Великим фандомам на роду написано боротися одне з одним. Комбінації об’єктів суперечок можуть бути якими завгодно: «Володар перснів» проти «Гри престолів», «Гаррі Поттер» проти «50 відтінків сірого», Джастін Трюдо проти Еммануеля Макрона. Баталії за звання кращого всесвіту не оминули й шанувальників коміксів. Особливо це стосується двох видавництв-гігантів Marvel і DC. Їхні фани та боси повсякчас грають м’язами одне перед одним, змагаючись за звання домінантного хазяїна світу мальованих історій. Зазвичай ці дискусії завершуються висновком, що Marvel робить хороші фільми, а DC – кращі, а отже, цікавіші комікси. І боронь, Боже, проводити компаративні аналізи у галузі таких суб’єктивних категорій як «цікаво-нецікаво». Проте чи справді всі комікси Marvel невдалі? Категорично з цим не погоджуюсь та пропоную до прочитання 5 супергероїчних арок, які варті уваги й українського перекладу (хоча насправді їх безмірно більше).
«Дедпул убиває літературу» («Deadpool Killustrated»), 2013 р.
Якби формалісти, панфутуристи або Жак Дерріда були живі – їм би точно сподобався Дедпул. Здається, у жодного героя немає такої хворобливої любові до деконструкції та руйнування закам’янілих структур і понять. По-перше, він свідомий того, що існує в коміксі, пробив 4-ту стіну та вільно спілкується й заграє з читачем. По-друге, без зайвих сентиментів знищує не лише поганців, а й американських президентів, інших супергероїв (зокрема й улюбленого Людину-Павука) і навіть літературних персонажів.
Усе почалося з виходом лінійки «Дедпул вбиває всесвіт Марвел» (2012). До речі, це не вперше й не востаннє персонаж нищить власний світ. 2015 року це зробив Каратель у лінійці з аналогічною назвою, а просто зараз виходить серія «Дедпул знову убиває всесвіт Марвел» («Deadpool kills the Marvel Universe again»). Отже, Дедпул ще більше божеволіє і в результаті вбиває всіх супергероїв. Проте він це робить не для забави, а з конкретною і навіть благородною метою. Власне, герой трагічно усвідомлює, що він і всі його друзі приречені на безкінечні муки існування в супергеройських всесвітах. Усі ці народження, смерті, перезапуски й воскресіння триватимуть без кінця й краю, тож, він вирішує власноруч покласти край цьому абсурду, проте йому нічого не вдається.
Цей сюжет став основою для подій серії «Дедпул знищує літературу», де герой дізнається від науковців-лиходіїв про «Всесвіт ідей», яким послуговуються автори коміксів. Як не дивно, цим всесвітом виявляється класична література, куди Дедпул і вирушає. Там він зустрічає й одразу ж убиває Дон Кіхота, Тома Сойєра, Мобі Діка, Піноккіо та багатьох інших персонажів. Найцікавіше те, що в мить убивства літературного героя Дедпул бачить його коміксового прототипа. Тобто Дедпул вбиває не Пінноккіо, а Віжена, не Дракулу, а Доктора Стренджа, не капітана Немо, а Маґнето, не героїнь «Маленьких жінок», а Жінку Халк, Електру та Чорну Вдову.
На слід божевільного супергероя виходить Шерлок Холмс, який збирає свою суперкоманду з Беовульфа, хороброї воїтельки Хуа Мулань, мисливця Натті Бампо й доктора Ватсона. Дедпул тим часом взяв на свій бік Франкенштейна. Після епічної битви між ворогуючими таборами, Дедпул падає в безодню, а Шерлок лишається наодинці зі своїми думками.
По правді кажучи, ця лінійка не виправдовує 4-х випусків і могла обійтися двома. Не бракує їй і сюжетного провисання, й логічних дірок. Але збіса цікавий факт – автори коміксу говорять про літературні джерела супергероїв не в науковій, а в хулігансько-розважальній манері. Що, по-суті, можна вважати міфокритичним аналізом твору, який трохи не дотягнув до міфу. І саме тут виникає постать Нортропа Фрая, який посміхаючись каже, що будь-який сучасний масовий культурний феномен – це не нове, а перегравання старого.
«Старий Лоґан» («Old Man Logan»), 2008-2009 рр.
Якщо ми вже почали розмову про масові та серійні вбивства – варто продовжувати її в цьому самому ключі. Із виходом фільму «Лоґан» цікавість до коміксу «Старий Лоґан» лише пожвавилась, адже ця арка позичила фільму постапокаліптичний настрій та кілька мотивів і сюжетних зав’язок.
У коміксі змальовується наступне. В результаті фінальної битви між супергероями та лиходіями перемогу отримують другі, Червоний Череп стає президентом Америки, а герої, які вижили, мусять переховуватися. Ця доля не оминула й Лоґана, який засів із родиною на фермі, працюючи на неврівноважених нащадків Халка. Минуло 50 років, а герой жодного разу не випустив кігтів – вочевидь із ним щось трапилося. А трапилася трагедія давньогрецького масштабу.
Одного вечора в школу для мутантів увірвалися лиходії. Захищаючи учнів, Лоґан самотужки переміг усіх ворогів. Та через певний час до героя приходить розуміння, що навколо нього розкидані трупи, але не поганців, а Людей-Ікс. Справа у тім, що розум Росомахи затьмарив Містеріо, щоб його руками (читайте «кігтями») знищити усіх мутантів.
Це стало великим ударом і невимовним тягарем для супергероя, адже по-факту він знищив свою родину, своїх друзів. Ось тому він і не використовував зброю впродовж півстоліття, щоби більше нікому не зашкодити. Проте в його розмірене, сповнене смутку, несупергеройське життя вривається Соколине Око, якому потрібно доставити посилку в Новий Вавилон. Так починається мандрівка двох старих персонажів коміксів, яка має трагічний фінал, хоча у цій лінійці Лоґану так і не судилося померти.
За настроєм цей комікс нагадує мікс давньогрецьких трагедій, «Шаленого Макса», вестернів і роад-сторі. І, по-правді кажучи, виглядає це все так само гарно, як і звучить.
«Громадянська війна» («Civil War»), 2006-2007 рр.
Ще одне епічне дитя Marvel. За рівнем значущості «Громадянська війна» перебуває поруч із «Днем М» («House of M», 2005 р.), у якому Багряна Відьма божеволіє, змінює реальність, в результаті чого гине таки-багато супергероїв. До речі, ця історія також варта уваги, якщо вас цікавлять масштабні й карколомні події. Але зараз – про «Війну».
Отже, під час супергероїчного реаліті-шоу стається вибух, що приносить багато жертв. Державні органи влади втрачають терпець і створюють акт реєстрації людей із надможливостями. Прихильником акту стає Залізна Людина, Капітан Америка натомість відмовляється брати участь у реєстрації, стаючи таким чином політичним злочинцем. Останній пояснює свою відмову тим, що документ фактично урівнює права супергероїв і лиходіїв, а держава отримує контроль над усіма діями супергероїв, що суперечить самій їхній ідеї.
Двоє лідерів збирають прибічників і повсякчас зіштовхуються у яскравих, масштабних битвах. Під час завершального двобою Капітан Америка був перемагав Залізну Людину, але зупинився на останньому кроці через усвідомлення того, що супергерої б’ються не в ім’я людства, а між собою. Приймаючи всю абсурдність ситуації, Кеп опускає щит і його арештовують.
«Громадянська війна» без перебільшення відбилася на всьому всесвіті Marvel. Та найтрагічніша доля спіткала того ж Стіва Роджерса – його вбивають. Й тоді він помер надовго – перезапуск персонажа відбувся за кілька років, поки костюм Капітана Америки носили інші герої. Смерть вигаданого супергероя викликала резонанс у пресі – і не у вигаданій, а в реальній. Про відхід національного героя написали у New York Times, USA Today, CNN News, MSNBC та багатьох інших виданнях. І це показує рівень впливу коміксів на американське й світове суспільство, адже як часто ви зустрічали масовий ажіотаж, викликаний смертю вигаданого персонажа?
«Непереможна Залізна Людина: п’ять жахів» («Invincible Iron Man Vol. 1: The Five Nightmares»), 2009 р.
Свого часу шанувальники коміксів були досить прохолодними до Тоні Старка або ж Залізної Людини. Все змінив фільм 2008-го року, після якого цей суперегерой долучився до когорти найпопулярніших персонажів мультивсесвіту Marvel, якого або люблять, або ненавидять, але точно не оминають увагою. І на це є причини – більш харизматичного, цікавого та суперечливого героя треба ще пошукати.
Лінійка «Непереможна Залізна Людина: п’ять жахів» – своєрідний сеанс психологічної терапії, під час якої геній, плейбой, філантроп розповідає читачу про свої головні страхи. Монолог відбувається на тлі класичного супергероїчного сюжету. Головний лиходій – Єзекіїль Стайн хоче помститися Залізній Людині за смерть батька та знищити імперію Старка. Для цього він розробляє новітню зброю та влаштовує серію терактів. Проте головним у цьому коміксі є не лише гарно прописаний, захопливий сюжет, а радше внутрішнє проговорювання Старком його 5-ти головних кошмарів, серед яких, наприклад, алкоголізм, адже герой не раз опинявся на дні пляшки. Також герой боїться, що його зброя опиниться у руках людей із лихими намірами, а також те, що колись Залізній Людині знайдуть заміну і він лишиться на маргінесах історії.
Власне, цей монолог важко назвати терапевтичним. Він є радше знайомством із внутрішнім світом самозакоханого героя у блискучій броні, який більш вразливий, ніж нам могло здатися на перший погляд. І цей прийом є надзвичайно цінним, адже він робить «переможця по життю» більш близьким до читача й показує, що за пихатістю і нарцисизмом завжди може ховатися щось глибше.
«Міс Марвел #1 : Незвичайна» («Ms. Marvel Volume 1: No Normal»), 2014 р.
2014 року мусульманська дівчинка-підліток створила справжнє свято для постколоніальних критиків. Саме тоді Камала Хан посіла місце Керол Денверс – канонічної Міс Марвел. Так-так, видавництво не вперше змінює стать, расову, національну та релігійну приналежність канонічних героїв. Проте вперше за всю історію Marvel героїня мусульманка опинилась на обкладинці коміксу й отримала власну повноцінну арку. Але це не єдина причина звернути на неї увагу, адже автори Сана Аманат, Дж. Вілоу Вілсон і Едріен Альфона створили по-справжньому цікаву історію, яка була відзначена премією Г’юго як «Краща графічна історія», премією Айснера та іншими.
Отже, Камала – дівчинка пакистансько-американського походження – стикається із ситуаціями, яких зазнає, мабуть, кожен підліток. У неї проблеми з популярністю, впевненістю в собі та сприйняттям власної інакшості, ідентичності. Найбільше вона мріє стати міжгалактичною супергероїнею, схожою на Міс Марвел із ідеальною фігурою, білим довгим волоссям, у спокусливому костюмі. Сюжет починає рухатись, коли Камала тікає з дому на вечірку, на яку її, звісно, не пустили батьки. Проте ніхто не сприйняв дівчину серйозно – тому вона швидко покинула свято. По поверненню додому вона зустрічає Міс Марвел в оточенні Капітана Америки та Залізної Людини. Супергероїня запитує Камали, чого вона хоче, на що та відповідає, що бажає бути Міс Марвел, носити неполіткоректний костюм, високі чоботи й духопелити поганців. Дівчина отримує бажане, але розуміє, що бути ідеальною героїнею це неідеально – волосся лізе в обличчя, а костюм муляє і його весь час треба поправляти. Проте дівчина відкрила у собі нелюдські здібності й почала по-малу сприймати себе такою, якою вона є.
Постколоніальна проблема тут розгортається відразу в двох вимірах. По-перше, Камала інакша з точки зору панівного культурно-релігійного виміру. Дівчина намагається то пристосуватися до «американського стилю», то ужитися зі своїм мусульманством. По-друге, Камала належить до іншої раси не в контексті планети Земля – вона Нелюд (Inhuman), тобто має у своїй генетичній структурі ген позаземного походження. Та не зважаючи на таку подвійну інакшість, комікс позбавлений приторної надмірності супергеройчного пафосу. Він наповнений гумором, цікавими діалогами, яскравою подекуди наївною графікою.
