Цього року країною-почесним гостем Львівського форуму видавців була Швейцарія. Серед швейцарських письменників, які у вересні 2011 року відвідали Україну й зокрема Львів, була і Свенья Геррманн – письменниця й педагог, володарка престижних літературних нагород.
– Яким є шлях швейцарського письменника в літературу?
– Не знаю, наскільки типовим є мій досвід, але маю тільки його, тож розкажу про себе. Я народилася 1973 року в Німеччині, у Франкфурті-на-Майні, потім переїхала з родиною до США й там пішла до школи. Мені страшенно подобалося вчитися в Америці, і тоді я б залюбки залишилася там назавжди. Але вже в семирічному віці я з родиною переселилася до Швейцарії. В університеті вивчала право. І незадовго до завершення навчання прийняла рішення перервати його й узятися за літературознавство, щоб зробити літературу й писання своєю основною професією. Так і вийшло, що в мене доволі дивний фах: магістр мистецтва, права й історії права. Але літературою й зокрема – поезією я цікавилася змалку, тож дуже тішуся, що це не минулося. Я доволі рано усвідомила, чого прагну, але піти омріяним шляхом було непросто, бо це суперечило волі батьків. Мріяла стати письменницею з восьми років. Я клала біля подушки, на нічний столик, свій блокнот і олівець, але блокнот чомусь не заповнювався самостійно. І я доволі довго не знала, що з цим робити, і не було поруч нікого, хто допоміг би мені почати писати. Так я й стала письменницею. Пишу в основному вірші, та оскільки з цього зазвичай не вдається прожити, то я здобула собі ще одну професію, яка дуже сильно пов’язана з літературою.
Після університету я вивчилася на педагога, спеціалістки роботи з обдарованими дітьми, тож тепер займаюся саме цим. Я пишу також підручники-методички, працюю з дітьми, в яких яскраво виражено здібності до мови, керую спеціальним центром, у якому діти можуть реалізувати свої літературні та інші мистецькі проекти. Проваджу семінари з навчання креативного писання. Уклала читанку для початкової школи. Разом із письменницею Ульріке Ульріх упорядкувала збірку «60 років боротьби за права людини, 30 літературних текстів», яка вийшла друком у 2008 році. Моя ж найновіша книга поезії вийшла друком восени 2011 р.
– Як виглядає ситуація німецькомовних літераторів порівняно з літературами іншими державними мовами Швейцарії?
– Франкомовних письменників насамперед цікавить книжковий ринок у Франції, німецькомовних – у Німеччині. Для письменницької кар’єри представників обох цих мовних прошарків дуже важливо здобути визнання за кордоном. До того ж, слід зазначити, що поезія, як правило, значно важче пробиває собі дорогу до видавництв і має куди менше можливостей для популяризації. Для поетів і поеток визнання за кордоном не таке важливе, головне – взагалі отримати можливість опублікувати книгу. А це, на жаль, стає все складніше. Видавництва викреслюють поезію зі своїх програм, асортимент поетичних книг у книгарнях звужується й складається здебільшого з класичних творів та римованих афоризмів на всі випадки життя. У Цюриху залишилася тільки одна книгарня, де можна знайти майже всі поетичні новинки. Щоразу, коли приходжу сюди, боюся, що й тут переможе загальний тренд, але наразі книгарня ще опирається йому.
– Розкажіть, будь ласка, про проект «Потік писання».
– Надзвичайно важливим життєвим пріоритетом для мене є виховання нового покоління літераторів. Можливо, так склалося через те, що я добре пам’ятаю, яким складним був мій власний шлях у літературу. Я виросла в сім’ї товарознавців. Література й інші види мистецтва не сприймалися моїми батьками всерйоз, бо, на їхню думку, ці заняття не мають нічого спільного з реальністю й не можуть прогодувати. Єдина «справжня» професія, яка тут можлива – учитель. Я ж не дуже хотіла ставати вчителькою. Цей конфлікт був дуже поважним, тож я вирішила заснувати центр «Потік писання», у якому допомагаю дітям, які хочуть писати. Доводиться також працювати й із тими, які, навпаки, категорично не хочуть ані читати, ані писати, — щоб підняти їхню мотивацію.
– Як виглядає Ваша робота з дітьми?
«Потік писання» працює відразу в кількох площинах – у площині шкільної освіти й позашкільних занять. Асортимент послуг, які стосуються шкільної освіти, розробляється разом із відповідними інституціями, і вже вони пропонують школам семінари, які я проводжу. Таким чином кошти на це розподіляються між цими інституціями й школами. Позашкільні заняття – це вже зовсім інша справа. Тут я працюю з дітьми, які хочуть писати й розвивати свої здібності на вищому рівні, ніж на це є можливості у школі. Основними напрямами моєї роботи є розвиток креативності та мотивації в дітей. У центрі наших занять є «мова» й «писання», тут кожен повинен щось написати, навіть якщо це буде лише кілька слів.
– Що це за проекти?
– Існують дуже різні проекти. Наприклад, проект для учнів молодшої школи, які виявляють здібності й зацікавлення до мови, які хочуть займатися літературою й писанням у вільний від шкільних занять час. Тут діти працюють над своїми невеличкими книжковими проектами. Існує й інший проект, створений спільно із Міжнародною фундацією Єгудія Менухіна й кантоном Цюрих. Проект називається «MUS-E», його метою є впровадити у школи заняття мистецтвом. У рамках цього проекту я щотижня працюю півдня в одній зі шкіл і проваджу там семінар із креативного писання для дітей початкової школи. Результатом цього проекту має стати щось на зразок бортового журналу тривалої морської подорожі, у якому буде зібрано всі тексти – історії, вірші, оповідання тощо.
Або інший проект – чотирнадцятирічної дівчини, яка вже написала свій перший роман про дітей вулиці. Один учень початкової школи нещодавно представляв дуже гарний альбом про дружбу, який сам зробив, а крім того, він пише документальні тексти, у яких досліджує долю «Титаніка». У випадку, коли я допомагаю дітям покращити успішність у школі, то йдеться, звісно, не лише про мову й писання. Теми проектів залежать від зацікавлень дітей, але, ясна річ, і від моєї компетенції, вони мусять бути в межах тих дисциплін, викладати які на рівні початкової школи дозволяє мені моя кваліфікація. Це історія, мистецтво, культура.
– Іноді німецькомовні письменники Швейцарії скаржаться, що почуваються «чужими» в цій країні. Ви теж почуваєтеся так само?
– Ні, я зовсім не почуваюся чужою. Я виросла у Швейцарії й володію швейцарським варіантом німецької мови. Швейцарія стала моєю батьківщиною. Тут живуть мій коханий, мої сестри й мої друзі. Решта моєї сім’ї живе в Німеччині. Моя бабуся більшу частину життя провела у Відні, аж потім переїхала з чоловіком до Франкфурта-на-Майні. Тож у мені живе кілька батьківщин. Але у Швейцарії я відчуваю себе політично заангажованою, чого не можу стверджувати про Німеччину й Австрію. Це стосується насамперед новітніх тенденцій еміграційної політики у Швейцарії, усе більшого поширення у країні праворадикальних настроїв, а також салонних розмов про нетерпимість до емігрантів. Це дуже непокоїть мене та інших письменників, і ми намагаємося протидіяти поширенню таких тенденцій. Те, чого дуже бракує у Швейцарії, – це традиції прямого спілкування, готовності обговорювати конфлікти, вирішувати їх або принаймні «випускати пару» у розмові. До цього у Швейцарії ставляться зверхньо. Тут прийнято намагатися не підвищувати голос, боронь Боже – сказати щось у вічі. У цьому сенсі мені часто дають полегшення поїздки до Німеччини. Але варто приїхати туди, і мені починає дошкуляти ця надмірна відвертість. Так я і почуваюся бездомною, у якої є дім.
– Певний час Ви працювали в Літературному домі Аарґау. В Україні Літературних домів немає. Розкажіть, будь ласка, трохи про те, як функціонують такі інституції, чим займаються і в чому полягала Ваша робота?
– Літературні доми вважаються промоутерами літератури. Їхнім основним завданням є надавати можливість письменникам і письменницям презентувати свої найновіші твори читачам. Тож кожен літературний дім має відповідні приміщення. Літературний дім Аарґау – єдиний у Швейцарії опікується майбутніми літераторами. Саме це я там і робила, а також опікувалася презентаціями авторів, які постійно відбувалися в Літературному домі.
Розмовляла Наталка Сняданко.
Довідка «ЛітАкценту». Свенья Геррманн (Німеччина, 1973). Письменниця, видавець, авторка навчальних посібників, колишня позаштатна співробітниця Літературного дому Лєнцбурґ, керівник «Ateliers Litera» (сприяння обдарованим дітям у кантоні Аарґау). За літературні заслуги Свенью Геррманн нагороджено різноманітними преміями. Із останніх – приз визнання міста Цюрих (2010) і «Швейцарська літературна перлина» за збірку поезій «Вимріяне» (2010).
