Рівно через п’ятдесят днів почнуться справжні наші двадцяті — ті, що їх ми самі створимо. Отож проект «Наші 20-ті» ще торік сформулював нове гасло: «З двадцятими — у двадцяті!».
Щó з тих, «старих» 20-х ми візьмемо із собою? В принципі, про це й думати не треба, бо 1920-ті недаремно самоназвалися ренесансом: вони й далі постійно відроджуються і живуть у сьогоднішніх текстах, книжках, живописі, дизайні, музиці. От про музику сьогодні і поговоримо. Інді, поп, рок, блюз, метал, кабаре й електроніка — саме так звучать сьогодні «наші 20-ті». Люди слухають і наспівують ці слова, часто навіть не здогадуючись, що їм уже СТО РОКІВ.
Павло Тичина. Інді
Строго кажучи, цей вірш старший за наші 20-ті, та й то чимало — на п’ять років. Знамените «О, панно Інно…» Павло Тичина написав ще 1915-го, але опублікував пізніше. Вірш увійшов до другого видання його першої збірки «Сонячні кларнети» 1920 року (перше — 1918). Готуючи перевидання, Тичина вирішив доповнити його кількома текстами, так туди потрапила і рання поезія, присвячена романтичній юнацькій закоханості в сестер Полю (Поліну) й Нюсю (Інну) Коновал.
Павло Тичина
* * *
О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги…
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги…
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги…
Я Ваші очі пам’ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо… шепіт гаю…
О ні, то очі Ваші. — Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив…
1915
Тичина ніколи не міг поскаржитися на брак інтересу композиторів до його віршів. Так було і в цьому випадку. Віктор Морозов написав музику до «Панно Інно» ще у 1980-х, композиція ввійшла до його альбому «Скриня» (1989). Через двадцять років (22, якщо точно) «Мертвий півень» записав альбом «Радіо “Афродита”», названий на честь підпільної радіостанції ОУН-УПА. У прес-релізі сказано: «Радіо Афродита — новий інді-партизанський проект “Мертвого півня”. Це спроба реконструкції того, що було знищене. Спроба уявити, що радіостанцію з такими позивними не розгромили у 1945 році і вона працює до сьогодні. Це збірка осучаснених переспівів майже забутих українських хітів ХХ століття». Так гурт відродив «Панно Інно» — український хіт ХХ століття.
Михайль Семенко. Блюз
Метр українського футуризму останні двадцять років заслужено користується найбільшою любов’ю і популярністю в українських виконавців. Вірш із назавжди актуальною назвою «Сьогодні» написано у Владивостоку, де мобілізований на фронт Першої світової Семенко відбував службу у воєнно-телеграфній роті Владивостоцької фортеці. Там-таки поет закохався в Лідію Горенко, майбутню дружину, якій присвятив гори любовних віршів того періоду. Пізніше в Києві Семенко розсортував їх на три книжки — «арії трьох П’єро». Вірш «Сьогодні» потрапив у збірку «П’єро кохає» (1919).
Михайль Семенко
СЬОГОДНІ
Я сьогодні курю і курю папіроси
я сьогодні смутний
я сьогодні смутний я сьогодні смертельно смутний
бо люблю її коси.
Вечір притих зачарований місяцем сонним
де самотить наш парк —
я сьогодні не там ах я хочу у парк
хочу бути розмовним.
Але буду мовчать поки прийде четвер —
кілька стоскнених день
бо не можу ж я перший — який зараз день
місяць вечір завмер.
За одною — одна — я курю папіроси
я сьогодні смутний
я сьогодні смертельно смертельно смутний
я люблю її коси.
29.VIII.1916. Владивосток
Цей вірш (але не один він) звучить у композиції фрік-кабаре Dakh Daughters «Папіроси», більше відомій під назвою «Я люблю її коси». Це не зупинило гурт «Сонячна машина»: Андрій Войтюк зробив із вірша класичний блюз і повернув йому оригінальну назву — «Сьогодні».
Дмитро Загул. Поп
А тут і вірш не зовсім із наших 1920-х, та й пісню геть сучасною не назвеш. Друга збірка Дмитра Загула «З зелених гір», звідки (невідомо як) Олександр Пономарьов доп’яв цей вірш, вийшла в Києві 1918 року. З неї почалася літературна кар’єра Загула, відомого у 1920-х поета і критика. Красива фраза на Вікіпедії, нібито його життєвий шлях зламала війна, — лише чергова красива фраза. Загулові радше пощастило, що під час відступу російської армії 1915 року його вивезли з Чернівців як заручника. Він зрештою потрапив до Києва, тогочасної культурної столиці, де познайомився з Тичиною, Курбасом, разом із наддніпрянськими митцями утворив групу «Музагет» — одне з небагатьох явищ короткого й швидкоплинного (через історичні обставини) українського символізму. Вірш «Ти приходиш до мене щоночі…», названий за першим рядком, — типовий романс, нічого символістського.
Дмитро Загул
* * *
Ти приходиш до мене щоночі
В ту хвилинку, як міцно я сплю.
Зазираєш в заплакані очі
І шепочеш: Не плач… Я люблю!..
Я слова твої чую душою
І крізь сон усміхаюсь тобі,
Твої очі горять надо мною
В невимовній, глибокій журбі.
Ти жагуче мене обнімаєш,
В тих обіймах я млію вві сні,
Поцілунками душу виймаєш,
Вириваєш ти серце мені.
Відкриваю заплакані очі…
Навкруги — порожнеча німа.
В тишині таємничої ночі
Мого щастя нема як нема…
Вірш Загула поклав на музику композитор Андрій Шусть. Композиція під назвою «Відкриваю очі» увійшла до дебютного альбому Олександра Пономарьова «З ранку до ночі» (1996). І хоча 2006 року альбом було перевидано, в інеті не знайти ні аматорського відео до цієї пісні, ні навіть якоїсь сопливої заставочки. А послухати можна тут.
Майк Йогансен. Блек метал
В останньому прижиттєвому виданні своїх віршів Йогансен датував цю поезію 1920 роком. Хоча інші вірші в тій книжці він датував як на душу лягло, тут він, найпевніше, не помилився. Уперше цей вірш без назви було опубліковано 1921 року — в альманаху на допомогу голодним «На сполох» та одночасно в першій збірці автора «Д’горі». У підсумковій збірці «Поезії» (1933) Йогансен причепив до нього назву «Бандити наступали на місто». У кожному разі написано його безперечно під впливом подій Української революції 1917–1921 років.
Майк Йогансен
* * *
У дахiв iржавiм колоссю
Никає мiсяць кривавий,
Удосвiта серп укосить
Молоду зiв’ялу отаву.
Яке ще сонце глибоке,
Як виють собаки на мiсто
Гей кликом тисяч i тисяч!
Я знаю: загину високий,
В повiтрi чистiм i синiм.
Мене над мiстом повiсять:
Зорi досвiтнiй в око,
В холодне око дивитись.
Фолк-блек-метал — музика для людей із міцними нервами. Та Йогансену було б, чесно кажучи, однаково. Як стверджував у спогадах Юрій Смолич, Майк «зовсім не міг слухати музику: чи в мажорному ключі, чи в мінорному, мелодія завжди викликала в нього бажання заплакати». Напевне, і тут він ридав би, а чому — то вже справа десята. Гурт Drudkh забабахав жорсткий метал на вірш Йогансена.
Євген Плужник. Рок
Свою третю збірку «Рівновага», до якої ввійшли вірші, написані в кінці 1920-х — на початку 1930-х, Плужник кілька років носив по видавництвах, але ніхто вже не хотів її брати. А в грудні 1934-го його заарештували. На щастя, дружина Галина Коваленко і її сестри зберегли рукописи поета. Збірка вперше вийшла 1947 року в Аугсбургу в таборах ді-пі. Востаннє перевидана у складі книжки «Три збірки» до 120-річчя з дня народження письменника (2018), про неї можна почитати тут.
Євген Плужник
* * *
Мовчи! Я знаю. За всіма словами —
Холодний смерк, спустошені сади…
Це наша пристрасть стала поміж нами,
Нас розлучаючи назавсігди!
Шалій, шалій, від розпачу сп’янілий!
Що розпач той?! Річ марна і пуста!
…Як пізно ми серця свої спинили!
…Як роз’єднали рано ми вуста!
О друже мій! Останні трачу сили,
В країні тій уявній живучи,
Де образ твій, утрачений і милий,
Де голос твій… Мовчи!
Мовчи!
Мовчи!
Гурт O.Torvald називають то поп-панками, то рокерами. У кожному разі всі визнають, що саме альбом «Ти є» (2014), до якого ввійшла композиція на вірш Плужника, став межовим у їхній творчості — «поворотом від розгнузданого поп-панку до екзистенційного року». Плужник у цьому контексті звучав особливо доречно. Коли фанатки Жені Галича починають ридати при перших звуках «Мовчи!», у тому не менша заслуга його тезки Євгена Плужника.
Тичина, Семенко, Йогансен. Кабаре і шоу
Фрік-кабаре Dakh Daughters любить наші 20-ті десь так, як і ми з вами. Згадана вже композиція «Папіроси» («Я люблю її коси») ввійшла до їхнього дебютного альбому «IF» (2016), але ще до того здобула велику популярність завдяки концертам та відео в інтернеті. А для проекту «Я читаю Семенка» дівчата обрали інший його вірш — «Я люблю», послухати можна тут.
В останньому альбомі «Air», що з’явився цього року, Dakh Daughters представили ще одну версію «О, панно Інно!» Тичини та композицію «М’яч» на вірш Йогансена «Життя».
* * *
На цьому хіт-парад наших 20-х не вичерпується. Соціальний рейв-бенд «ЦеШо» виконує пісні на вірші не тільки супермодного Михайля Семенка, а й менш знаного футуриста Гро Вакара. «Сонячна машина» не просто змагається з Dakh Daughters, а обирає й інші тексти Семенка, як-от «Тіні забуті» — вірш, написаний у дофутуристську добу, в Яреськах на Полтавщині.
Рок-гурт «Скай» слідом за O.Torvald чи то просить, чи наказує «Мовчи», але словами не Плужника, а Олени Журливої:
У дебютному альбомі «Як є» Мало (Максима Рубана) є композиції «Затули вікно» на вірші Семенка (куди ж без нього) та «Весна» і «Кримська лірика» Юліана Шпола (послухати можна тут).
Я вже не кажу про авторську, бардівську і просто аматорську пісню. Шукайте на ютьюбі, гугліть слова, ноти, акорди для гітари, вивчайте, грайте й співайте. Вибір жанрів і стилів широкий — що кому припало до душі.
* * *
Скільки ще можна писати про 1920-ті? — резонно запитаєте ви. Допоки не стане нудно, а нудно з двадцятими не буде ніколи, тим паче й наші 2020-ті стартують менше як за два місяці. Як писати про минуле — яскраве й нескучне, поговоримо у вівторок о 18:30 у книгарні Є на Лисенка, 3. Реєстрація тут. І покваптеся, бо вона сьогодні завершується.
