Аравінд Адіґа – Букер за індійську правду

Доволі часто імена лауреатів добре відомих премій світових масштабів лунають надто загадково для наших читачів. Цьогорічний Букерівський переможець Аравінд Адіґа – аж ніяк не виняток, з тією лишень відмінністю, що й у світі про нього дізналися зовсім недавно. Відлік поступового зростання популярності письменника, можна вважати, стартував 29 липня, коли 33-річного автора-дебютанта було внесено до довгого списку претендентів на Букера. На запитання про враження від такого непересічного поціновування його першого роману «Білий тигр», Адіґа, спершу стандартно відповів, що для нього це велика приємність посідати таке почесне місце поряд із С. Рушді та А. Гошом (котрі теж увійшли до списку), проте далі наголосив, що в Індії мало хто знає про премію Букера взагалі, тому в його житті нічого не змінилося: він так само стоїть у довгих чергах, їздить у переповнених вагонах електропотягів і переймається, щоби не захворіти через погану якість питної води. Промені слави замайоріли ще яскравіше над його іменем 9 вересня, коли оприлюднили короткий список кандидатів, і, зрештою, розлилися сяйливим німбом 14 жовтня після оголошення остаточних результатів і, відповідно, перемоги індійського автора. Втім, окрім всесвітньої осанни, Адіґа здобув і огуду на батьківщині (таку собі гірку пігулку після вдалої гулянки), бо, як то кажуть, виставив брудну білизну власної країни на світовий літературний (і не лише) розгляд. Бо ж його твір, як зазначає букерівське журі, – це «принадливий і злий роман, просякнутий чорним гумором», «неприкрашений портрет Індії», побаченої «із самого дна».

Письменник народився 1974 року в Мадрасі. Виховувався спершу в Індії, а потім у Австралії, куди родина переїхала, коли йому було п’ятнадцять років. Навчався в Колумбійському та Оксфордському університетах, де вивчав англійську літературу. Свого часу працював індійським кореспондентом журналу TIME. Нині пише для The Financial Times, The Independent, The Sunday Times. Мешкає у Мумбаї. Ось, зрештою, і всі скупі відомості про життя новонародженого літературного метра.

Адіґа каже, що мріяв стати письменником ще з дитинства (як, у принципі, часто стверджує багато митців), до того ж завжди хотів написати роман про Індію, який би був «живим, політичним і веселим». Поки він виношував цей проект, «журналістика, – як зазначає сам автор в одному з інтерв’ю (а їх тепер у нього, вочевидь, стане багато), – сплачувала податки» і надавала можливість подорожувати країною. Крім офіційно-звітних репортерських щоденникових записів, котрі й забезпечували кар’єрне зростання та професійне ім’я у журналістських колах, на світ зрештою народився і «Білий тигр», якого Адіґа в цьому контексті пойменовує «секретним щоденником».

Роман, за словами автора, поставав наче експериментальна спроба знайти відповідь на часте запитання знайомих-іноземців: чому в Індії, де настільки відчутна різниця між бідними й багатими, начебто такий низький рівень злочинності? що є запорукою функціонування системи? Міф чи реальність – те, що слід розвінчати, чи те, що слід підтвердити фактами. Так і народжувався текст. Чорновий варіант роману було написано ще 2005 року. Але знову повернувся до нього Адіґа лише у грудні 2006, натхненний тривалою закордонною подорожжю, а також творами трьох американських чорношкірих авторів: Ралфа Еллісона, Джеймса Болдуіна та Річарда Райта (про них він згадує в інтерв’ю вже після оголошення результатів), і писав безперестанку весь місяць. Тож завершеним роман постав на папері вже у січні 2007 року.

Книжка побудована на низці листів індійського підприємця Балрама Халваї (простого сільського хлопчини, котрий ще змалку працював служкою у чайній, проте завжди мріяв про інший, багатий світ, зрештою – став шофером у місті, а потім убив власного господаря задля досягнення бажаного) до китайського прем’єра, який збирається навідатися до Індії. В листах він намагається продемонструвати іноземцю кілька «уроків» з індійського життя, безпосереднім учасником якого є й він сам. Це ілюстрації до проблем тотального кумівства, блату і корупції, безмежних кастової та класової прірв. Як зауважує в огляді роману Адам Лівлі (Adam Lively), основний меседж оповідача Балрама полягає в тому, що бідність народжує монстрів, і він, безперечно, є одним із них.

За визначенням самого автора, його герой, а точніше абсолютний антигерой, Балрам – це такий собі збірний образ усіх тих людей, з якими спілкувався, зустрічався, просто перетинався Адіґа протягом власних численних мандрівок країною. «Барлам, – каже він, – це те, що ви би почули, якби одного дня заговорила каналізація і водопровід вашого будинку».

Водночас, це не зовсім епістолярний роман, наголошує письменник, адже всі листи, як і герої, вигадані. Адіґа неодноразо акцентує саме на художності книги (fiction), де ніщо не відбувається насправді, але все базується на реальності. Так, наприклад, батько Балрама помирає від сухот. Ні ця людина, ні її хвороба ніколи не існували, проте щодня тисячі індійців ідуть із життя саме через це. «”Білий тигр” – то не політичне чи соціальне твердження: це роман, що має провокувати та розважати читачів», – стверджує письменник. А на закиди у начебто невідповідності тексту індійським реаліям, відповідає (можливо, з сумом): «Я просто написав про Індію, яку знаю і в якій живу. Для мене це не “альтернативна Індія”! Це справжній мейнстрим, повірте мені». Мабуть, треба таки вірити, бо цим Індія навряд чи різниться від нашої неньки, та хочеться вірити, що все ж таки трохи відмінностей є.

В урочистій промові з приводу нагородження, письменник зауважив, що присвячує цю премію жителям Нью Делі, де він жив і писав свою книжку. Відповідаючи ж на стандартно банальне запитання, що ж він робитиме з грошима (50 тисяч фунтів стерлінгів), Адіґа пожартував: «Перше, що збираюся зробити, це знайти банк, куди я їх дійсно зможу покласти». Вочевидь, фінансова нестабільність не знає навіть літературних меж. Прикро.