавічус, й інша знана ілюстраторка Сігуте Ах торік мали зустрічі з маленькими читачами у київській Книгарні „Є”.

 

На ярмарку роздавали різні премії та відзнаки найбільш помітним виданням 2011 року. В одному з таких списків прозвучала й українська книжка. Мюнхенська дитяча бібліотека традиційно складає список 250 найкращих дитячих книжок року „Білі ворони”. Цього разу в ньому фігурує книжка Василя Голобородька „Віршів повна рукавичка”, ілюстрована Інгою Леві (видавництво „Грані-Т”).У минулі роки відзнаку „Білі ворони” вже отримували кілька книжок від „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ”.

 

 

Механізм цієї умовної премії простий: самі видавці мають надіслати свої досягнення на адресу Мюнхенської дитячої бібліотеки, а тамтешні експерти (котрі володіють багатьма мовами, зокрема й усіма слов’янськими) вже відбирають найкращі – виходячи з поєднання тексту та художнього вирішення. Іншими словами, від наших видавців вимагається активність і бажання налагоджувати міжнародні контакти. Як наслідок, від України в „Білих воронах” одна книжка, а, припустімо, від Словенії – три.
Частина з відзначених у цьому списку книжок, зокрема й „Віршів повна рукавичка”, незабаром будуть представлені у німецькому потижневому календарі для дітей „Архе”.

 

Кожен стенд виставки розповідає свою історію: почесні литовці погралися з формами і створили дещо кубістичну експозицію, чехи – скульптури-ілюстрації з хліба, корейці показували мультики, російський стенд дизайнований із присмаком конструктивізму 20-х років, а на ятках деяких ісламських країн були розклеєні лише плакати із арабською в’яззю. Отож, 25 євро за денний квиток, і перед вами – планета дитячої літератури у всій своїй зворушливості та контрасності.
Варто зазначити, що більшість держав на Болонському ярмарку зазвичай мають не по одному, а по кілька різноманітних стендів: і державний, і стенди окремих приватних видавництв та агенцій, але всі вони виступають під егідою тих чи інших аналогів „інститутів книги” в кожній із країн.

 

 

І тут виникає цілком природне питання: де хоча б невеличкий офіційний стенд України? Свого часу ми вже могли читати про „феєричне” представлення книжок нашої батьківщини у Варшаві, Франкфурті. Логічно було очікувати і схожої ситуації і в Болоньї. Але тут українські чиновники, певно, вирішили, що зробили задля іміджу рідної книги вже все можливе, тож стенду нашої країни на ярмарку дитячої літератури немає взагалі. Властиво, тут треба підкреслити слово „дитячої” – адже прийнято вважати саме цей сегмент вітчизняного книгарства найбільш розвинутим якісно й кількісно та прибутковим. А, отже –  й показати його світові було б особливо важливим. Але історія не знає умовного способу.

 

Та все ж на одному павільйоні серед списку стендів ми раптом бачимо слово „Ukraine”. Десяток хвилин блукань – і виявляється, що це два приватні видавництва, об’єднані в один стенд: харківський “Пелікан” та київський „Merry food”. І, звісно, їх „приватність” не передбачає представницької функції.  „Ми тут з 2005 року, – розповідають видавці. – Тоді, як вперше приїхали, на вході до ярмарку навіть повісили наш прапор”. Нині прапора вже немає.

Що ж, як і в багатьох інших сферах, представлення окремих приватних суб’єктів на Болонському книжковому ярмарку якоюсь мірою підтримує міжнародну відкритість вітчизняного книговидання, його імідж тощо. Але на перспективу без об’єднаного представництва, якісного державного стенду, Україні просто не обійтися.