Українським підліткам шалено пощастило. Саме про це я думаю, тримаючи в руках прекрасну книжку, замовлену ще на Книжковому Арсеналі, – «Бути мною» Анни Хьоґлунд, шведської письменниці й ілюстраторки. Наші юні читачі й читачки не обділені увагою авторів, хоча книжок ніколи не буває забагато, надто для молодого покоління, – але такого видання в Україні ще не бачили: дай Боже, почали з перекладної, а там і у власній літературі щось подібне проклюнеться. Нове, амбітне й зухвале (у найкращому сенсі слова) «Видавництво» заявило про себе саме цим текстом, що вартує окремих овацій, окрім бездоганної роботи (здається, це якраз той випадок, що змушує забути про небезпеки перфекціонізму).
Унікальність «Бути мною» передусім у відвертості. Роздуми й емоції дівчини-підлітка, у тексті й неймовірно красивих ілюстраціях, що не приховують нічого: роздивляння статевих органів у дзеркалі, дрочера у парку, розваги старшої сестри з хлопцем, – реалії життя as it is. Книжка нагадала мені чудовий фільм «Show Me Love» (оригінальна назва – «Fucking Åmål») Лукаса Мудіссона – про пізнання себе й інші найголовніші речі, що їх намагається окреслити юна особистість. Моїм ровесникам, чий підлітковий вік припав на 90-ті – початок 2000-х, «Бути мною» видасться ковтком живої води, якої так бракувало тоді. Серйозно, я шкодую, що вже не можу подивитися на цю книжку очима тодішньої себе. Що було? Оці численні рожеві «Енциклопедії для дівчат», які формували усвідомлення власної величезної в і д п о в і д а л ь н о с т і за те, якою ти є і який маєш вигляд, що про все маєш подбати передусім ти: щоб партнер подумав про презервативи, щоб поводитись «як леді», щоб йому сподобатися, усі ці маніпулятивні ігри, прищеплені патріархальним суспільством, – ти маєш знати все-все. А однолітки чоловічої статі уособлювали образ хлопця з тих енциклопедій, коли вривалися зненацька під час шкільних лекцій для дівчат (де нам розповідали про місячне й різні виклики, зумовлені початком статевого життя), коли дорогою додому крали з сумки видані тампони з прокладками і ржали. З іншого боку пізнання – блакитна книжка «Еммануель», прочитана у тринадцять, яка справила на мене (і не тільки, як з’ясовується у розмовах із подругами) надзвичайно потужне враження й зробила неабиякий внесок у становлення сексуальності. А посередині не було нічого – отакий тотальний розрив. І «Бути мною» шокує тим, що дистанції між читачкою і героїнею тексту, Русою, немає. Можна разом із нею прожити усі ці великі й дрібні проблеми, поміркувати над тим, яким є жіноче тіло і як із ним жити, як, залишаючись собою, не закриватися від інших. Зрозуміло, текст феміністичний і сучасний, і я щиро тішуся за сьогоднішніх дівчаток (надіюсь, хлопці теж не оминуть), які з ним ознайомляться. Руса стане їхньою справжньою подругою. Ну й, зрештою, це просто витвір мистецтва, що лежав би в мене на журнальному столику, якби такий був.
Книжка має п’ять частин із промовистими назвами: 1 – «Невинність», 2 – «Я уявляю себе іншою», 3 – «Старша сестра», 4 – «Я майже помираю», 5 – «Літні канікули», епілог. Відчуття сорому й страху, що приходять разом із тілом, яке починає дорослішати, детально прописані й змальовані з перших сторінок – як у внутрішньому, так і в зовнішньому аспекті. Що думає дівчина, розглядаючи себе; як сприймає соціум юну особистість у період формування (так, тут зокрема й тема нашумілого флешмобу #янебоюсьсказати: ексгібіціоніста-педофіла в парку зображено вельми переконливо). Прикметно, що голови персонажів намальовані перебільшено відносно пропорцій тіла. Адже підлітки дуже багато думають, у них буквально голова пухне від питань, що стають раптом такими важливими. Руса намагається зберегти самодостатність і внутрішню свободу, що проявляється у виборі одягу, рішенні «не бути такою милою» тощо. Її вражає і пригнічує нещирість однолітків, які не висловлюють того, що справді на душі, бояться бути собою. Дівчина доходить висновку: не можна бути «надто», навіть найгарнішою. Вона, переживаючи перипетії дівчачої дружби та першої закоханості, виносить цінні уроки штибу «світ більший, ніж наш маленький клас» чи «я ж лише хочу бути собою».
На тлі бачимо Русину сім’ю. Це забігана й заклопотана мама, на якій більша частина обов’язків, тато, що не може без допомоги дружини знайти власні труси, старша сестра, на позір дуже крута й доросла. Руса зважає на те, що вони кажуть, та основну інформацію, що її цікавить, знаходить в інтернеті. Щоб утрясти в голові опрацьований матеріал, вона малює комікс (шикарно виконаний, до речі), такий собі конспект «Другої статі» Симони де Бовуар. Мабуть, він їй прислужується в усвідомленні, що старша сестра негідно ставиться до себе, оскільки перебуває у стосунках, де її не поважають, нудьгує, коли у хлопця є справи поза романтичними здибанками, не наповнює свого життя нічим, окрім нього. От і витвережувальний приклад до уваги підлітків: не варто бездумно копіювати поведінку «крутіших» старших, бо певні речі можуть виявитися геть не такими цікавими, як прийнято вважати. Також рятівною пігулкою може для когось виявитися коротка історія першого почуття Руси. Його краса – «щось було між нами, наче м’яке світло» – аж ніяк не гарантує взаємності, і коли дівчина стикається з цим face to face, настає маленький кінець світу. Але – і це найважливіший меседж – Руса має власне життя, і воно триває. Сестри, відпочинок, собаки, дурощі – усе це невід’ємна частина її буття, незалежно від пасій, цінна сама по собі. Завершується текст ініціацією: перше Русине місячне дівчата відзначають святковим тортом. Якраз тоді героїня «відчуває себе орлом» – вільним гордим птахом. Епілог стає початком нового етапу, що несе свіжі бажання й кольорові мрії. Насамкінець Хьоґлунд (авторка, треба зазначити, написала передмову до українського видання) подає «важливі тексти», які надихали в роботі над книжкою: «Друга стать» Симони де Бовуар, «Код упевненості» Кетті Кей і Клер Шипман, «Червона квітка сорому?» Денніс Мальмберґ. От і ненав’язливий список літератури для допитливих читачок.
Мати сміливість побачити і прийняти себе такою як є, не зраджуючи власних кордонів, зберігаючи відкритість до барвистого багатоголосого світу, – перший упевнений крок у бік дорослішання. Як хтось колись дотепно зауважив, будь собою – усі решта вже зайняті. Книжка Анни Хьоґлунд якраз про це. І не тільки.
Народилася 1986 року в Києві. Випускниця бакалаврської («Українська мова та література», 2008 р.) і магістерської програми з філології («Теорія, історія літератури і компаративістика», 2010 р.) у НаУКМА. Фрілансерка, спеціалізуюся на літературній критиці та літературному консультуванні. Пишу поезію і прозу. Практикую йогу.
