Нанести на власну ментальну мапу Борщагівку, Біличі та Святошин

Що: презентація книжки Семена Широчина та Олександра Михайлика «Невідомі периферії Києва. Святошинський район».

Коли: 21 січня 2020 р. о 19:00

Де: у Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного.

Про авторів:

Семен Широчин – кандидат технічних наук, дослідник архітектури Києва, автор книг та низки статей про архітектуру Києва радянської доби.

Олександр Михайлик – києвознавець, автор низки книг про архітектуру Києва та храмів Київщини та Житомирщини.

Про книжку:

Нове видання Семена Широчина та Олександра Михайлика продовжує серію книг «Невідомі периферії Києва» та присвячене західнім периферіям столиці, зокрема, Святошинському району.
У книзі йде мова про всі хутори, селища, місцевості й масиви, починаючи від літописних Буличів та закінчуючи недобудованими Біличами. Краса незіпсованої «Колібрісом» Борщагівки, новобудови Біличів, п’ятиповерхові хрущівки Нивок, старі церкви, заводи і кінотеатри, палаци культури та інститути. Архівні фото, проекти та карти, висотна і коптерна зйомка і багато іншого у новому виданні.
Автори пишуть, як завжди, охоплюючи все: історію, архітектуру та урбаністику, показуючи, як з окремих селищ сформувалися західні периферії сучасного Києва, що входять у Святошинський район.
Книжка видана обсягом 232 сторінки, має тверду палітурку, крейдований папір та містить багато ілюстрацій.

Вхід вільний.

Деталі тут.

Подискутувати про літературні образи українських міст

Коли: 22 січня о 18:00.

Де: Центр польських та європейських студій, ІІ містечко Києво-Могилянської Академії, вхід через прохідну НаУКМА (Волоська 8/5) у подвір’я, 2-й вхід (підвал).

Центр польських та європейських студій та Український ПЕН-центр запрошує на зустріч з проф. Іваном Монолатієм, автором книжки “Від Донецька до Перемишля. Як сучасна література «пам’ятає» українські міста”. Розмову навколо нової книжки Івана Монолатія поведе проф. Оля Гнатюк.

Книжка Івана Монолатія “Від Донецька до Перемишля. Як сучасна література «пам’ятає» українські міста” (Івано-Франківськ, Лілея-НВ, 2019) присвячена літературній пам’яті міст. Окрім міст, названих у заголовку, автор разом з сучасними українськими письменниками походжає по містах: Запоріжжя (“Сни неофіта” Павлаа Вольвача) і Миколаїв (“Там, де Південь” Олеся Ульяненка), Львів (“Танго смерті” Юрія Винничука) і Рівне (“Рівне/Ровно” Олександра Ірванця), Івано-Франківськ (“Фелікс Австрія” Софії Андрухович) і Чортків (“Капелюх, дактилі, сливи” Василя Махна).

“Від Донецька до Перемишля” – це не історія міст і не краєзнавчі нариси, це спроба поглянути, як у літературі віддзеркалена пам’ять міста. Автор поєднав у своїх нарисах три напрямки досліджень: урбаністику, студії над пам’яттю та літературознавство.

Деталі тут.

Придбати мемуари українських вояків ХХ ст.

Що: презентація серії спогадів «Звитяжці»

Коли: 22 січня о 15:00.

Де: в КНУ ім. Шевченка, вул. Володимирська, 60, 349 ауд.

Серія спогадів «Звитяжці» подає історію української армії в мемуарах перших осіб: від передумов виникнення ЗУНР до подій Другої світової війни.

До серії «Звитяжці» увійшли спогади 20 людей, які творили історію Української держави ХХ століття.

Сформувати український погляд на Люблінську унію 1569 року

Що:  лекція Віталія Михайловського «У пошуках спільного майбутнього: Люблінський сейм 1569 р.»

Коли: 22 січня, 18:30.

Де: книгарня Є (Київ), вул. Лисенка, 3.

Видавництво «Темпора» і Книгарня Є запрошують на дев’яту зустріч історичного лекторію
«A posteriori». Цього разу спікером буде Віталій Михайловський і йтиметься про Люблінський сейм 1569 року очима коронної Русі.

Люблінський сейм 1569 р. без перебільшення можна назвати одним із найбільш драматичних у нашій історії. Власне його рішення стали початком тривалого процесу об’єднання під одним дахом тих земель, що ми зараз називаємо українськими. Хоч, як би ми не намагалися знайти цю ідею у рішеннях цього сейму, ми її там не знайдемо. Але дуже часто певні історичні події стають початку чогось, що геть не входило в плани на той час. Ніхто з ідеологів унії не міг побачити ідею соборної України у XIX чи XX cтоліттях, як і те, що Київ, не найуспішніше місто в XVI cт., стане столицею нової європейської держави.
Ідея унії Польського королівства та Великого князівства Литовського, що розпалювала уяву шляхти обох держав протягом кількох десятиліть, виявилася надзвичайно актуальною у 1560-ті роки. Як не дивно, але вона спровокувала своєрідний потяг до історії. Адже кожна зі сторін зверталася до історичних прикладів, вживаючи їх як аргументи у своїй версії проекту унії. Не йдеться про те, хто мав рацію у цих змаганнях під гаслом «чия правда краща». Звертання до минулого як аргументу поточної політики стимулювало закріплення стереотипу про те, що лише два народи утворили у 1569 р. Річ Посполиту. Цими політичними народами були «поляки» та «литовці». Третього в цій компанії не було. Попри те, що обидві сторони добре знали, що вони не самотні на великому політичному просторі Польського королівства та Великого князівства Литовського.
Історики, що вивчали унію 1569 р. звертали і звертають увагу насамперед на ті яскраві події, що відбувалися впродовж одного з найдовших сеймів в історії Польського королівства та Речі Посполитої. Цими яскравими подіями були суперечки, протести, вимоги короля з’явитися на сейм, дивні «хвороби», що «косили» сенаторів та послів, виїзд литовської делегації тощо. Ці події детально висвітлені очима авторів щоденників цього сейму, що стали основою для уявлень істориків XIX–XX ст. про ті події.
Погляд на сейм у Любліні з іншої сторони – коронної Русі – показує бажання місцевих можновладців та шляхти укласти унію з Великим князівством Литовським. У 1569 р. вони бачили це цілком інакше, ніж нам би хотілося, але без їхнього прагнення до об’єднання ідея майбутньої України відкладалася на невизначений час або ж і взагалі не була б сформована та реалізована.

Віталій Михайловський – доктор історичних наук, професор Кафедри історії України Київського університету ім. Б. Грінченка.

Модерує Ольга Петренко-Цеунова.

Вхід вільний.

Деталі тут.

Дізнатися, звідки беруться знання про найдавніше минуле

Що: виставка «[Не]відома українська археологія»

Коли: до 13 березня, 11:00 – 19:00. Вихідні: понеділок, вівторок.

Де: Київ, Андріївський Узвіз 5/31.

Людина не безсмертна. З часом зникають цілі народи, гинуть цивілізації. Саме археологи надають друге життя пам’яткам, які вважалися зниклими. Впродовж 100-річної історії Інституту археології НАН України ученими були досліджені численні пам’ятки різних епох – від доби каменю до пізнього середньовіччя у всіх регіонах України.
Діяльність археологічних експедицій сприяє значному поповненню вітчизняних музеїв артефактами давніх часів.

Серед величезної кількості таких предметів зустрічаються справжні шедеври давнього мистецтва, що мають світову славу.
«Одним з найвизначніших археологічних відкриттів людства ХХ століття», за визначенням Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), є золота пектораль IV ст. до н. е. Слід зауважити, що ця нагрудна прикраса скіфського царя (“пектораль” від лат. “pectoralis” – “нагрудний”) входила до величезного комплексу знахідок з пограбованого у давнину кургану Товста Могила (околиця міста Орджонікідзе (сучасна назва Покров) Дніпропетровської області.

Рятівні археологічні розкопки кургану були здійснені у 1971 році експедицією, яку очолював Борис Мозолевський, а золоту пектораль 21-го червня виявив власне керівник експедиції.

Сьогодні пектораль є символом української археології, ії зображення стало основою логотипу Інституту археології НАН України, вона прикрашає обкладинку журналу «Археологія». Разом з коштовними знахідками із скіфських царських курганів, що були передані Інститутом археології України до Державного музейного фонду України пектораль мандрувала у складі виставок по всьому світу (артефакти зберігаються у Музеї історичних коштовностей України – філії Національного музею історії України). Власне слово «пектораль» широко увійшло у наше життя, воно пов’язується з поняттями найвизначніших нагород, найбільш вишуканих коштовних предметів. В Україні назву «Пектораль», «Золота пектораль», «Скіфська пектораль» мають театральна премія, парфуми, готелі, міжнародні організації, квіти, сорти груші та яблука, тощо.

Проте, лише вузькому колу фахівців відомі обставини, за яких відбулося відкриття унікальних предметів під час дослідження кургану Товста Могила. Маловідома частина цього комплексу, що зберігається у наукових фондах Інституту археології України, вперше представлена на виставці. Предмети із заліза, бронзи, кістки і скла, кераміки походять не з царського поховання, а з поховань слуг які, за звичаями скіфів, «супроводжували свого господаря у потойбічний світ». Комплексне дослідження цих знахідок вченими різних напрямів дозволяє уявити цілісну картину життя двотисячолітньої давнини.

Фахове володіння методикою археологічних досліджень, уміння «читати землю» і виявляти предмети «in situ» є дуже важливими для розуміння історичномого контексту будь-якої археологічної пам’ятки. Саме такі речи дозволяють відтворювати цілісну картину життя наших предків. Натомість, поширене сьогодні скарбошукацтво, (а по суті – відверте грабіжництво з метою збагачення), зводить артефакти до рівня коштовних цяцьок та збільшує у нашій історії кількість білих плям незнання.

У часи становлення української археології відомий український історик, археолог, етнограф Дмитро Яворницький зазначав, що «наука про давнину збагачує неоціненними матеріалами, ще й зв’язує нас безпосередньо з нашими далекими пращурами, знайомить із зовнішніми та внутрішніми обставинами їхнього життя, вказує на ті чи інші взаємини їх з різними народами, розвиває в нас чуття прекрасного, робить шляхетним наше серце, плекає любов до усього рідного, розпросторює наші розумові обрії і, нарешті, умудрює нас життєвим досвідом, дає уроки майбутнього і робить нас справжніми синами нашої батьківщини, справжніми патріотами”.
Виставка присвячена 100-річній діяльності Інституту археології НАН України. Це спільний проект Інституту археології та Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Київ».

Деталі тут.

Послухати давню історію для малят

Коли: 18 січня, 14:00.

Де: у виставковій залі Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ».

Друга зустріч з низки запланованих зустрічей, об’єднаних назвою “Археологічна історія”, у рамках виставки НЕвідома українська археологія за участі з к.і.н. Людмилою Яковлєвої, керівницею Гінцівської міжнародної палеолітичної експедиції Інституту археології НАН України.

Йтиметься про Гінцівську стоянку, найдавніших архітекторів, які залишили нам унікальні житла із кісток мамонта, книгу для дітей «Первісні пригоди дівчинки Уди та мамонтеняти Мо» та наше давнє минуле.

Гінцівська стоянка — пізньопалеолітична пам’ятка в селі Гінці Лубенського району Полтавського області України, на берегах річки Удай. 1871 року під час господарських робіт на території маєтку Григорія Кир’якова у с. Гінці виявлено кістки мамонта та розщеплені кремені. За його сприяння вивчення стоянки 1873 року проводили археолог Ф. Камінський та геолог К. Феофілактов. У 1914–1915 археолог Вадим Щербаківський організував масштабні і по-справжньому науково-комплексні дослідження стоянки. Під час досліджень він знайшов унікальний археологічний об’єкт — житло з кісток мамонта.

Вхід вільний.

Деталі тут.

 

Зацікавитися історією одомашнення тварин

Коли: 19 січня, 15:00.

Де: Національний науково-природничий музей НАН України.

«Кіт, який гуляв сам по собі: одомашнені та напіводомашнені тварини в історії людства» – інтерактивна програма створена до виставки художника Володимира Штанка “Первісні забави за мотивами оповідань Р.Кіплінґа”.

Захід складатиметься з демонстрації та розповіді для аудиторії молодшого та середнього шкільного віку про одомашнення тварин. Діти дізнаються як люди приручали тварин, як змінювалася будова тіла тварин внаслідок одомашнення, коли і в яких регіонах світу були одомашнені звичні для нас тварини.

Разом з авторкою та ведучою заходу Аліною Вейбер буде складена мапа з центрами доместикації (одомашнення) тварин.

Участь за попередньою реєстрацією або в екскурсійному бюро музею 0442356266.

Вартість участі: при наявності квитка до музею.

Деталі тут 

Послухати про дописемне минуле

Коли: 19 січня, 13:00.

Де: Національний Музей Історії України.

У неділю Національний Музей Історії України запрошує на екскурсію «Дописемна історія України». Писемність є одним із найбільших здобутків людської цивілізації. Вона стала тим інструментом, який зберіг нам крізь глибини віків знання про давні перемоги та поразки, імена героїв та вождів, богів та звичайних людей. Але писемність є порівняно недавнім винаходом людства, і тому встигла зафіксувати лише невелику частину подій давнини.

Екскурсія розповідає про часи, що не потрапили на сторінки літописів чи хронік – добу каменю та перших металів, період, коли на землі нинішньої України стала нога першої людини, коли з’явилася та зникла трипільська цивілізація – велика землеробська цивілізація доби міді, та відбувалися численні міграції давніх племен Євразії, що лишили по собі тільки кургани та кам’яних ідолів. І часто ми тільки здогадуємося, про які великі події давнини нам можуть розповісти мовчазні знахідки археологів.

Екскурсію проведе археолог Володимир Колибенко, старший науковий співробітник відділу найдавнішої історії України.

Деталі тут.

 

Дізнатися, що ховають вали фортеці св. Єлисавети

Коли: 24 січня о 18:00.

Де: книгарня Є, Кропивницький.

В рамках проекту «МІСТО» книгарня «Є» у Кропивницькому запрошує на розмову з археологом Миколою Тупчієнком «Що ховають вали фортеці св. Єлисавети?».

Здається, що про стару земляну фортецю міста Кропивницького історики та краєзнавці вже знають усе: передумови появи на українських теренах та історію будівництва, роль в історії міста та цілої України, часи відомості і часи забуття. Проте в наші дні до справи беруться археологи. Що спонукає сучасних дослідників до нових археологічних розкопок старого укріплення? Що приховують в собі вали фортеці св. Єлисавети?

Про очікування і результати останнього польового археологічного сезону на території фортеці розповість учасник кампанії, археолог Микола Тупчієнко. Модеруватиме зустріч Андрій Домаранський.

Вхід вільний.
Деталі тут.

І ще одна археологічна історія

Коли: 24 січня о 18:30.

Де:  книгарня Є, Запоріжжя.

Книгарня «Є» та Національний заповідник «Хортиця» запрошують на розмову з генеральним директором Національного заповідника «Хортиця» Максимом Остапенком «Святилище – обсерваторія «Брагарня» бронзової доби на о. Хортиця». Модератор – В’ячеслав Зайцев.

З 1993 року, протягом декількох сезонів, на висоті Брагарня, проміж балками Молодняга та Совутин, під керівництвом Максима Остапенка було розкопано археологічну пам’ятку епохи бронзи «Брагарня». Дослідження доводять, що хронологічні рамки побудови та подальшого використання – ХХ – XV ст. до н.е. Ця археологічна знахідка є комплексом з кіл, викладених камнем, які, ймовірно, ототожнюють Сонце, Місяць та зорі. Оскільки «Брагарня» зорієнтована на схід сонця, то, на думку дослідника, є стародавнім календарем, на взірець Стоунхенджу у Великобританії. Загалом острів Хортиця багатий стародавніми святилищами – найстаріші побудовані ще в епоху енеоліту, приблизно 7 тисяч років тому.

Про всі аспекти дослідження святилища-обсерваторії «Брагарня» та інші археологічні пам’ятки розповість Максим Остапенко – генеральний директор Національного заповідника «Хортиця», кандидат історичних наук.

Деталі тут.

Обговорити фільм про Грубешівську операцію

Коли: 24 січня,  о 18:30.

Де: книгарня Є (Київ), вул. Лисенка, 3.

Книгарня «Є» та журнал «Український тиждень» запрошують на перегляд фільму «Рубіж. Грубешівська операція» та розмову з авторами. Учасники: режисерка Олеся Моргунець-Ісаєнко та сценарист Тарас Лазер. Модератор – Роман Малко, оглядач «Тижня».

Документальний фільм «Рубіж. Грубешівська операція» розповідає історію українських і польських повстанців, які після тривалої ворожнечі та спротиву спершу німецькій, а потім радянській окупації в роки Другої світової війни усвідомили безглуздість взаємної боротьби й об’єдналися для протистояння загарбникам із СРСР.

Вхід вільний.

Деталі тут.

Ілюстрації: Facebook, milkbooks.com.