1 лютого 1921 року Микола Зеров (30 років) написав «Сонетоїд» — останній, чотирнадцятий вірш у циклі сонетоїдів, створених протягом березня 1920-го — лютого 1921 року в Баришівці, де тоді жив і працював поет.
Микола Зеров
ХІV. СОНЕТОЇД
Суровый Дант не презирал сонета…
Як ніжно розцвітав ти в саді-винограді
У холодку онєгінських алей;
Відтак в тамбовському міському палісаді
Тебе плекав рогатий казначей;
Відтак з Мінаєвим, як пілігрим і зайда,
Ти став на корабель до Байронового Чайлда,
А наостанку зсох, зів’яв, зачах
В максимільян-волошинських листах.
І нині на краю сумної одіссеї
Потрапив до моїх неситих рук,
І втратив ти ліро-епічний звук,
Скотившись з верховин шляхетних епопеї
В безодні мадригалу й епіграм
На жертву гнівно-говірким струмкам.
1.02.1921
***
Епіграф узято із «Сонета» Олександра Пушкіна.
Зеров уважав 14-рядкову «онєгінську строфу» сонетоїдом.
Нею написано поему Михайла Лермонтова «Тамбовська казначейша». Цей самий розмір використав російський поет Дмитро Мінаєв для перекладу поеми Байрона «Чайльд Гарольд», а Максиміліан Волошин написав «онєгінською строфою» вірш «Отрывки из посланий».
