У квітні, коли українські культурні інституції і всі, хто з ними пов’язаний, затамували подих в очікуванні, чим для нас в умовах карантину обернеться скорочення бюджету (остаточною смертю чи тільки «ампутацією кінцівок»), багато хто з розпачем або меланхолією поглядав у бік Євросоюзу: мовляв, подивіться, як там усе по-іншому, як у них шанують культуру, розуміють її особливу вразливість у цей непевний пандемічний час і готові виділяти великі (а для українських реалій просто-таки фантастичні) кошти на її збереження.
І, звісно, однією з перших тут згадували про Німеччину, яка на контрасті з нами і справді виглядала майже раєм на землі. Про культуру тут згадували не лише чиновники відповідного напряму, так би мовити, через свої службові обов’язки, а й бундесканцлерка, яка у щотижневих зверненнях окремо акцентувала на складному становищі культурних інституцій, федеральний уряд, влада окремих земель і міст. На всіх цих рівнях доволі оперативно — по суті, вже з початком локдауну — з’явилися програми підтримки і для закладів та установ, і окремих осіб.
На практиці це означало, що кожна інституція (у сфері, яка нас тут цікавить: книгарня, видавництво, літературний дім тощо), а також митці будь-якого статусу (письменники, автори-фрілансери та ін.) могли податися на відповідні допомогові програми і в разі позитивного рішення вже за кілька днів або тижнів отримати на свій рахунок суму, що мала покрити бодай частину витрат на найкризовіший період.
Чимало видавництв і книгарень скористалися антикризовими пропозиціями для підприємців. Програма підтримки малих і середніх підприємств (KMU) готова була покрити незмінні витрати (на утримання приміщень, оплату оренди, поточні видатки тощо) в межах трьох місяців у діапазоні від 9 тис. до 25 тис. євро. До 20 травня на цю допомогу подалося понад 2 млн підприємців.
У різних землях і великих містах були також свої програми термінової допомоги (Soforthilfeprogramme), орієнтовані і на підприємства, і на індивідуальних підприємців та навіть фрілансерів. До того ж за підтримки KfW (Кредитної установи для відбудови, одного з найбільших державних банків) запустили програму швидких кредитів на максимально вигідних умовах (до 60 тис. євро), у яких держава ставала гарантом, мінімізуючи ризики банків.
Із пом’якшенням карантину й поступовим виходом із локдауну в галузі з’явилися нові пропозиції. Моніка Ґрюттерс, очільниця міністерства культури, ініціювала федеральну програму Neustart Kultur («Перезапуск культури»), покликану допомогти закладам і креативним індустріям адаптуватися до нових реалій після понад двох місяців простою: наприклад, здійснити переобладнання з дотриманням нових санітарних умов, навчитися функціонувати у зміненому (читай: урізаному) режимі, виробити нові форми діяльності на тривалішу перспективу тощо. І якщо ще в середині травня говорили про потребу розширити фінансову базу програми від 10 до 20 млн євро, то вже на початку червня уряд заявив про мільярд, який держава готова віддати на потреби культури: «Ці заходи мають на меті перезапустити паралізоване культурне життя і створити робочі можливості для мисткинь, митців та інших представниць і представників креативної сфери».
Формою державної підтримки в галузі є і вручення Премії для (незалежних) видавців (Deutscher Verlagspreis). Цього року її присудили вже в травні (а заснували і вперше вручили — до речі, теж за ініціативою Моніки Ґрюттерс — лише торік у жовтні), збільшивши і загальну суму від 1 до 1,4 млн євро. Врешті 60 видавництв отримали по 20 тис. євро, а ще три (DOM publishers, Liebeskind і Matthes & Seitz Berlin) — головні нагороди по 60 тис. євро. Власне, сама форма премії є в цьому випадку радше бюрократичною умовністю, покликаною узгодити державну підтримку для власних видавців із законодавством Євросоюзу. Хай там як, її вручення саме зараз, відразу після виходу з локдауну, було більш ніж доречним.
Здавалося, після цих слів можна поставити крапку.
Але насправді не все так райдужно, як може здатися.
І коли нині німецькі видавці або власники книгарень — особливо малих або незалежних — кажуть про те, що «коронакриза» (так її тут називають) поставила їх на межу виживання, — це не перебільшення чи спроба поспекулювати на гарячій темі, щоб «вибити» більшу допомогу (до речі, чому в Німеччині це навряд чи спрацює, я поясню нижче).
На цей момент загальні збитки книжкової галузі, за даними Börsenverein des Deutschen Buchhandels (Асоціації німецьких видавців і книгорозповсюджувачів), уже оцінюють у понад 1,6 млрд євро, і всі сходяться на тому, що ці цифри будуть і далі зростати. І там, де великі чи просто більші видавництва — на кшталт C.H. Beck, Suhrkamp чи Hanser — змушені зменшити програми, перенісши на наступний рік частину запланованих видань і знизити звичні апетити, малі видавництва можуть просто збанкрутувати. Як і невеликі книгарні, які через технічні вимоги (скажімо, малий метраж) і досі не можуть відновити повноцінної діяльності. Перші ластівки вже з’явилися: спеціалізоване видання для книжкової галузі «Börsenblatt» періодично повідомляє про закриття окремих книгарень у різних містах. Але більшу хвилю чекають уже на осінь, якщо до того не буде знайдено дієвіших механізмів захисту. Бо ж усі антикризові програми якщо й рятували, то лише на кілька місяців. А вони вже непомітно минули.
Одне слово, пандемія справді стала величезним викликом для всієї книжкової сфери в країні. І нині ніхто не готовий роботи прогнозів щодо того, який вигляд усе матиме в найближчі місяці а то й роки.
Читайте також: Інна Білоножко. Книжковий ринок в умовах пандемії. Приклад Великої Британії
Публічне життя і ярмарки
Коронакриза в німецькій книжковій галузі мала «офіційну» дату початку — 12 березня: саме цього дня мав початися Ляйпцизький книжковий ярмарок, другий за розміром і значенням у країні; на відміну від Франкфуртського, більше орієнтований на німецьку аудиторію і місцевих видавців.
Скасувати його довелося за тиждень до початку — катастрофа для організаторів, а для більшості учасників не лише велике розчарування, а й чималий фінансовий удар. Крім повністю або частково втрачених коштів на підготовку, стенди, добирання і проживання учасників, уже надруковану рекламну продукцію тощо, цього року видавці вперше отримали, але так і не встигли скористатися дозволом на продаж на ярмарку власних книжок (на що багато хто дуже сподівався).
Скажімо, маленьке ляйпцизьке видавництво Liesmich Verlag пов’язувало з цьогорічним ярмарком сподівання на чверть або й третину свого річного обсягу продажів. І не лише через купівельну активність відвідувачів (хоча можливість продати бодай частину книжок за 100% вартості є вагомою перевагою для малих гравців), а й через увагу медіа, зустрічі з читачами і професійною спільнотою, презентації тощо: усе це сприяє продажам у перспективі.
Публічність є неуникним елементом робочого життя і німецьких авторів, адже участь у читаннях, дискусіях і публічних заходах у різних формах є в цій країні не лише бонусом до письма (хай для когось приємним, а для когось обтяжливим), а й суттєвим джерелом прибутків для багатьох літераторів (а також критиків, перекладачів та ін.). Скасування ярмарку позначилося й на них.
І хоча Ляйпцизьку книжкову премію цього року заочно присудили (традиційно в трьох категоріях: белетристика, нон-фікшн і переклад), належного розголосу не отримала ні вона, ні самі автори. Надто вже невдалим виявився момент: середина березня таки була періодом особливої паніки й дезорієнтації.
Ще в березні видавництва поскасовували всі заплановані на весну презентації і читання. А на початку квітня почали масово розповідати про скорочення програм або й цілковите скасування цьогорічних планів, про видання лише електронних версій, перенесення «весняних» книжок на осінь 2020-го або початок 2021 року. А це, крім непевних перспектив для працівників видавництв, означало, знову ж, і фінансову нестабільність авторів (адже, в кращому разі, 50% гонорару виплачують уже після виходу книжки в світ).
Перехід у віртуальний формат, звісно, не компенсував завданих збитків. Онлайн-презентації, дискусії та читання в Німеччині теж відбувалися, але, здається, з поміркованішим успіхом, аніж навіть у нас. По-перше, усі ці заходи не приносили організаторам звичних прибутків (а «офлайн»-читання в позакарантинний час нерідко є тут бодай символічно оплачуваними). А по-друге, у цей період конкуренція в онлайн-сегменті була — і лишається — особливо жорсткою (адже за увагу доводиться змагатися не лише з іншими видавцями, авторами чи літературними закладами, а й, приміром, із Британським національним театром, Берлінською філармонією чи тим самим Netflix’ом). Далеко не всім авторам чи дискутантам це під силу.
Уже попікшись у Ляйпцигу, німецькі видавці тепер не поспішають сподіватися на Франкфуртський ярмарок, запланований на жовтень. Попри офіційну заяву наприкінці травня, що ярмарок таки відбудеться (хоч і в дещо зміненому форматі), кілька найбільших видавництв відразу заявило, що не планує цього року брати в ньому «фізичну» участь, адже, мовляв, насамперед треба подбати про безпеку своїх працівників і учасників. Схожі заяви зробили, як відомо, і великі британські видавці. Стало також відомо, що Канада намагається перенести свій статус почесного гостя на наступний рік.
Усі ці новини не спонукають до надмірного оптимізму. Утім, дехто припускає, що змінений формат може стати перевагою для менших учасників, які все ж візьмуть у ярмарку участь, адже без великих гравців вони зможуть привернути до себе більшу увагу.
Хай там як, нині ситуація залишається нестабільною. Оскільки багато видавців і досі не визначилися, організатори продовжили час на роздуми до серпня (досі можна не сплачувати внески за участь). І, мабуть, така пересторога не зайва. Адже вже на цьому тижні в Німеччині оголосили про заборону всіх масових заходів до кінця жовтня (зокрема, наприклад, традиційного Октоберфесту), але з уточненням: якщо не буде створено належних умов для дотримання безпеки. Таке обтічне формулювання теж не обіцяє надто багато. Утім, відсутність у переліку заборонених заходів Франкфуртського ярмарку свідчить принаймні про бажання не поспішати і спробувати врятувати все, що вдасться.
Читайте також: Ярина Груша-Поссамай. Книжковий ринок в умовах пандемії. Приклад Італії
Удар у спину від Amazon і винахідливість книгарень
Іще в кінці березня серед видавців і власників книгарень відчувалася паніка. Було зрозуміло, що треба швидко і кардинально міняти поведінку і плани; зниження обсягу продажів уже було катастрофічним (коли до 40%, а коли й до 80%, порівняно з аналогічним періодом минулого року); стратегій для порятунку ще теж ніхто не виробив. Ба більше, ті видавці, які встигли видати новинки, не могли навіть поширити їх по книгарнях, які тоді вже переважно не працювали. Хтось скаржився на те, що їхні склади через це переповнені, й вони просто не мають де тримати видані книжки.
Несподіваного удару завдав і Amazon (чиї позиції в країні в сегменті доставки книжок досі були дуже сильними). Під час пандемії вони оголосили, що надають пріоритет доставці харчової продукції та побутових товарів і поки не займатимуться поширенням книжок. Багатьом видавцям довелося перейти на індивідуальну доставку книжок поштою або проявляти іншу винахідливість.
Фізичне закриття крамниць стало для їх власників не меншим шоком. Найбільше пощастило згаданим Берліну й Саксонії, де книгарні пропрацювали на кілька тижнів довше, аніж по всій країні. І все тому, що їх було внесено в перелік закладів, які торгують товарами першої необхідності. Але зі зростанням кількості хворих і посиленням карантину їм теж довелося зачинитися. Утім, уже з 20 квітня вони могли відновити роботу всюди, хоч і з дотриманням нових обов’язкових вимог.
Дехто зумів доволі швидко підлаштуватися під нові обставини, вже у квітні повернувшись до більш-менш звичного обсягу продажів. Багато книгарень почали активніше рекламувати себе в соцмережах (особливо інстаграмі), оголошували конкурси, пропонували знижки чи спеціальні пропозиції (все, як і в нас); замовлені ж на сайті книжки надсилали поштою, а в межах міста навіть доставляли велосипедом.
У час локдауну дехто спробував перемістити свої найцікавіші товари у вітрини, щоб людина, яка опинилася перед крамницею, могла ближче роздивитися і обрати те, що її зацікавить. Іноді через вітрину можна було побачити і самого власника чи власницю і пальцями показати, що саме тобі потрібно, а потім, надавши адресу, вже поштою отримати обрану книжку додому (головне, щоб усе відбувалося безконтактно).
Загальних рецептів виживання не було. Деякі книгарні в травні–червні гордо заявляли, що поки майже не відчули наслідків кризи й завдяки державній підтримці, і через власну гнучкість; дехто ж навпаки перебував і досі лишається в стані постійного стресу і страху за власні перспективи.
До речі, у програмах антикризової підтримки є один вельми суттєвий нюанс: за отримання фінансової допомоги всім треба звітувати перед державою. І йдеться не лише про те, щоб кошти було використано за цільовим призначенням (хоча це, звісно, теж контролюватимуть), а й про вимогу довести т. зв. «Liquiditätsengpass», або ж гостре або різке «скорочення ліквідності» у власному підприємстві. Якщо підприємець не зможе цього зробити, і виявиться, що він узяв завелику допомогу або не скористався коштами відповідно (доклавши зі свого боку максимальних зусиль), його чекає чималий штраф, а в разі доведення шахрайства (зрештою, саме від цього держава хоче себе вберегти) — юридична відповідальність, аж до ув’язнення. Звісно, такі заходи не виникли на голому місці, адже випадки «недобросовісних» претендентів на допомогу були вже не поодинокими.
Але саме тому нині частина видавців і підприємців перебуває у стресі, адже, знаючи прискіпливість держави, боїться, що просто не зуміє відповісти всім вимогам.
У цій ситуації значно зріс попит на податкових консультантів: держава й сама радить підприємцям звертатися до них по допомогу (покриваючи при цьому витрати на певну кількість годин консультації), щоб потім не мати проблем. Самі ж консультанти радять не панікувати, а радитися з ними, адже метою держави, мовляв, є не підловити на помилках звичайних підприємців, а виявити справжніх «шкідників». Але як буде насправді, стане відомо вже в кінці звітного періоду.
Декілька тижнів тому оголосили і про рішення знизити з 1 липня на півроку податок на додану вартість. Для видавців як пільговиків це означає 5% замість звичних 7%. Згадане «Börsenblatt» створило цілу рубрику запитань і відповідей на найпопулярніші запитання, пов’язані з цим нововведенням (адже часто видавці чи власники книгарень просто не розуміють, що і як їм треба робити).
У будь-якому разі, уже зараз зрозуміло, що на книжкову сферу в Німеччині чекають дуже непевні й непрості часи. Адже навіть попри готовність і спроби держави допомогти, виклики, які постають перед усіма гравцями, є надто непередбачуваними. Та вже зараз зрозуміло, що для виживання знадобляться і винахідливість усіх учасників, і дотримання спільних правил, і максимальна скоординованість дій. Те саме, зрештою, що і з Covid-19.
