«План порятунку України» Леся Белея, що побачив світ у видавництві «Люта Справа», явно претендує на звання найсмішнішої чи однієї з найсмішніших книжок року, виданих в Україні. Але не можна не застерегти: сміх, викликаний цим «Планом», не буде життєствердним.
Леся Белея до останнього часу знали головно як поета: вишуканого, метафоричного, меланхолійного. Нова книжка здатна повністю перекреслити цей образ. Почнімо з того, що «План порятунку України» — не поезія. Видавці оздобили книжку таким жанровим визначенням: «оповідання, п’єси». Але про більшість її текстів можна жартома сказати, що такими могли б бути «усмішки» Остапа Вишні, якби їх писав Лесь Подерв’янський.
Ні, йдеться не про стилізацію (тим паче не про епігонство) — просто в Леся Белея плюс-мінус гуморескова побудова твору поєднується з дуже гострим іронічно-скептичним наповненням, ґрунтованим на спостереженнях за «міцним народним словом». До речі, знову слово видавцям: «Увага! У книзі присутня ненормативна лексика. Бажане вікове обмеження – 18+».
Тексти «Плану порятунку України» майже завжди в режимі прямої мови персонажів змальовують усілякі абсурдні реалії сьогоднішньої України в побутовому, політичному, соціальному, культурному та інших вимірах. Пригоди на київському вокзалі, вручення регіональних премій Закарпатської області, медкомісія у військкоматі, «боротьба з корупцією» та корупція як (суб)культура, регіональні стереотипи, переповнене метро та приміська електричка, всеукраїнська конференція «План порятунку України» (що й дала назву книжці), дикі формулювання протоколів ДТП, пересічна п’янка в потязі – ось лише деякі з локацій, фактів і обставин, що дали Лесю Белею натхнення на його двадцять шість стьобних мініатюр.
Гумор «Плану порятунку України» вельми знущальний, герої та події постають не просто смішними, а й досить безпросвітними. В цьому сенсі ілюстрація Івана Семесюка на обкладинці своїм духом і пафосом дуже пасує виданню. Ця книжка з тих, які в жодному разі не додадуть оптимізму, але, по-перше, принесуть захоплення вмінням автора впіймати та ядуче «підначити» персональні та соціальні недоліки, а по-друге, змусять замислитися над щоденним екзистенційним абсурдом.
Окремим, навіть одним із найважливіших героїв книжки Белея є мова. Він обрав стратегію реалістичного змалювання мови своїх персонажів. Тут ви зустрінете і дуже переконливий суржик, і любовно відтворені нюанси ламаних, вульгаризованих української та російської мов, як вони переважно вживаються в нашій країні. Не забув письменник і про діалектні нюанси — від стандартних центральноукраїнських речей до екзотичних закарпатських: — «Айбо, Йовжіку, ти лем маєш оголосити побідителя номінації». Ефектно іронізує Лесь Белей, наприклад, із гарячих пристрастей, що утворилися навколо дискусії про фемінітви та вийшли далеко за межі вузького фахового кола – в одному з текстів герої пропонують запровадити фемінітви «дехтиня», «ніхтиня» і «хтосьеса». Це не єдине місце, де жарти автора в певному сенсі перебувають на межі, а отже, цікаво буде поспостерігати за реакцією на них.
«План порятунку України» закінчується чотирма п’єсами. Вони, хоч подекуди й перетинаються з прозовими «усмішками», таки істотно від них різняться. П’єси Белея видаються менш гумористичними, ще менш веселими, їхній абсурд має «відчайдушнішу» й похмурішу природу. Тут перед священиком сповідаються (а точніше — виговорюються) кілька людей, які примудряються одночасно ніби позиціонуватися як віруючі, порушувати цілу купу християнських і загально-гуманістичних етичних постулатів та при цьому навіть не думати каятись, а лише звинувачувати священика в непрактичності. У підсумку він і сам знайде чим собі дорікнути. А, наприклад, кількох «хіпстерів», котрі ведуть порожні й консумеристські балачки, їхній приятель хоче «повернути до справжньої дійсності» за допомогою приведеного з підземного переходу волоцюги та рушниці.
Драматургічна частина книжки видається значно менш злободенною, натомість, відчутно універсальнішою. Це не лише реалістичний зліпок деяких фрагментів сьогоднішньої української дійсності, але й вихід на значно вищий символічний, художній, метафоричний рівень. Варто звернути увагу й на ретельно виписані суто сценічні моменти п’єс — розташування потенційних декорацій, конструкція умовної сцени тощо.
Внутрішньо неоднозначний і суперечливий «План порятунку України» безперечно буде сприйнято багатьма читачами виключно як суто гумористичне видання. Та уважні люди вичитають тут і трагізм боротьби поганого з гіршим, і драму буденності, й інші екзистенційні ребуси. Мабуть, саме тому це не вервечка весело-мізантропічних постів у соцмережах, але окрема книжка.
Народився 1981 року в Харкові. Автор книжок поезії "Корокте і довге", "ЦІЛОДОБОВО!" (спільно з Горобчуком і Коробчуком), "Мій перший ніж", "Збіг обставин під Яготином" та збірки оповідань "Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого".
