Сьогодні 125 років тому народився Майк Йогансен. Поет, сценарист, романіст, лінгвіст, новеліст, автор граматик, поетик, словників, численних перекладів з мов усіх народів світу. Молодий, красивий, спортивний, дотепний, іронічний і безумно талановитий.
Йогансен любив життя своє, «кругле, як м’яч, пружне й палюче, як любов». Любив полювання, бо для нього було «безперечно, що мисливство має багато спільного з творчістю». Любив літературу: «Я дуже люблю слово і я думаю, воно відповідає мені любов’ю. Я люблю його за те, що воно грається зі мною, розважає мене, утішає й ніколи не забуває про мене».
Ще з гімназії любив грати у футбол, «хоч був на зріст малий і слабосилий». Любив читати авантюрні романи. Носив гетри і не носив «ніяких окулярів, ні ультрамаринових, ні кольору індійського індиго». Курив люльку, протягом одного друкаркуша прогризав два чубуки. Вірші писав винятково на чистому папері, органічно не міг писати на повістці з позовом до суду за несплату комунпослуг.
«Мій фах — грати у теніс, більярд і інше. Це інше і є те все, що останеться після мене, коли я, вмерши, не буду спроможний грати ні в теніс, ні в більярд», — написав Йогансен десь посередині між 30 і 40 роками. Цього іншого залишилося набагато менше, ніж нам хотілося б.
Ми любимо Йогансена за його вірші, прозу, подорожі, жарти, іронію, за його роз’ятрену, химерну, надзвичайну фантазію, яка випередила монструозну реальність, за все те інше, що залишилося після нього.
У ювілейний день народження нашого героя перевірте й ви себе, чи любите ви Йогансена.
