Софія Майданська не лише апелює до патріотизму наших олігархів, а й нагадує про ті часи, коли українці були законодавцями європейського авангарду.
1. Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?
Здебільшого перекладалася поезія, та ці публікації належать до останньої чверті минулого, ХХ століття. Вірші перекладалися: англійською, білоруською, болгарською, грузинською, латвійською, литовською, німецькою, польською, португальською, російською, румунською, шведською мовами і вийшли друком в антологіях і окремих публікаціях.
Подам лише деякі, що побачили світ в останні роки минулого століття:
– “Det okända Ukraina” (Ukrainska dikter; (переклад) översatta av Sigvard Lindqvist; WETTERN 1995. – С. 106–111). Це перша антологія української поезії у Швеції, куди ввійшли дванадцять поетів: Леся Українка, Василь Стус, Юрій Андрухович, Василь Герасим’юк, Василь Голобородько, Ігор Калинець, Раїса Лиша, Софія Майданська, Ігор Римарук, Василь Слапчук, Оксана Забужко.
– Antologia poeziei ucrainene contemporane: 80 DE PRIVIGHETORI UCRAINENE. – Bucureşti: Editura PAKO, 1995. – С. 129–143.
– Sofia Maidanska. SHIFTING BORDERS. East European Poetries of the Eighties. [Анологія] // London and Toronto: Associated University Presses, 1995. – С. 383–387.
– Maidanska S. “Only once…” [Поезії] // SIDA. – Annual Report, 1997. – C.16–17.
– Sofia Majdanska. Tresienie ziemi [Розділи з роману “Землетрус”] // AKCENT. Literatura i sztuka. – Lublin, 1997. – №3 (69). – C. 39–54.
– Po tamtej stronie deszczu. Poezja ukrainska / Tlumaczenie i opracowanie Tadeaz Karabowicz. – Lublin, 1998. – C. 88–94.
– Sofija Majdanska. Drogą naprzeciw / Tlumaczenie Ewy Mazur. – Kraków, 1999. – С. 66–71.
– Sofia Maidanska // Антологія української поезії ХХ ст. в англомовних перекладах.
– СТО РОКІВ ЮНОСТІ. A HUNDRED YEARS OF YOUTH. – Л.: Літопис, 2000. – С. 542–546.
– СЕРПЕНЬ: 55 українських поетів / Пер. на груз. – К.: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2001. – С. 496–499.
– Окремим виданням вийшла книжка моїх поезiй у Бразилії, на португальську мову їх переклала Віра Вовк.
2. Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?
Ініціатором цих перекладів була іноземна сторона.
3. Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?
Тішить, що наймолодше покоління літераторів, серед них Сергій Жадан, Любко Дереш, чим далі – то впевненіше відчуває себе на “літтусівках”, серед ровесників близького і далекого зарубіжжя. Хотілося би, щоб на дещо збляклому світовому ландшафті поп-культури, де домінує тенденція до глобальної “автоматизації” швидкого “літхарчування”, дедалі частіше з’являлися оази високої української літератури, одну з яких – творчість Богдана-Ігоря Антонича – відкрив для спраглої Європи Юрій Андрухович. І все ж, не варто забувати, що на початку ХХ ст. мистецька еліта України, опинившись у Парижі, стала законодавицею європейського авангарду в різних його виявах: образотворче мистецтво, музика, балет, література, а сьогодні ми чомусь вільніше почуваємося в шорах епігонства, особливо коли послуговуємось агресивною лексикою східного сусіда.
4. Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?
Якомога ширше залучати до творчої співпраці найкращі європейські університети, молодь яких уже тепер виявляє живий інтерес до сучасного літературного процесу, що відбувається на посттоталітарних теренах України. Згадати обмін студентами (за радянських часів – між республіками, з метою підготовки перекладачів художньої літератури), – тепер, коли стає очевидною місія України в євроінтеграційному контексті, з’являються широкі можливості – залучати молодих фахівців на такі кафедри, як кафедра перекладознавства і контрастивної лінгвістики ім. Григорія Кочура Львівського Національного Університету ім. І. Франка. В наших будинках творчості (Ірпінь, Ялта, Одеса, Коктебель) можна було би проводити семінари і конференції перекладачів, а також створити умови для праці перекладачів, зацікавлених у популяризації наших найкращих літературних надбань. Подібні будинки творчості саме для перекладачів є в Греції на острові Родос “Хвилі трьох морів” (фінансується державними коштами Греції та Швеції), в Іспанії, Італії… Єдина біда – патріотизм наших олігархів, які могли би надати фінансову підтримку, наразі виявляється лише на футбольних матчах..
Улюблений сайт літературної критики
