10 лютого 1921 року Павло Тичина (30 років) записав у щоденнику:
10/ІІ. Хамів ненавиджу. І якого чорта до мене їздити?..
«Знайдіть отаку-то книжечку, ноти подаруйте». Свині-свині! Повік ви свиньми й зостанетесь. Треба свиней піднімати? Але як їх піднімеш? Хіба пугою. Із горла пре, їсти — хоч пуп розв’яжи, а вони в попи лізуть. Хай народ сам живе, аби нам ряса була. Ну, що ж, може, кому і буде ця ряса, та тільки ненадовго. Передбачаю новий всесвітній похід проти попів. Сволочі! Ненавиджу…
…Як вам? — Ето всьо чепуха! Нащо воно попу? Аби божеське було — а все останнє приложиться. Я подивився на його лоб. Міг би бути розумним, а от тупий, як та тупиця. — А нащо ця наука? — каже він. — Оце коли б не Іван збив, я б уже був женився. А то приїздить до мене да й каже: чого ти сидиш, подавай на українські попи. А хіба є такі? — Є. — Дак я оце й приїхав.
Ліда довго сміялася з нього. А мені не до сміху.
***
Ідеться про Цитовича Івана Павловича (1895–1980) — українського поета й перекладача. Знайомий Тичини з часів Чернігівської духовної семінарії, разом відвідували суботи Коцюбинського.
