Незабаром вийде друком книжка історичних оповідань «Звіяні вітром бездержавності: Українська еліта у ХІХ ст.». До неї ввійшли 16 текстів, що потрапили в «короткий список» другого конкурсу історичного оповідання «ProМинуле», організованого спільно ЛітАкцентом і видавництвом «Темпора».

Презентація збірника історичних оповідань “Memento momentum свободи”, де опубліковані твори переможців першого конкурсу “PrоМинуле”. Київ, 16 жовтня 2018 р.

6 листопада у книгарні «Є» відбудеться презентація книжки у форматі воркшопу. Члени журі розкажуть про критерії відбору, а автори-фіналісти поділяться секретами творчості, розкажуть, які джерела інформації залучали, як обирали персонажів – реальних чи вигаданих, як обмірковували сюжет, аби простий набір історичних фактів став захопливою історією.

Адже триває прийом робіт на третій конкурс історичного оповідання, тема якого – українське місто у 1920-х.

Віктор Разживін ― член журі «ProМинулого», доцент кафедри української літератури Донбаського державного педагогічного університету

Не знаю чому, але оповіді про українську еліту ХІХ століття асоціюються у свідомості з відомою американською сагою. Отож звідси і назва. Здається, прямі аналогії відсутні, та все ж вони є. І там, і тут перед нами розколота нація, розколота еліта та, власне, і все суспільство. Значна частина його вірно служить інтересам інших держав, частина будує власну чи, як у нас, принаймні мріє про неї. Метрополія міцною хваткою вчепилися в багату провінцію і ніяк не хоче відпускати її у самостійне плавання. Є певна група людей, що прагне відокремлення і визволення, але вона розрізнена й не надто організована. Схожість помітна і в орієнтації певних регіонів на різні соціальні зразки, що не сприяє територіальній цілісності.

Людина, кинута у вир цих непростих суспільних подій, завжди постає перед вибором. Часто вона його приховує, але все ж має здійснити, бо без цього її існування втрачає будь-який сенс.

Разом з тим ми бачимо, що персонажі ніби зациклені на житті тут і тепер. Їхні стосунки переобтяжені не лише соціальними чи національними конфліктами, а й особистими проблемами, бо вони не готові відкладати життя на завтра. Адже вони розуміють, що завтра може й не бути.

Однак уся ця схожість нівелюється одним суттєвим чинником. Американці воюють за свою країну, що лише народжується, українці ж ― ні. Саме це довготривале вітчизняне бездержав’я практично вихолостило елітарний прошарок. Служба чужоземцям дає статус і прибутки, а ідея самостійності у всіх її проявах ― каторгу, Сибір, а то й смерть. Ризикувати усім здатні лише одиниці, але й таких буде небагато. Решту цілком влаштовує сите й безпечне життя, хоча внутрішня роздвоєність усе ж характерна для більшості героїв цього збірника.

Дивіться також: Змови, настоянки, чоловічі сльози: про що писали переможці ІІ «ProМинулого»

Софія Філоненко ― член журі «ProМинулого», професорка кафедри української та зарубіжної літератури і порівняльного літературознавства Бердянського державного педагогічного університету

У часи панування егалітаризму зрозуміти, що таке еліта, у чому її потреба й місія, ― це вже проблема. Що таке українська еліта у ХІХ столітті ― це проблема в кубі, бо йдеться про бездержавну націю, фактично про колонію, де стара козацька аристократія мусила служити чужій владі. Саме такі труднощі із ключовим поняттям еліти спіткали авторів 110-ти текстів, поданих на цьогорічний конкурс. Здебільшого прозаїки обирали шлях найменшого спротиву, адже в кого виникне сумнів щодо «українськості» та «елітарності» наших канонізованих класиків ― Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки? Кілька десятків творів присвячені саме їм, але мікросюжети не завжди оригінальні, часто це нагадувало сухувату довідку з енциклопедії (дати-факти) або ліризований виклад усім відомих зі шкільного підручника фактів, подекуди дидактичний і патетичний у дусі «доле, де ти?». Передбачуваними, нарисовими були й історії з життя кирило-мефодіївців, Євгена Гребінки, Григорія Квітки, Марії Заньковецької, Михайла Грушевського, Миколи Лисенка, Дмитра Яворницького. Щоб уникнути трафаретів, автори часом застосовували несподівану точку зору на видатну постать (наприклад, студента, жандарма, дитини, співкамерника), а також фантазували про неймовірне ― подорожі героїв у часі й просторі, блукання музейних привидів і навіть уявну полеміку із сучасними науковцями. Оповідання рясніють листами, щоденниковими записами, поезіями та прозовими уривками: автентичні тексти підсилюють ефект достовірності.

Інша проблема ― як довести, що представники давніх родів Скоропадських, Милорадовичів, Кочубеїв, Ґалаґанів, Безбородьків є справді українською елітою? Яку ідентичність вони собі обирали? Хто вони насамперед: землевласники чи патріоти ― або землевласники-патріоти? Деякі автори оповідань спробували показати їх латентними опозиціонерами до російської влади, симпатиками щодо українофілів чи навіть мазепинців, розкрити їхню відданість козацьким традиціям. Найпереконливіше було про творче начало: внесок у науку, освіту, мистецтво, промисловість, містобудування.

На мій погляд, більше виграли ті автори, які звернулися до локальної історії (Мелітополя, Проскурова, Перекопа, Дубен, Гурзуфа) чи недостатньо відомих постатей українців (етнограф Хведір Вовк, поміщик Олексій Попов, меценатка Єлизавета Милорадович, видавець Стефан Кульженко, лексикограф Євген Желехівський, хірург Микола Скліфосовський, протоієрей і ректор Харківського колегіуму Андрій Прокопович, шляхтянка Ганна Скаржинська).

У цих оповіданнях є прагнення розчинити краєзнавство та біографістику в художньому вимислі, в авантюрних чи мелодраматичних епізодах, є інтерес до повсякденного життя різних соціальних прошарків: священиків, учителів, поміщиків. Годинник, лист, портрет можуть концентрувати в собі історичну пам’ять.
Якщо підсумувати, то автори конкурсних оповідань вважають головними носіями української ідеї в «бездержавному» ХІХ столітті переважно письменників, композиторів, художників, акторів, учених, вчителів, меценатів, що, напевно, відповідає дійсності. Час еліти політичної, військової, економічної прийде пізніше.

 

Віталій Михайловський ― член журі «ProМинулого», професор кафедри історії України Київського університету імені Бориса Грінченка

Писати про «довге» XIX cтоліття з перспективи сучастості видається надзвичайно складно, але, можливо, і доволі просто. Складність полягає в тому, що події, про які йдеться в оповіданнях, віддалені від нас на добрих сто, сто п’ятдесят, а то й двісті років. Пам’ять про події, що передається від покоління до покоління, вже втрачає гостроту, та й годі сподіватися на те, що вона, пам’ять, є надійним свідком подій. Ці «технічні» проблеми в українському випадку пам’яті про XIX ст. страшенно шкодять нашому розумінню подальшого століття, того, яке з легкої руки Еріка Гобсбаума, полюбляють називати «коротким». Ми можемо довго посипати голову попелом і казати, що розділені між двома імперіями українські землі у XIX ст. були колоніями, що шансів на український проект модерної держави у нас було нуль і ще кілька нулів після коми. Що ж, виглядає не надто оптимістично. Та й текстів про знедолених українців начебто не бракує.

Простота, що є іншим alter ego складнощів, можливо, дає нам змогу бути більш відважними до цього складного й надзвичайно цікавого XIX cтоліття.

Презентовані у цій збірці оповідання написані нашими сучасниками, а деякі з них народилися на межі XX–XXІ століть. У цих оповіданнях вражає сміливість в обранні тем, і це попри вкрай погану роботу українських істориків з XIX століттям. Разом з оригінальними сюжетами, в оповіданнях оживають відомі та невідомі герої. Часом у доволі незвичних проявах та декораціях, що на перший погляд не вписуються в засвоєний зі школи та з книжок канон. Але саме через історичні оповідання вони стають набагато ближчими сучасному читачеві. Таке олюднення нашої історії є вкрай важливим і корисним.

Ольга Петренко-Цеунова ― координаторка «ProМинулого»

Конкурс історичного оповідання «ProМинуле» відбувся вже вдруге. Цього разу писали про українську еліту в ХІХ столітті. Незмінними лишилися члени журі.

Той, хто стежив за перебігом Першого конкурсу і вже прочитав збірник «Memento momentum свободи» про Українські визвольні змагання 1917―1921 років, знайде в цій книжці кілька знайомих прізвищ авторів-фіналістів минулорічного конкурсу, які знову потрапили до «короткого списку».

Якщо ця тенденція триватиме, можна говорити про школу українського історичного фікшну від «ProМинулого» ― власне, для цього ЛітАкцент спільно з видавництвом «Темпора» й започаткували цей конкурс.

Місцем дії оповідань є панські маєтки, парки, бібліотеки, бальні зали, міські садиби та заміські будиночки.
Обрана епоха ― ХІХ століття, час плідного для української культури романтизму ― зумовила появу чималої кількості любовних історій в історичних декораціях. До першого розділу ввійшли історії «про платонічне та еротичне», тут ви знайдете історії кохання відомих діячів та вигаданих персонажів: душевні переживання Григорія Милорадовича та його тітки Єлизавети Милорадович-Скоропадської («Пиши до мене, сердечний небоже» Олени Кужельної), романтичні взаємини Івана Франка та Ольги Рошкевич («Лілея» Наталії Смирнової), дівоча закоханість Марії Мостицької («Шовковиця, або Щоденник інститутки на вакаціях» Наталії Довгопол), почуття Василя Штернберга та Григорія Тарновського до кріпачки («Дівчина з яблуком» Богдана Раппа).

Чимало історій у цій книжці присвячені таємничим змовам, гостросюжетним інтригам і світським пліткам. Ці оповідання вміщені у другому розділі, і їхніми героями є Тарас Шевченко та його приятелі. Твір Ольги Стасюк «Синя квітка» присвячений зустрічі Тараса Григоровича на балу з Ганною Закревською; в оповіданні Владислава Івченка «І заплакав» молодий Шевченко потрапляє у маєток поміщика-оригінала Свенцицького. «Як посварилися Олександр Якович та Пантелеймон Олександрович» Олени Кузьмової ― історія про українську провінційну «місіс Беннет», в чиї тенета потрапляють Кониський та Куліш. Михайло Цьома розкрив історію кирило-мефодіївця Миколи Гулака («В капкані клятви»). Ще одна українофільська змова дворянської молоді з несподіваним завершенням представлена в оповіданні «Змовники» Івана Канівця.

В оповіданнях з третього розділу час то невблаганно плине, то загадково спиняється, то повертається назад. Оповідання Антона Ситора «Палестина» ― це дитинство Володимира Антоновича. «Останній романс» Володимира Коваля ― передсмертні роздуми Віктора Забіли. Наратор твору Юлії Стахівської «Судієнків годинник» відміряє час не одному поколінню української еліти. А оповідання Івана Канівця «Добровольці» ― про подвійні стандарти, за якими одним народам уже на часі національне пробудження, а для інших пора ще не настала.

Четвертий розділ спростовує поширене уявлення, що джерелом натхнення української культури у ХІХ столітті було лише село. Тут об’єднані три міські сюжети: про кохання Лесі Українки і Сергія Мержинського («Мій друже, створений для мене» Тетяни Подоляки), протистояння церковних діячів високого рангу ― владики Павла Сабатовського і владики Андрія Прокоповича («Дорога до храму» Ірини Пасько), історія успішного київського книговидавця Стефана Кульженка («Сторінки книжок ― сторінки життя» Тетяни Фролової).

«Короткий список» ІІ конкурсу історичного оповідання «ProМинуле»

Переможці другого “ProМинулого”, 28 травня 2019 р.

І гільдія

• Іван Канівець «Добровольці» (І місце)
• Наталія Довгопол «Шовковиця, або Щоденник інститутки на вакаціях» (ІІ місце)
• Владислав Івченко «І заплакав» (ІІІ місце)
• Антон Ситор «Палестина» (ІІІ місце)

ІІ гільдія

• Ірина Пасько «Дорога до храму»
• Іван Канівець Змовники»
• Олена Кужельна «Пиши до мене, сердечний небоже»
• Ольга Стасюк «Синя квітка»
• Володимир Коваль «Останній романс»
• Тетяна Фролова «Сторінки книжко – сторінки життя»

ІІІ гільдія

• Богдан Рапп «Дівчина з яблуком»
• Наталія Смирнова «Лілея»
• Тетяна Подоляка «Мій друже, створений для мене»
• Олена Кузьмова «Як посварилися Олександр Якович та Пантелеймон Олександрович»
• Михайло Цьома «В капкані клятви»
• Юлія Стахівська «Судієнків годинник»

Передмову до книжки історичних оповідань «Звіяні вітром бездержавності: Українська еліта у ХІХ ст.» публікуємо з дозволу видавництва «Темпора».

Дивіться також: Письменники про українське ХІХ століття: відгуки журі «ProМинулого»