Логос і міфос – це два способи розуміння світу. Перший – це пояснення, другий – розповідь, або ж історія. Вони то химерно переплітаються, то заперечують один одного, то взаємодоповнюють. Відомі ще з античності, вони присутні в кожній епосі, культурі, а іноді, в одній людині.
Сьогодні ми поговоримо саме про це. Про логос і міфос надзвичайної особистості. Напрочуд відомої та майже незнаної – Артура Конан Дойля. Почнемо з убивства. Навіть із двох. Одне викликало надзвичайний ажіотаж та обурення. Іншого ніхто не помітив. У «Рейхенбахському водоспаді» Дойль убив Шерлока. Проте ще до цього Шерлок Холмс убив Артура Конан Дойля.
Уже за життя автора сприймають лише як творця історій про геніального детектива, які так захоплюють та розважають. Майже всю іншу його творчість не сприймають. Вона непотрібна. Потрібен Шерлок. Сьогодні теж. Це один із наших найулюбленіших героїв. Його знають всі. Як він виглядає, що робить, коли не відчуває натхнення, кого любить, якому виду спорту надає перевагу. Про Конан Дойля мало згадують і мало знають.
Шерлок Холмс повернувся з мертвих. Воскресити можна також і його автора, проте це справа не однієї статті (а, можливо, й однієї буде достатньо). Але сьогодні ми проведемо спіритичний сеанс. Щоб справжній Конан Дойль посидів поруч із нами на стільчику. Він робить це для тих, хто його любить та чекає. Як наприклад 13 травня 1930 року, коли він обіцяв, незважаючи на власну смерть, прийти до публіки Алберт-Холу та прочитати лекцію.
Отже, почнемо. Коли ми когось згадуємо, коли хочемо когось повернути до свого життя на миттєвість, то найперше ми згадуємо образ цієї людини або запах, чи, може, звичку.
Пам’ятаєте як він виглядав? Якщо ні, то спробуйте уявити. Ні, Дойл не мав гострого пронизливого погляду. Ні нахмуреного лоба, жодної суворості у виразі обличчя. Він був огрядний та трішки кумедний. Бо схожий на моржа. Велике обличчя, вуса, що звисають, тяжкі опущені повіки. Один із його друзів писав: «Він був незграбним на вигляд, його тіло було неповоротливе, а руки були більше схожі на два вестальських окорока; здавалось, це тіло мало б належати фермерові, а коли він говорив, буркочучи та роблячи постійні паузи, я завжди згадував береги та схили Шотландії». Робиться кумедно і добре, якщо це уявити. Його, напевно, дуже любили діти…Так і було! І він їх любив. Його молодша донька, яку він вдома називав Біллі, писала, що, попри зайнятість, він завжди знаходив час, щоб сходити з нею до дантиста або на збори скаутів.
Як думаєте, яким було його дитинство? О ні, він не англійського аристократичного роду. Батьки Конан Дойля – окатоличені ірландці. Його родичі (дядьки, дідусь) успішні, багаті та відомі. Усі, крім його батька. Він страждає алкоголізмом. Сім’я живе скромно. Усе тримається на матері, до якої Артур до неї дуже прив’язаний, хоча називає її лише Мем.
Коли він подорослішав? Невідомо. Але можливо це було в дев’ять років, коли Артур дізнався, що таке біль та що таке талант. У дев’ять років багаті дядьки хлопчика відправляють його навчатися в Англію, в єзуїтську школу. Він важко переживає розлуку з матір’ю. Крім того, його часто б’ють: «тілесні покарання були суворими, я знаю, що кажу, бо мало кого, або й нікого, не били так часто, як мене». Але у той же час Артур усвідомлює, що має талант. Талант розповідати. Зимовими вечорами його садовили на стіл. Інші хлопці прилаштовувались на підлозі й слухали розповіді аж доти, допоки голос маленького Дойля не починав хрипнути: «тиждень за тижнем ці нещасні (герої розповідей) билися, рубали одне одного, несамовито стогнали від ран лише задля розваг моєї маленької компанії».
Чому він одразу не стає літератором? Чому медицина? Важко сказати. Напевно було чимало причин. Але кожен вибір Дойля відзначався однією рисою. Відповідальністю. Одного дня він вирішив, що його сім’я не буде мати матеріальних потреб і досягнув свого.
Проте Конан Дойль ніколи не зупинявся, не обмежувався чимось одним. Тому його життя стало історією, не менш цікавою ніж у його героїв: «Важко уявити життя більш різноманітне та романтичне, ніж моє. Я дізнався, як це бути бідним, і як це бути багатим. Я пережив все, що було може бути вготовано людині. Я був знайомий з багатьма неймовірними людьми свого часу. Після навчання на медицині, магістерську ступінь з якої я отримав у Единбурзі, я подолав чималий шлях у літературі. Я займався багатьма видами спорту: бокс, крикет, більярд, автогонки, футбол, повітроплавання та лижі. Я був першим, хто залучив лижі до туристичної програми Швейцарії. Коли я був лікарем китобійного судна, я провів сім місяців у Арктиці, пізніше я плавав до західного узбережжя Африки. Я бачив три війни: Суданську, Південно-Африканську та війну з Німеччиною. Нарешті, скоряючись внутрішній необхідності, я присвятив останні роки свого життя, щоб познайомити світ з результатами моїх тридцятирічних досліджень у галузі окультних наук та допомогти усвідомити їх особливу важливість для людей. Виконуючи цю місію, я проїхав більше ніж 50 000 миль з лекціями, які послухали більше ніж 300 000 людей. Крім того, я написав на цю тему сім книг. Така історія мого життя».
Довга цитата, але так Конан Дойль підсумував усе своє життя. Тут те, що він хотів згадати, на чому сам розставив акценти.
Багато й захопливо, чи не так? Але це зовсім не все! Про його життя та історії, що з ним траплялись, хочеться розповідати ще та ще. Проте тоді б вийшла чимала книга, тому багато що доведеться опустити. Але про ще дещо я таки розповім. Мені здається, тільки зараз вам стало по-справжньому цікаво.
Ще Конан Дойль був журналістом. Його завжди переймало те, що відбувається в суспільстві. Він написав чимало газетних статей про колоніальну політику Америки щодо Англії, писав про «Титанік», писав на захист рухів, що вимагали прав для жінок. Він завжди відповідав на недоладні та несправедливі рецензії книг, які щойно виходили у світ.
Він не просто «бачив війни», в одній із них він відіграв значну роль. Під час Першої Світової війни йому було п’ятдесят. Він пішов добровольцем до війська, проте отримав відмову. Невдовзі він зібрав людей та створив власний волонтерський батальйон.
Згодом він розуміє, що задля перемоги він може зробити більше не як солдат, а як письменник. У світ виходить його твір «Небезпека! Бортовий журнал капітана Джона Сіріуса». Написав він це для того, щоб уберегти батьківщину від поразки. Він розповів, що треба зробити, які слабкі місця виправити, щоб запобігти поразці. Навіть англійські генерали визнали, що автор зробив цінні та важливі спостереження. Проте військове керівництво Німеччини, як виявилось, теж прочитало цей відверто пропагандистський твір і використало окреслені слабкі місця. Німецька преса рясніла статтями-подяками Дойлю за перемоги у підводних битвах. Значна частина співвітчизників вважала його зрадником. Це був важкий період для письменника, який не очікував такого розвитку подій.
Таке різноманітне життя. Чи була такою ж різноманітною його творчість? Ще й як! Це неймовірна кількість світів та неймовірна кількість праці. Окрім детективів, він написав більше ніж шістдесят історичних творів (оповідання та декілька романів), три цикли історично-пригодницької прози, більше вісімдесяти оповідань, які сам називав «класичною прозою», наукову фантастику (два романи, вісім оповідань), він написав чимало пригодницьких оповідань, історій жахів, оповідок про вампірів. Працював також і в жанрі гумористичної прози. І, як було згадано, Конан Дойль написав сім книг про спіритуалізм. А ще він ставив п’єси та написав у співавторстві лібрето до опери.
Читати його твори цікаво. Наприклад історична проза дуже вартісна. Сюжет захопливий. Персонажі прописані, психологічно переконливі. Епоха передана блискуче. До того ж, Конан Дойль постійно намагається подати чи то персоналії, чи то події під новим, несподіваним кутом. Це цікаво. І майстерно (у Дойля була звичка, перед написанням роману він витрачав місяці на вивчення епохи, щоб потім «можна було закохано писати про алонжеві перуки та білі мереживні краватки»).
Науково-фантастична проза Дойля мало вивчена. Але сильна. У ній немає ляпів, автор показував її тогочасним інженерам, які захоплювались точним описом механізмів та техніки. До того ж одна з його «фантастичних» ідея, яку сприймали як дещо нереальне, була втілена, це – тунель під Ла-Маншем.
Кожен твір Конан Дойля – це відкриття. Але не для тогочасної публіки. Вона прощала автору будь-які інші літературні спроби, аби лише він продовжував писати про Хомса. Але є дещо, чого читачі йому не простили. Ба навіть більше: звинуватили в божевіллі. Це навернення до спіритуалізму. Найбільше, що обурило поціновувачів детективів, це – віра у фей.
Звучить дивно. На той час і зовсім божевільно та непристойно для розумної людини. То що ж це? Слабкість розуму на старості років? Спосіб подолати розпач через втрату близьких на війні? Ні. Це той самий логос і міфос у одній людині. Це особливість Конан Дойля, притаманна йому від ранніх років.
Його розум холодний та раціональний. У нього феноменальна пам’ять, він запам’ятовує безліч речей, починаючи від найдрібніших деталей кримінальних справ, із якими він коли-небуть був знайомий, та статей, до побуту епох, принципів роботи механізмів на підводних човнах. Але до того ж, Дойль був наділений надзвичайно плідною уявою. В дитинстві він чув чимало ірландських казок та пісень, про тих же фей та інших дивовижних істот. Він находу вигадував сотні захопливих історій для шкільних товаришів. Ставши дорослим, він вигадував дивовижні світи, змальовував майбутнє.
Спіритуалізм для нього не був казкою. Це було дослідження. Це була наука. Він шукав доказів, аналізував, намагався обґрунтувати право на таке бачення світу. Він отримував задоволення від вирішення інтелектуальних задач. Йому подобалось знати та розуміти. Але також він отримував задоволення від загадковості. Від того, що ми не можемо осягнути.
Він любив загадки. А загадка цього світу, є він справжнім, єдиним чи лише профанним та матеріальним, була найцікавішою. Він дуже довго шукав розгадку. А потім знайшов. Розгадка – вірити. Суперечливо? Можливо, але Конан Дойль – гармонічне поєднання суперечливостей. Як і світ, що може бути логічним та казковим водночас.
Конан Дойль – невиправний трудоголік. Але він ніколи не редагував свої тексти. Усе писалось із першого разу. Бо так краще. Простий у поведінці, суворий, але ще дуже ніжний та сентиментальний. Щовесни, на річницю знайомства з дружиною, він виходив у сад і шукав підсніжники. Щоразу він їх знаходив та дарував їй. Він був публічною особою, завжди хвилювався про інших, чимало зробив для несправедливо засуджених чи ув’язнених. Але ніколи не жертвував сім’єю. Він завжди був повним енергії від своїх ідей, але водночас був і стомленим від постійного нерозуміння.
Для багатьох він є творцем Шерлока Холмса та його вбивцею (заздрість, звісно). Для вас він теж може бути вбивцею. Або як і для мене – цікавим всесвітом. Творцем законів та міфів. Людиною, яка, попри важку хворобу та проблеми з пересуванням, в останні хвилини свого життя пішла у сад шукати підсніжник. Бо була весна. Бо була річниця знайомства з дружиною. І ось його дружина заходить до кімнати. Дойль лежить скорчений на підлозі з підсніжником в руці. Він простягає їй квітку. Його останні слова були: «Ти – прекрасна!».
