25-26 листопада в Port creative hub відбувся Шостий Фестиваль відеопоезії CYCLOP — подивилися кіно, поспілкувалися з арт-тусовкою літераторів та кіномитців, визначили переможців, відчули, якою стала відеопоезія у світі та Україні у 2017 році.
Що таке СYCLOP?
Хто ще не чув, не знав, не потрапив, нагадаю, що CYCLOP – це фестиваль відеопоезії, тобто територія, де у тривкому і завжди неочікуваному форматі зустрічаються вербальні висловлювання літераторів та візуальні — від кіномитців. Щороку від такої співтворчості в Україні та світі народжуються сотні нових зримих сенсів, а найкращі з них — на думку вельмишановного журі — показують на офлайн-події — дводенному фестивалі в Києві.
Цьогоріч фестиваль відбувався уже шостий раз і, попри достатньо вузьку цільову аудиторію, на яку він розрахований, вразив чисельністю учасників. Ще від 31 жовтня журі українського та міжнародного конкурсів завершило свою роботу і повідомило, що цьогоріч було отримано 216 заявок із 27 країн світу: Канада, США, Мексика, Бразилія, Великобританія, Ірландія, Шотландія, Австралія, Нова Зеландія, Аргентина, Португалія, Німеччина, Італія, Франція, Іспанія, Фінляндія, Албанія, Білорусь, Росія, Уругвай, Республіка Тринідад і Тобаго, Таїланд, Тайвань, Кенія, Південна Корея, Китай і Україна. Отакої. Тут можна поглянути на довгі списки конкурсу, а тут — на короткий список.
Що і як відбувалося?
Шостий Фестиваль відеопоезії CYCLOP зібрав шанувальників 25-26 листопада, у Києві. Розпочалося все з лекції про відепоезію як жанр від Тома Конівса, одного з членів журі, викладача візуального мистецтва в Канаді, теоретика і дослідника відеопоезії, який люб’язно підготував свою промову і деякі матеріали для глядачів та учасників фестивалю в Україні.
Фільм-лекція про відепоезію як жанр, що її підготував Том Конівс і якою відкривався фестиваль:
У перший день фестивалю, окрім лекції та думок від Тома Конвіса, разом дивилися ретроспективу від Олександра Фразе-Фразенка, а також знайомилися з кінопрактиками закордонних авторів, фестивалів і творчих груп. Зокрема дуже живою та цікавою гостею у перший день була Біргіт Хатлехоп (одна із членів журі, директорка Oslo poesifilm – festival for digital og visuell poes). На фестивалі вона презентувала найсвіжіші тренди норвезької відеопоезії.
Вразив присутню аудиторію й експерементальний проект «Долаючи тишу» від мистецького об’єднання «Щогла». Проект ціною в один айфон представляли поети Богдан-Олег Горобчук, Елла Євтушенко, Лесик Панасюк. Це —цикл із 5 відео на вірші сучасних українських поетів. Проект став своєрідним викликом, чи можна в Україні можна створити якісний продукт, практично не маючи бюджету. Кооперація поетів та сфери «продакшину» в цьому випадку стала, як на мене, дуже вдалою і незвичною спробою на ниві української поезії вивести це мистецтво за рамки «дуже відомі у вузьких колах» і показати, як тексти у співпраці з партнерами можуть зазвучати абсолютно на новому рівні і стати помітними новим, ширшим аудиторіям. Ознайомитися можна тут.
У другий день учасники мали змогу переглянути короткі списки Міжнародного Конкурсу, а також послухати про співіснування і взаємодію в мистецтві поетичного та цифрового від Ольги Михайлюк та Дмитра Лідера (ArtPole). Ці учасники вже давно знані своїми міждисциплінарними експериментами в жанрі поезії і цього разу ділилися, як у просторі «роздІлових» (проекту, що існує вже кілька років й оновлюється час від часу) вони експериментують із новим способом перекладу поезії — у ньому, окрім слів, є аудіо- та візуальні образи.
Особисто для мене «роздІлові» — це близько 20 хвилин суцільного і цілісного занурення в ритм, інтонації, паузи. Текст і музика, голос і графіка в цьому проекті поєднуються так, що, здається, необов’язково знати якусь конкретну мову, щоб розуміти і відчувати. А для тих, хто ще не спробував, підкажу: спробуйте познайомитися з проектом, а коли вам сподобається щось особливо у словах чи ритміці, поставте поставити на паузу і гляньте, що вийде.
Презентували роботу, а потім (ой, спойлер!) і тішилися перемозі учасники продакшн-студія OFF Laboratory із власною програмою та фільмом «Веретільниця».
CYCLOP — мистецтво заради мистецтва чи мистецтво заради перемоги?
У конкурсах завжди цікавить, хто переможець. Власне, усі конкурси на світі напевно на те й конкурси, аби відчути змагальницький настрій і мати змогу вболівати за когось із учасників, але на фестивалі відеопоезії дух конкуренції зовсім не відчувався. Принаймні в залі. Наприкінці другого дня учасники фестивалю переглядали українську програму та голосуванням визначали переможців. І, здавалося, хвилюються лише присутні автори :)
А закінчилося усе нагородами та подарунками.
Також у підсумку було оголошено лауреатів загального та міжнародного конкурсів відеопоезії CYCLOP, переможців у номінаціях «Дебют», «Експеримент» та визначено володарів «Призу глядацьких симпатій» в українській та міжнародній програмах.
Абсолютним фаворитом публіки та переможцем міжнародного конкурсу стало відео з Португалії від Мануеля Віларіно (Manuel Vilarinho). Для тих, хто не мав можливості долучитися, організатори діляться відео:
Перше місце української програми посіла Ольга Фразе-Фразенко з міста Львів роботою Ольга Фразе-Фразенко «Веретільниця» (м. Львів)
Окрім цього, вітаємо й інших номінантів та переможців:
- Номінація «Дебют» | Українська програма
Олександра Промська «Коли сонце давно зайшло…» (м. Рівне) - Номінація «Експеримент» | Українська програма
Євген Уманов «Гумовий маленький м’ячик» (м. Миколаїв) - Приз глядацьких симпатій | Міжнародна програма
Radheya Jegatheva «iRony» (Australia) - Приз глядацьких симпатій | Українська програма
Євген Ворожейкін «Одинокий мужчина» (м. Київ) - 3 місце | Українська програма
Арсен Подосян «Стоило?» (м. Одеса) - 2 місце | Українська програма
Євген Ворожейкін «Одинокий мужчина» (м. Київ) - 1 місце | Міжнародна програма
Manuel Vilarinho «Calling All» (Portugal) - 1 місце | Українська програма
Ольга Фразе-Фразенко «Веретільниця» (м. Львів).
Чи справді усе представлене було відеопоезією?
Що вирізняє відеопоезію як жанр, як вид мистецтва? Навіщо поєднувати слово зі звуком, відео чи перформансом? Як сталося, що вірш вийшов за межі таких звичних для нього письма і декламації? Що таке потенціал і спроможність слова до взаємодії — і де шукати тих нових поетичних досвідів?
Я не експертка і зовсім не претендую на якусь абсолютну оцінку побаченого. Утім, після усього, у процесі підготовки цього тексту, а знайшла уривок із відгуку Тома Конівса, який мені здається дуже доречним. Якщо коротко: більшість побаченого на фестивалі не завжди є відеопоезією: воно більше скидається або на документалістику, або на поезію, або на кіно — але не чимось цілісним. Відепоезія ж як жанр — на противагу цьому — робить спробу синтезувати відчуття і способи вираження усіх цих жанрів, і мала би давати цілісне ритмічне відчуття через образи — візуальні, звукові чи текстові. Натомість більшість робіт, представлених на фестивалі, радше мали в собі певні окремі частини різних жанрів, які можна інтерпретувати як доповнення одна до одної — але їм бракувало синтезу. Відеопоезія — це щось, що дає тобі цілісність і занурення і де ти не цілком можеш зрозуміти: що ж є головним — текст чи відеоряд, а що є доповненням і оформленням.
Том Конівс, один із членів жюрі, що вважається одним із піонерів відеопоезії, — автор низки наукових досліджень і праці «Videopoetry: a Manifesto». Наразі він викладає візуальние мистецтво в одному з канадських вишів. Ось його думки про жанр відеопоезії — після перегляду робіт учасників фестивалю.
«Документальні фільми цікаві, іноді навіть є поетичними, але не є відеопоезією. Те саме стосується і документування перфомансів “spoken word”: навіть якщо на екрані з’являються слова, які вони говорять. Документальні фільми за визначенням не створюють напругу між словами та зображеннями.Ілюстративні твори, так само, за визначенням не можуть покращити або трансформувати поезію; вони можуть хіба представити оригінальний вірш у візуальному середовищі.
Роботи з цьогорічного конкурсу, яким я виставив найбільший бал, продемонстрували ламкі стосунки між словом та зображенням. Спостереження, передані словами, були представлені в контексті зображень, взаємозв’язок яких з такими словами — мов ритмічний супровід, як-от музика або будь-які інші звуки саундтреку, або саморефлекторне перенаправлення уваги глядача на зовсім іншу, ніж представлену словом, просторову перспективу.
Що стосується сенсу, то я знаходжу сенс у відеопоезії, коли вона представляє — від першого кадру до останнього — конфлікт, який одночасно і відокремлює, і об’єднує слово та зображення у складний досвід, що лише його я можу назвати відеопоезією.
Можливо, CYCLOP одного прекрасного дня представить багатокультурний симпозіум із конкретних питань відеопоезії, що ми їх усі собі ставимо». — Джерело.
