Збірка оповідань Тома Генкса одразу привернула до себе увагу багатьох читачів: на сервісі Goodreads їй виставили аж 16517 оцінок і написали 3336 відгуків. Професійні рецензії вийшли і в центральних медіа світу, таких як The Independent та The Guardian. Нічого дивного, адже цей актор — мегазірка світового кіна, а фільми за його участі переглянули сотні мільйонів людей. Зрозуміло, що люди покладали на цю книжку величезні очікування: а раптом талановитий актор — ще й геніальний письменник?
Як виявилося, його оповідання сподобалися далеко не всім. Наприклад, літературна критикиня The Independent Люсі Скоулз прямо назвала свою рецензію «Незвичайний тип: декілька оповідань Тома Генкса, читання яких схоже на виривання зубів». Підзаголовок просто знущальний: «Актор володар Оскару випускає свою першу збірку оповідань, але може йому краще повернутися до своєї основної роботи?» Далі Люсі Скоулз жаліється: оповідання всі 400 сторінок були такими нудними, що вона заледве дочекалася кінця книжки. На її думку, краще, замість 17 оповідань, видати декілька кращих, хоча там навіть вибирати ні з чого: якби їх написала не зірка, то їх би ніколи не видали.
Особливо критикині не сподобалося стереотипне зображення жінки в одному з оповідань, де вона плаче на церемонії натуралізації емігранта: «Ну, звісно, — пише критикиня, — всі жінки — знані плакси». Окрім численних банальностей, Скоулз критикує Генкса за те, що його оповідання такі само незграбні, застарілі та шумні, як і друкарські машинки, які він колекціонує.
До речім, на Goodreads книжка наразі має рейтинг 3,47 за 5-бальною шкалою, серед них 34% четвірок і 37% трійок. 447 читачів (2%) взагалі поставили збірці одиницю, але п’ятірку виставили 2348 (14%) прихильників Тома Генкса. Одна з прихильниць літературного таланту кіноактора аргументує свою позицію так: «Вам не подабається збірка Тома Генкса? Підіть помоліться Ісусу!»
Критик із The Guardian Алекс Престон у назві своєї рецензії не по-доброму погрався словами: «Hanks, but no thanks» — «Генкс, але не дякуємо». Престона роздратували банальні кліше, на кшталт «актор дякував своїм щасливим зіркам», а також надто пласкі зображення жінок. Утім, прихильники фільмів із Генксом можуть побачити в цих оповіданнях багато паралелей із його ролями. Престон зауважує, що книжка Генкса потрапила до нього саме тоді, коли сталася акція протесту дитячих письменників проти участі кіно-знаменитостей у конкурсі World Book Day. Все вийшло так, що журі надало перевагу модним акторам перед справді якісними авторами. Врешті критик зауважує, що оповідання Генкса є посередніми, банальними й не вартими уваги. Що це, як не чемний, але цілковитий розгром?
Невже все так погано? Я би не сказав. Помилка критиків полягає в тому, що вони розглядали оповідання Генкса як літературу. А те, що нам запропонував актор, — зовсім не література. Це зародки популярних кінофільмів, у яких він міг би зніматися. Більше за все вони нагадують уривки із картин, які наполегливо переглядає на піратських сайтах людина, що марно намагається обрати собі фільм на вечір. Деяким не шкода присвятити дві хвилини, а інші випадковими епізодами переглядаються за десять-п’ятнадцять хвилин. Одне з таких оповідань «швидкої перемотки» — «Святвечір 1953», присвячене дивному, але неминучому перетворенню жорстоких солдат-убивць у підстаркуватих батьків родини.
А оповідання «Гулянка у Місті Світла» цілком могло би бути сатиричною комедією про хлопця нізвідки, який раптом стає супутником капризної кінозірки й на коротку мить гріється у променях її мінливої слави. Генксу вдалася ця пародія саме тому, що він прекрасно знає весь цей «блиск та злидні» шоу-бізнесу. Але мінус полягає в тому, що він не зміг дистанціюватися від нього, аби пародія вийшла ще злішою та влучнішою.
Оповідання «Проблеми преси чорним по білому» із гумором розглядає ситуацію, коли живого редактора газети заміняє автокоректор смартфона. Текст про серфінгістів «Вітаємо на Марсі», який просто язик не повертається назвати оповіданням, найтиповіший представник цього методу «швидкої перемотки»: там відсутній конфлікт і, власне, взагалі нічого не відбувається, хоча всі герої постійно щось роблять. Таке прикре враження складається зокрема й тому, що Генкс часто вдається до перевірених часом висловів, які зазвичай називають штампами, наприклад: «Френк розсміявся, як це зробив би будь-який батько, коли б побачив, що його син гідно приймає удар…» І сама ця фраза виглядає ніби маска, адже зовсім не очевидно, що так зробив би будь-який батько, але відомо, що така реакція — правильна й доречна. Це прагнення до «правильного» (у розумінні певних авторитетних людей) відчувається в Генкса дуже сильно. Він постійно ніби боїться, що напише щось незручне, і через це його книжка «провалиться в прокаті». Іноді навіть виникає враження, що актору-письменнику підказували голлівудські продюсери.
Одне з найкращих оповідань збірки — безумовно, «Алан Бін плюс четвірка» про подорож компанії знудьгованих мешканців міста Окснард (Каліфорнія) на Місяць. Зовсім не важливо, чи була ця подорож насправді, чи вона відбувалася тільки в уяві оповідача: головна мета тексту — показати деякі особливості побуту сучасних американців: їхню пристрасть до мобільних додатків та мультфільмів Діснея. Хтось скаже: це ж як із гармати по горобцях стріляти, тобто мета не заслуговує на таке оповідання. Але в Генкса інші пріоритети. Не забуваємо, що він не тільки письменник, а й кінозірка. Критик Алекс Престон навіть пожартував, що всі ці оповідання написані Форрестом Гампом. Це одна з найвідоміших ролей Тома Генкса: по сюжету фільма недоумкуватий Форрест Гамп бере участь в найважливіших подіях американської історії XX століття та мимоволі має величезний вплив на поп-культуру США. Якщо дивитися на цю книжку саме так, то вона набуває іншого виміру: Генкс — не письменник, а персонаж фільму, який має написати збірку оповідань. При цьому не йдеться про те, що збірка має відповідати певним стандартам літературної якості, а скоріше має працювати на створення його правильного медійного образу як письменника. Це «письменник із фільму за участі Тома Генкса», або ж «Том Генкс у ролі письменника».
Саме тому й не дивно, чому початкуюча акторка з провінції, яка приїхала брати штурмом Нью-Йорк, (оповідання «Біографічна довідка») виглядає так стереотипно. Автору не потрібне було оригінальне оповідання на цю тему, його твір виглядає саме так, як він має виглядати в уяві стереотипного кіноглядача, який купує більшість квитків на кінопрем’єри. Інакше є ризик провалити касу. Кожен глядач має педаль із написом «сентиментальність», тобто схильність до співчуття в простих і зрозумілих ситуаціях, і Генкс на цю педаль вправно і регулярно тисне. Надмірна деталізація героя на співчуття до нього впливає погано, бо може з’ясуватися, що він не зовсім вартий того співчуття. Але деякі деталі мають бути обов’язково. Не знаю, якому ще письменнику читачі пробачили би фразу «його захоплювало її засмагле тіло та пружні груди». Сьогодні вона виглядає, як несмішна пародія або ж знущання, але Генкс пише це абсолютно серйозно.
Ще одне важливе зауваження: збірка ця є концептуальною. Ідея полягає в тому, що у кожному оповіданні так чи інакше з’являються друкарські машинки, деякі персонажі з одного оповідання потім з’являються в іншому, а також кожна історія є варіацією чи образом відомого голівудського фільму. Наприклад, фінальне оповідання збірки «Його ідеальність Стів Вонґ» є явною алюзією на картину братів Коенів «Великий Лебовськи». Леше порівняйте: «Стів Вонґ взяв із собою свою професійну рукавичку, яку одягав на ту руку, якою жбурляв кулі, і, звичайно, зроблені на замовлення туфлі для боулінгу». Але, на відміну від шедевру Коенів, оповідання Генкса — лише картинка із повсякденного життя відвідувачів боулінг-клубів. Ця книжка має одну особливість: її читання схоже на перегляд стрічки в Instagram, коли ти бачиш сотні яскравих картинок, які приваблюють увагу й дивують, але насправді нічого не означають.
Варто відмітити ще деякі особливості перекладу. В книжці є кілька кальок із російської: наприклад, «суша», замість «суходіл». Але є й «непозбувні бентеги»: так мешканка Арізони Сью Ґлібе шукає квартиру на дошці оголошень у Нью-Йорці «як червону руту в лісах».
Збірка оповідань Тома Генкса точно прикрасить вашу книжкову полицю, адже видано її бездоганно, а автор — популярний актор, улюбленець мільйонів.
