Поезія: схопити швидкоплинність

20 березня у світі відзначають Міжнародний день франкофонії, а протягом цього тижня  відбуваються франкомовні культурні заходи. Приблизно в цей же час — цьогоріч 7-26 березня — французи організовують фестиваль «Весна поетів». До України з цієї нагоди завітав поет і художник на псевдо Ґабс (франц. Gabs; справжнє ім’я — Ален Ґабіє (Alain Gabillet)). За підтримки мережі Французьких Альянсів та Французького Інституту в Києві зустрічі з ним відбулись уже в Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Львові, Рівному й цими днями відбуваються в Києві.

Про Ґабса цікаво говорити, розмовляючи про поезію загалом (нагадаю, що, крім Тижня франкофонії й Весни поетів, у цей час маємо ще одну дату: Всесвітній день поезії 21 березня) — її розуміння в Ґабса свіже й оригінальне, і він поділився ним з українською публікою.

Ґабс — ілюстратор газет і журналів, та його найбільша любов — це поезія, й Ґабс зауважує, що ілюструє не вірші — адже вони самодостатні й не потребують додаткових пояснень, — а того, що у ньому викликають вірші.

«У мене манія малювати в книжках», — зізнаєтсья Ґабс. Він малює в поетичних збірках Віктора Гюґо, Поля Верлена, Артюра Рембо, Поля Елюара й багатьох-багатьох інших класиків французької поезії.

Поезія для Ґабса — це наче великий ліс. Читаючи, він гуляє між деревами, доторкаєтсья до них (між іншим, 21 березня — це не тільки Всесвітній день поезії, а ще й Усесвітній день лісу).

Ґабс нарікає, що поезію (принаймні у Франції) здебільшого сприймають як щось, призначене лише для маленьких дітей, літніх пань і високочолої еліти. Ґабс помітив, що зазвичай, коли заходить мова про поезію, люди лякаються й утікають.

Ґабс натомість посилається на французького письменника Жана Кокто, який говорив, що поезія — це не втеча, а проникнення, — аби краще передати цю думку українською, я б додала, що це не віддалення, а наближення, погляд на себе, отже, поезія — це дзеркало.

В поемі «Міллі, чи Рідна земля» французького класика Альфонса де Ламартіна ліричний герой запитує: «Неістоти, чи маєте ви душу?» Під віршем Ґабс малює речі, кожна з яких відповідає: «Так!» («Так, я маю душу!») Цінність поетів, на думку Ґабса, в тому, що вони здатні помічати душі речей.

Ґабс вважає, що поезія цілком пристосована до нинішнього життя. Вона як інтернет: у неї можна зайти й вийти коли заманеться; можна прочитати один вірш, а можна п’ять, можна почати з будь-якого місця, тоді як із романами така річ не проходить — їх слід читати послідовно, якщо хочемо зрозуміти, про що йдеться. Певна поезія (чи загалом поезія) може до нас довго не промовляти й не слід форсувати — краще зачекати, врешті-решт ця зустріч у певний момент відбудеться.

Та найближче для себе визначення поезії Ґабс знаходить у словах французького поета (а заодно й президента Франції в 1969-1974 рр.) Жоржа Помпіду, який у передмові до антології віршів французьких класиків писав: поезія — це скороминуща радість, дрібний шматочок щастя, що його можна прожити зараз же, негайно, це корота приємна мить, яка не потребує багато часу. «У своїх ілюстраціях, — каже Ґабс, — я стараюся схопити цю мить, цю скороминущу радість». Загалом митці будь-якого типу, — зауважує поет і художник, — покликані схоплювати, затримувати мить, яку не-митці можуть не зауважити у швидкоплинному часі.

За надані малюнки й фото дякую Ґабсу та директорові Французького Альянсу у Львові Бернарові Уліату.